Страница 104 из 158
Глава 34
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Коли Ківа прокинулася, земля крутилася.
Вона підскочила й вибралася з ліжка, аби зрозуміти, що уявлення не має, де вона. Це була не її блакитна спальня. Це навіть не
палац
. Адже з маленького заґратованого круглого віконця в дерев’яній стіні не було видно нічого, крім…
Океану.
Земля крутилася не тому, що «янгольський пил» виходив з організму, а тому, що вона була на
кораблі
.
Ківа простогнала, коли підлога захиталася, і швидко затулила рота рукою. Не роздумуючи вона вибігла з каюти і кинулася вздовж короткого коридору вгору вузькими сходами на яскраве сонце, ледь встигла перетнути палубу, а тоді перегнулася через дерев’яні поручні, і її знудило.
Саме в такому стані її знайшов Кальдон і безтурботно сказав:
— Я залишив тебе на кілька хвилин, і
ось
коли ти вирішила прокинутися? Вдало підібрала час, сонечку. Треба над цим попрацювати.
Ківу знову знудило, нічим іншим, як самою жовчю. Вона майже не їла минулого дня, але навіть якби з’їла, не могла пригадати, чи вже вирвала все вночі. Вона не пам’ятала
нічого
, крім…
Ківу накрило хвилею жаху, події після Опівнічних ринків поверталися з пекучою ясністю — усе, що зробила, усе, що
сказала
.
І ще гірше — хто
почув
.
Вона, мабуть, забула про Джарена та Кальдона тієї миті, коли думки її затуманилися. Але ж вони весь час були в блакитних покоях, поки вона белькотіла Кресті. А Джарен…
Ківу знудило знову, але тепер уже не від «янгольського пилу». Приниження затопило її так сильно, що навіть коли вже не було чим рвати, вона перехилялася через поручні, роздумуючи, чи варто кинутися у воду й ніколи не спливати на поверхню.
— Навіть не думай про це, — буркнув Кальдон, прочитавши її думки або, можливо, побачивши її жалюгідний вираз обличчя.
Різко обернувшись, Ківа побачила, що він тримав вологу ганчірку в одній руці й склянку з водою в іншій і простягнув їй. Вона взяла, витерла рота, а тоді випила води, надто збентежена, щоб глянути йому в очі. Проте він рвучко підняв її голову, щоб їхні погляди зустрілися.
Вона приготувалася, впевнена, що він розізлиться за «янгольський пил» і, можливо, ще більше розлютиться за те, що не розказала йому про Заліндов. Кальдон — її найкращий друг, а проте їй було так соромно розказати про те, як вона занепала духом у ті перші дні перебування у в’язниці.
Проте Кальдон не став кричати на неї. На його обличчі не було й натяку на злість, натомість він лише сказав:
— Ти пропустила тренування цього ранку.
Губи Ківи затремтіли, і вона вже була готова розридатися.
— Не плач, — рішуче мовив Кальдон. — Якщо заплачеш, то і я заплачу. Видовище буде не з найкращих.
Попри його застереження, на її очі набігли сльози.
— Що я тобі щойно сказав? — запитав Кальдон, нахмурившись. Але тоді зітхнув і потягнув її до себе в обійми.
Ківа гикнула, але змогла опанувати себе, аби не розплакатися.
— Вибач, — тремтливо мовила вона. — Мені треба лише хвилина.
— Скільки потрібно, сонечку, — відказав Кальдон, піднявши її підборіддя. — Я нікуди не збираюся.
Ці його ніжні завіряння втамували розбурхану душу, і згодом вона змогла зібратися й сказати:
— Я справді зіпсувала все минулої ночі.
— Не більше, ніж зазвичай, — його рот скривився. — Це поволі стає частиною тебе. Але принаймні нікого не зарізали цього разу.
— Почуваюся так, ніби зарізала, — відповіла Ківа, приклавши руку до важкої голови. Тепер, коли їй уже не хотілося передовсім випорожнити шлунок, вона відчула, як пульсують скроні і які втомлені від болю м’язи. — Ти впевнений, що ми сьогодні не тренувалися? Почуваюся так, ніби мене розтоптали.
— Креста каже, що все мине за кілька годин, — відповів Кальдон, кивнувши кудись за Ківине плече. — Але доти почуватимешся жахливо.
Ківа простежила за його поглядом на ніс корабля, де побачила, як рудоволоса тренувалася з Торелом і Ешлін. Перший відбивав удари Крестиного клинка, а остання невпинно нападала на неї магією вітру та землі, намагаючись збити їх обох з ніг. Ківа задивилася на їхню майстерність — не лише двох генералів, а й самої Крести, яка повільно брала гору.
«
Вона
рухається
як
боєць
».
Ківа пригадала слова Кальдона, а зараз ще й переконалася в тому, що він казав правду. Після вправляння з гідними суперниками годі сумніватися, наскільки Креста володіла клинком, наскільки зосередженою ставала в бою.
Однак Ківа не стала надовго зупинятися на цій трійці. Натомість схвильовано оглянула палубу, побачила, що Ейдран і Наарі сиділи в тіні щогли, чистили свою зброю, а Тіпп стояв з Ґалдріком на верхній палубі корми, показуючи на вітрила, які напиналися від незвичного вітру. Саме тоді Ківа збагнула, що вони рухалися по воді набагато швидше, ніж потрібно, тому замислилася, чи Ґалдрік використовував свою магію, щоб прискорити їхню подорож.
Відкладаючи на потім запитання, яке її непокоїло найбільше — де власне Джарен, — Ківа якось безглуздо запитала:
— Чому ми на кораблі?
Кальдон дістав з кишені яблуко й простягнув їй. Він чекав, поки вона несміливо вкусить, а тоді відповів:
— З аномаліями знову не пощастило, але вони подумали, що оскільки Лірас від Ерси далеко, ми виграємо час, якщо попливемо під вітрилами — особливо з двома вітровими стихіями серед нас.
Отож Ківа мала рацію: Ґалдрік використовував свою магію, щоб прискорити їхню подорож.
— Це одне із суден Сіблі, — вів далі Кальдон, постукавши рукою по поручню. — І команда теж його, але вони переважно тримаються купи — окрім випадків, коли придивляються до нашої магії. Для них ми щось на кшталт легенди. — Він весело потряс головою, а потім продовжив: — Тут є кок, що означає поки жодних дорожніх пайків, і конюх, який доглядає коней, — вони в стійлах внизу, якщо раптом ти хвилюєшся за свого звіра. — Він звів брову, а тоді додав: — І оскільки я знаю, як відчайдушно ти хочеш запитати, але боїшся, Джарен зараз із капітаном, тому можеш перестати хвилюватися, що він з’явиться нізвідки.
Ківа вдала, ніби не розуміла, про що той говорить. Кальдон засміявся, але швидко його сміх перетворився на турботу, і він мовив:
— Це маленький корабель, Солоденькі Щічки. Нам тіснитися разом ще кілька днів, поки підійдемо достатньо, аби решту шляху перенестися повітряною воронкою. У тебе не вийде уникнути його. І гадаю, після того, що він почув минулої ночі…