Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 106 из 158

— Будь ласка, Ківо, — мовив він, його голос приглушувала деревина. — Нам треба поговорити.

Однак Ківа не хотіла говорити. Вона знала, чому він там був — бо це

Джарен

. Минулої ночі вона розповіла забагато, і тепер хтось точно знав про її почуття.

«

Знати

,

що

він

не

хоче

мати

зі

мною

нічого

спільного

, убиває

мене

.

Щоразу

,

коли

я

дивлюся

на

нього

,

почуваюся

ніби

не

можу

дихати».

Ківа заплющила очі, коли нова хвиля сорому накрила її.

«

Я

закохана

в

нього

,

можеш

у

це

повірити

?»

Вона затулила обличчя й підтягнула коліна до грудей, бажаючи повернутись у часі, бажаючи

забути

.

Проте бажання для дурнів. Тому Ківа просто сиділа так, чекала, потім почула тихе зітхання і кроки, які віддалялися. Лише тоді її напруга спала, плечі опустилися, коли адреналін розвіявся, від болю у скронях тепер хотілося вити. Але вона не поворухнулася, не намагалася вмоститись зручніше. Натомість спробувала зібрати докупи своє серце, хоч і знала, що це неможливо — бо воно щойно пішло геть.

Ківа, замкнувшись, провела решту дня у своїй каюті, але вона не стала його витрачати на те, щоб ображатися чи картати себе. Знадобилося кілька годин, щоби її шлунок заспокоївся, і ще кілька, щоб головний біль та біль у м’язах зникли, коли останній грам «янгольського пилу» вийшов із неї. Вона використала цей час, щоб обдумати, як діяти далі.

Так, вона пошилась у дурні минулої ночі. Так, вона сказала те, чого не хотіла б, аби хтось —

особливо

Джарен — коли-небудь почув. Однак змінити минуле не могла, тому тепер їй просто доведеться із цим жити.

Саме це усвідомлення змусило її вийти з маленької каюти того вечора й знову піти на палубу, прислухаючись до гучних голосів, аж поки опинилася біля відчинених дверей на кормі корабля там, де стояли Тіпп і Ґалдрік на горішній палубі зранку. Коли Ківа підійшла ближче, то зрозуміла, що це була капітанська каюта, де Джарен вечеряв з її друзями і, мабуть, більшою частиною галасливої команди за величезним дерев’яним столом, заставленим гарячими стравами. Її шлунок завурчав від запаху страв і свіжого хліба. Вона притиснула рукою живіт, не певна, голодна чи її досі нудить. Однак знову побігти до поручнів не було потреби, тож вона повільно подалася вперед, і її нерви затріпотіли, коли побачила, що Джарен сидів за переповненим столом біля Тіппа й Торела. Усі троє сміялися із чогось, що малий щойно сказав.

Від побаченого Ківа затамувала подих і, мабуть, здригнулася, бо Джарен підвів погляд і побачив її. Щось промайнуло на його обличчі, чого вона не змогла зрозуміти. Ківа не відвернулася цього разу, лише пройшла вглиб кімнати, відчувши полегшення, що капітан і його команда захоплено розмовляли про щось із рештою її товаришів, тому ніхто навіть не помітив, як вона прокралася і зайняла вільне місце біля Кальдона.

— Радію, що мої тренування дають плоди, — сказав він, передавши їй кошик теплих булочок.

— Перепрошую? — не зрозуміла Ківа, зайнята тим, що намагалася заспокоїтися.

— Ніколи ще не бачив, щоб ти так швидко бігала.

Ківа скривилася й повернулася до нього із сум’яттям на лиці, але побачила сміх у його очах. Вона зробила гримасу, і він засміявся.

— З тобою все гаразд? — запитав Кальдон. — Чи нам варто очікувати на ще один божевільний ривок?

— Усе гаразд, — відповіла Ківа, обережно вкусила й ледь не застогнала від задоволення від м’якого маслянистого смаку тіста. — Я, мабуть… трішки перестаралася сьогодні.

Кальдон підняв руку й притиснув великий палець до вказівного.

— Зовсім трішки.

— Щоб виправдатися…

— Не потрібні жодні виправдання, — сказав він, насипаючи їй на тарілку їжі. — Ти розхвилювалася. Це стається з усіма. Тепер їж, бо сьогодні вночі можемо ще трохи потренуватися. А ще, щоб ти знала, Креста цілий день чекала, поки тобі покращає, щоб накричати на тебе й не відчути при цьому провини. Гадаю, краще зустріти це не на голодний шлунок.

Ківа здригнулася й не наважилася глянути туди, де рудоволоса розмовляла з Наарі, Ешлін і капітаном. Вона знала, що заслуговує на все, що збиралася їй сказати колишня каменярка. Натомість оглянула незнайомі обличчя команди й запитала:

— Де Ґалдрік? А Ейдран?

— Ґалдрік відпочиває. — Кальдон зробив ковток зі свого дерев’яного кухля. — Він використовував магію більшу частину дня, і йому треба бути обережним, аби не вичерпати її повністю, інакше не зможе перенести нас, коли будемо досить близько до Валорну. Сьогодні ввечері його замінить Еш, і вони вдвох розділять навантаження протягом наступних кількох днів.

— А Ейдран?

— У бідолахи морська хвороба, — сказав Кальдон, але в його голосі чувся сміх. — Напала на нього відразу після обіду. Не знаю, у кого гірший день: у тебе чи в нього.

Ківа схвильовано запитала:

— Чому ніхто не прийшов і не покликав мене?

Кальдон знову зробив ковток.

— Твоя магія зцілює і від морської хвороби?

— Не знаю, але навіть якщо ні, я досі цілителька, — сказала вона. — І могла б допомогти йому іншим способом.

— Можливо. Але для цього потрібно було, щоб ти відчинила двері, — сухо відказав він.

Від

цього

Ківині щоки запалали.

— Мені потрібен був час подумати.

— І приніс цей час тобі якусь користь?

Поки Кальдон говорив, Джарен підвівся, кивнувши Торелу й скуйовдивши волосся Тіппа, вийшов із-за столу та ввічливо всміхнувся команді, яку минув на шляху до дверей.

У Ківи пересохло в роті й прискорився пульс, але вона швидко відповіла на запитання Кальдона:

— От зараз і дізнаюся.

А тоді встала з-за столу й поспішила за принцом-наступником, поки не передумала.

Джарен був уже на середині палуби, коли вона вийшла з каюти капітана. Він ішов так швидко, що їй довелося покликати його, на що той обернувся з подивом на обличчі.

Ківа повільно підійшла. Ніч була темною, але корабель освітлювали люмонієві ліхтарі, що кидали м’яке світло на деревину, а місячне сяйво відбивалося від білих вітрил угорі. Це було до абсурду романтично, але вона прогнала цю думку й зосередилася на промові, яку за весь день вивчила на пам’ять.