Страница 102 из 158
— Ні, — заскиглила вона. — Повернися.
Джарен проігнорував її і відступив, коли інші з’явилися, і їхні голоси долинали до Ківи ніби крізь сон.
— Що ти маєш
на
увазі
під кайфом? — вимогливо перепитав Кальдон.
— Тіппе, ну ж бо, — пробурмотіла Наарі, — ходімо пошукаємо кухню короля Сіблі. Я можу приготувати опівнічний перекус.
— Але Ківа… — почав Тіпп, аж Джарен перебив його тихо:
— Вона не хотіла б, аби ти це бачив, друже.
Креста тим часом лаялася так голосно, що її почули б навіть в Евалоні.
Ківа невиразно бачила, як Наарі виводила Тіппа з їхніх покоїв, але її погляд лишався прикутим — туманно — до колишньої каменярки.
— Я мусила зробити це, — затнувшись, мовила вона. — У мене не було вибору. — Вона розсміялася. — Ну, тобто
був
. Але
не
було
.
— Про що це вона? — запитав Кальдон.
— Ківа верзла нісенітниці відтоді, як я знайшов її, — відповів Джарен, і в його голосі досі бриніло роздратування. — Ти нічого з неї не вивудиш — їй треба проспатися.
— Це не схоже на неї, — захистив Ківу Кальдон. — Напевне, щось…
— Заткніться обоє, — кинула їм Креста. — Ви уявлення не маєте, через що вона…
—
НІ
! — крикнула Ківа, сідаючи, і кімната закрутилася навколо неї. Спалах паніки покинув її так само швидко, як і з’явився, але вона лишилася при тямі, щоб сказати: — Не розказуй їм.
— Ти теж заткнися, — гаркнула Креста, відштовхуючи її назад і присідаючи перед нею. — Я вже раз пройшла з тобою ломку, і я, чорт забирай, зроблю це ще раз. Але як так звана цілителька, ти мала б чудово знати, що краще не зловживати «янгольським пилом» з огляду на те, що ти ледь вижила після останньої залежності.
— Я
не
хотіла
…
— Про що ти говориш? — Джарен перебив Ківу, в його очах більше не було люті — лише небезпечна настороженість. Кальдон, що стояв поруч, теж завмер. — Вона ніколи не вживала «янгольського пилу» раніше.
— Саме так, поки її навіжена сестра — і ваша, якщо вже на те пішло, — не наказала, щоб її накачували наркотиками всю дорогу від Валленії до Заліндова, — сказала прямо Креста. — Коли вона прибула, то була в такому стані, що знадобилися
тижні
, аби повернути її до нормального життя. Мені іноді досі сниться, як вона кричить на мене й просить, щоб я прикінчила її просто там. І якщо брати до уваги, якою божевільною вона була, навіть не намагатимуся приховати, що роздумувала над цим.
І Джарен, і Кальдон мали такий вигляд, ніби їх облили крижаною водою.
Десь у глибині душі Ківа знову запанікувала, але «янгольський пил» швидко притупив її страждання. Вона вирішила, що найкраще буде ігнорувати їх обох і звертатися одразу до Крести, що вона й зробила, затинаючись:
— Не хвилюйся, я небагато. — Вона гучно позіхнула і відхилилася на спинку дивана; втома разом з наркотиками занурили її в ідеально розслаблений стан. Її очі заплющилися, і оскільки вона вже нікого не бачила, то миттю забула, що обидва принци були в кімнаті, й говорила далі лише до Крести: — Я мусила зробити це або красивенька читачка думок змусила б мене поцілувати Джарена. Це було платнею, яку вона хотіла, — я мала зустрітися віч-на-віч з одним із моїх страхів: він або «янгольський пил». Я не хотіла його приймати. Минулого разу він ледь не загубив моє життя. Проте Джарен
ненавидить
мене. І він ще більше зненавидів би мене, якби я його поцілувала.
Ківа перевернулася на бік, не звертаючи уваги на мертвотну тишу, яка запала в кімнаті.
Її думки плуталися, коли вона пробубоніла:
— Я навіть не змогла розповісти йому про Керіна. Я бачила, як він помер. Ти знала? Мій маленький братик — йому було лише п’ять, і його вбив королівський солдат. Капітан Веріс тримав мене, тому я не мала шансу зцілити його. Тоді я ще не знала, що вмію кидати свою магію. Якби знала, то могла б урятувати його. — Ківа позіхнула знову. — Мені подобається капітан Веріс. Не повинен, але подобається. Не варто любити й Джарена теж. Чи Кальдона. Або Ешлін. І взагалі будь-кого з них. Проте вони всі такі миленькі. Ти відчуваєш те саме — я бачу. Навіть якщо не хочеш. Не знаю, чому так. Мабуть, це суперечить твоїй непокірній мірравенській натурі. — Ківа хихикнула. — Непокірній. Яке смішне слово.
Вона не могла зручно вмоститися, тому перевернулася на спину й затулила обличчя рукою, і тепер її лепетання стало приглушеним:
— Рук убив мого батька… не пам’ятаю, чи розповідала це Джаренові. Я збиралася сказати про це вранці, але він не схотів нічого від мене чути. Ще хотіла пояснити, що до Заліндова моя родина ніколи не була бунтівниками, — усе це сталося після того, як мене туди запроторили. Я не обирала того життя. А коли нарешті змогла вільно робити той вибір,
все
одно
не обирала цього. — А потім уже тихіше вона додала: — Я помилялася, але не мала наміру так робити. І не змогла розповісти йому цього, бо він не хотів слухати. Ось чому я не могла поцілувати його. Хоч і хотіла —
дуже
сильно. А ще знала, що він погодився б, аби отримати перстень. І від цього
боляче
. Знати, що він не хоче мати зі мною нічого спільного,
убиває
мене. Щоразу, коли я дивлюся на нього, почуваюся так, ніби не можу
дихати
, ніби щось здавлює груди й душить легені і…
— Ківо, — пробубоніла Креста, — мабуть, тобі варто…
— Я закохана в нього, можеш у це повірити? — сказала Ківа, розсміявшись. Вона розплющила очі саме вчасно, щоб побачити, як здригнулася Креста й глянула вбік, але не зрозуміла чому, тому й продовжила: — Я знаю, що можеш, адже тобі доводилося терпіти, як я
щодня
говорила тобі про це в Заліндові. Принаймні поки не минула ломка. Відтак тобі треба було вберегти мене від бажання накласти на себе руки.
Креста знову здригнулася, цього разу сильніше, погляд досі був спрямований кудись убік.
— І якось тобі вдалося, — вела далі Ківа. — Зупинити мене, маю на увазі. Ти врятувала мене. Допомогла пригадати, що я маю причину жити. — А потім задумливо додала: — Якби моє серце не належало Джаренові, гадаю, я закохалася б у тебе. Але тоді на мене розізлився б Кальдон, а я не хочу, щоб хтось ще злився на мене. — І тепер уже сумно вона прошепотіла: — Ненавиджу, що Джарен ненавидить мене. Проте розумію його, адже після всього, що зробила, я заслуговую…
— Гаразд, досить, — непохитним голосом обірвала її Креста. — Тепер ти награлася в жертву?