Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 105 из 158

— Будь ласка, не треба, — хриплим голосом перебила його Ківа. Невеличкий шматок яблука важко лежав в шлунку, але вона не була певна, чи то через «янгольський пил», чи через їхню розмову. — Я справді хочу забути те, що сталося.

— Ти можеш забути все, що хочеш, — відповів Кальдон, — але це не означає, що він забуде.

Ківа на мить заплющила очі, а тоді подивилася на океан і тремтливим шепотом запитала:

— Інші знають про те, що сталося минулої ночі?

Кальдон гмикнув:

— Думаєш, твій брат тренувався б просто зараз, якби мав хоча б якесь уявлення про це? Ми сказали йому, що ти кепсько почувалася і випила морадинський тонік, щоб виспатися. Він і оком не змигнув, коли Джарен переніс тебе на корабель.

Ківа швидко прогнала цей спогад.

— А Тіпп? Знаю, що Наарі нічого не скаже, але Тіпп…

— Джарен сказав йому, що ти не хотіла б, щоб Тор знав, — відповів Кальдон, — тому малий пообіцяв мовчати. Але попереджаю, він, мабуть, буде набридливим кілька наступних днів. Йому не сподобалося бачити тебе в такому стані. — Кальдон легенько штовхнув її в плече. — Нікому з нас не сподобалося.

Ківа спробувала видавити легку усмішку:

— Бачили б ви мене в Заліндові.

Обличчя Кальдона спохмурніло, і вона миттю пошкодувала про сказане.

Щоб відвернути його від того, через що вона пройшла у в’язниці, Ківа швидко сказала:

— Я ніколи не бувала на кораблі. Є щось таке, що мені треба знати? Чи робити?

— Сьогодні тобі треба просто відпочити, — мовив Кальдон. — Коли мине загроза, що ти виплюнеш свої нутрощі, ми використаємо час якнайкраще й тренуватимемося стільки, скільки зможемо, тоді Ґалдрік перенесе нас своєю магією до Лірасу. Опісля в нас лишиться не так багато шансів, оскільки Лірас та Арден розташовані досить близько один від одного, щоб ми могли перенестись повітряною воронкою між ними. А після Ардену…

— Ми повертаємося назад до Валленії, — сказала Ківа, і її занудило від думки про зустріч із сестрою.

— Гей, не поспішай, — сказав Кальдон, знову штовхнувши її. — Один день за раз.

— Але мені ще стільки всього треба навчитися, — відказала вона, потираючи скроні, коли пульсація прискорилася. — А що, як я не зможу…

Кальдон перебив її:

— Навіщо жити в оцих «а що, як? а що, коли?». Не витрачай енергію на страх перед проблемами, яких ще навіть не існує.

— Але ж Зулейка таки

існує

.

— Так, але ти не мусиш зустрітися з нею

сьогодні

.

Ківа досі не могла відпустити це так легко.

— І Навок існує теж.

— Навок — не твоя проблема, — твердо мовив Кальдон.

— Перепрошую, ти що, прослухав ту частину, де я ледь не вийшла за нього

заміж

? — випалила Ківа.

— Скажу інакше: Навок — не

тільки

твоя проблема, — мовив Кальдон. — Так, гаразд, ми всі знаємо, як відчайдушно він хотів заволодіти тобою і твоєю магією, але насправді все так: Навок — це загроза для всіх

нас

, бо він хоче захопити світ. І з армією аномалій він, можливо, зробить це. Однак саме тому ми й беремо участь у цьому безглуздому поході — щоб

завадити

. Ми вже робимо все, що можемо, сонечку, тому відпусти всі свої хвилювання й наберися терпіння.

Ківа обдумувала слова Кальдона, її погляд опустився на палець, де досі красувався другий перстень Сани. Її думки стрибали він однієї до іншої, перш ніж вона нарешті запитала:

— Тепер, коли в нас є два персні, чи можемо лишити інші там, де вони є? Навіть якщо Навок сам знайде два останніх, йому все одно знадобляться ті два, які в нас. — Вона ледь устигла це промовити, як усвідомила, що перед ними було так багато всього невідомого, щоб лишати це напризволяще. Ешлін якось уже озвучувала думку, що вони могли потрапити просто в руки Навоку, коли забиратимуть персні, і Джарен погодився, що так і

може

статися, але принаймні Рука буде в безпеці саме в них, — і вони зможуть використати її

проти

Навока. Байдуже, що Ківина мета отримати персні, тобто повернути Джарену магію, не змінилася. Мабуть, лише тоді змогла б позбутися усепоглинальної провини й нарешті переступити все, що відчувала до нього. Бачить бог, це те, чого вона відчайдушно потребувала, і зараз більше, ніж будь-коли раніше, після принизливих подій минулої ночі.

— Судячи з виразу твого обличчя, ти вже відповіла на своє запитання, — мовив Кальдон, повернувши голову до сонця й заплющивши очі, а вітер перебирав його золотисте волосся. — Але щоб упевнитися, це надто ризиковано. Якщо ми матимемо всі персні, то отримаємо всю силу. І зможемо використати її, щоб створити власних аномалій і протистояти воїнам Навока, хай тільки сунеться в Евалон.

— Ми ж будемо використовувати Руку тільки до тих, хто цього хоче, правда? — обережно уточнила Ківа. — Тих, хто насправді

хоче

магії і зголосився битися?

Кальдон знову повернувся до неї:

— Не можу повірити, що ти взагалі про таке запитуєш.

Ківа миттю відчула докори сумління. Вона знала, що це не шлях родини Валлентіс — втягувати когось у щось проти їхньої волі.

— Вибач. Я просто…

Вона затулила рота, але не через обурений вираз обличчя Кальдона, а тому, що на палубі з’явилося двоє людей, на одному був прикрашений пір’ям капітанський капелюх, а інший…

Джарен.

Джарен кинув погляд у їхній бік, а тоді глянув ще раз, коли впізнав Ківу. Він швидко сказав щось низькому темношкірому капітанові й пішов просто туди, де вона стояла з Кальдоном.

Ківа схвильовано буркнула щось і пробелькотіла якісь нісенітниці:

— Голова болить. Спати. Зараз. Пізніше. — Вона побігла від Кальдона, не звертаючи уваги на його розчарований голос, коли той крикнув їй у спину. Єдине, що вона знала, — це те, що не могла зустрітися із Джареном. Не зараз. Отож Ківа швидко подолала той самий шлях назад, ледь не звалившись із вузьких східців, аж поки знайшла каюту, у якій прокинулась. Тепер її охопила ще більша хвиля тривоги, коли вона усвідомила, що тут було два маленьких ліжка, не одне. Байдужа до того, хто може бути її сусідом у каюті, вона грюкнула дверима й замкнула їх, тоді сповзла вниз, притулившись спиною до деревини.

За мить почувся гучний стукіт у двері, а за ним — брязкіт ручки.

— Ківо, впусти.

Наказ Джарена змусив її шалене серцебиття завмерти. Вона заціпеніла, не в змозі подумати про щось, крім минулої ночі й усього, що наговорила, поки була під дією «янгольського пилу».