Страница 100 из 158
Глава 33
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
— Ні, — ледь видавила із себе Ківа, скочила на ноги й кинулася назад. —
Ні
.
Зофія розвела руками на знак вибачення:
— Це твій другий страх. З чимось одним доведеться зустрітися — вибір за тобою.
— Я не можу, — ледь чутно проказала Ківа. —
Я
…
не
можу
…
Магіка просто сиділа й терпляче чекала, поки Ківа ухвалить рішення.
— Мусить бути щось іще, — благала вона, поглядом прикипівши до золотого порошку. — Будь ласка. Я зроблю будь-що. Будь-що, крім… — Ківа не договорила, страх взяв над нею гору. Вона спробувала заспокоїтися, але їй не вдавалося. Усе, про що вона могла думати, — це дві неможливі пропозиції, які щойно почула.
«
Ти
змусила
мене
закохатися
в
брехню
».
Господи,
господи
, Ківа не могла цього зробити. Вона не могла змусити його пройти через це. Не могла
сама
пройти через це. Якщо поцілує Джарена, то роз’ятриться рана, від якої вона ще навіть
не
почала
зцілюватися. І не тільки вона — це нашкодить і йому. Ківа знала це. І —
хай
йому
грець
— від самої думки про це їй стало нестерпно боляче. Їм обом потрібен час, щоб прийняти те, чого між ними вже не було, час
рухатися
далі
. Її поцілунок усе лише погіршить.
Проте «янгольський пил»…
Ківа тремтіла, коли дивилася на флакон, який безневинно стояв на оксамитовій скатертині. Це невелика доза, недостатня, щоб їй довелося знову проходити через ломку, але якщо врахувати, яка залежність у неї була ще два з половиною місяці тому, наслідки виявилися б миттєві й жаскі. Вона ще години опісля почувалася б жахливо.
Хоча це тільки одна ніч. Буде жахливо, але потім мине. Якщо ж поцілує Джарена…
Однак краще, що вона страждатиме сама, ніж зламає їх обох так, що вже не залатаєш.
Ніколи
не залатаєш.
— Добре подумай, Ківо, — попередила Зофія, побачивши, що її рішення зріє. — Один вибір легкий, інший — складний. Та обидва вони ведуть до одного й того самого результату.
Ківа надто сильно боролася із собою, щоб обдумувати слова Зофії, знала лише, що
жоден
із цих варіантів не був легким і
обидва
мають руйнівні наслідки.
— Чому ви це робите? — прошепотіла Ківа. — Як це може вартувати дорожче за золото?
Красиві риси Магіки полагідніли:
— Знаю, що вам важко в це повірити, але я намагаюся допомогти. Одного дня ви будете вдячні.
На очі Ківи набігли сльози, нестерпна суміш розчарування, злості та страху. Вона не стала казати Зофії, що та помиляється, що нічого хорошого з цього вибору не вийде. Натомість знову опустилася на подушку, взяла з оксамиту флакон й зважила його в руках.
Золотий порошок пересипався за склом. І коли Ківа зняла кришку, знайомий карамельний запах викликав у неї хворобливе відчуття страху й туги. Ця туга налякала її найбільше і ледь не змусила знову закоркувати пляшечку. Однак потім в її уяві спливли суворі байдужі очі Джарена, і в глибині душі — своєї
зраненої
душі — вона знала, що не зможе його поцілувати. Він зненавидить кожну секунду, а вона…
А вона ні.
І коли все скінчиться — не зміниться нічого, крім того, що в неї з’явиться ще один спогад про доторк його губ, його смак на її губах, його доторк до її шкіри.
Вона не змогла б цього витримати.
«Янгольський пил» принаймні вийде з неї до ранку. Тимчасова незручність, казала вона собі, та й по всьому.
Ківа знала, що це брехня, що ігнорує непоправну шкоду, яку він може їй заподіяти, нічні жахіття, які заново пробудить. Темряві не вдалося поглинути її минулого разу, — але вона досі чекала, готова завершити почате.
Хай там як, але їй треба зробити вибір.
А цей — єдиний, з яким вона могла жити.
Перш ніж передумає, Ківа піднесла флакон до губ і всипала до рота його вміст.
Вона проковтнула золотий пил, і він огорнув її горло, розчинився в карамельний сироп. Знадобилося лише кілька хвилин, щоб відчути ефект, тремтіння зникало, а тілом розтеклася легкість. Уперше за тижні все, про що вона турбувалася, здавалось несуттєвим.
Зофія зітхнула:
— Ви зробили важкий вибір. Набагато простіше було б поцілувати його.
Ківа лише захитала головою на вже розмиту постать Магіки, впустивши порожній флакон на стіл.
— Ви ніколи не зможете піти вперед, якщо боротиметеся з минулим, — лагідно сказала Зофія. — Так чи інакше, вам доведеться постати перед ним все одно. — Вона нахилилася вперед і прошепотіла: — Не бійтеся ділитись тим, що у вас на серці, дорогенька. Лише тоді зможете по-справжньому зцілитися. — А потім тихіше додала: —
Обоє
.
Від цих слів пульс Ківи пришвидшився, але страх зник, коли кімната почала обертатися, вогонь свічок розпливався вогняними лініями. Десь глибоко всередині Ківа знала, що їй треба хвилюватися, але натомість вона намагалася принаймні пригадати, чому була там. До неї швидко повернулася пам’ять, хоч хитка й затуманена.
— Ви винні мені перстень, — нерозбірливо промовила Ківа. Вона знала, що зовсім скоро «янгольський пил» украде в неї залишки розуму. Навіть уже відчувала, як її оповиває сонливість, а відчуття розслабленості та ейфорії розріджує мозок і тіло.
Зофія потяглася через стіл, взяла Ківу за руку і для надійності наділа перстень Сани на палець.
Ківа втупилась у топаз, зачарована тим, як він виблискував у світлі свічок, а потім її розум, який швидко згасав, нагадав, що на неї чекають друзі. Вона встала — і спіткнулася на трьох кроках, перш ніж змогла рівно стати. Потім хихикнула, але затулила рот рукою, адже знала, що їй треба поводитися нормально, щоб ніхто
не
зрозумів
. Якщо вони дізнаються, що вона з власної волі вибрала «янгольський пил», то захочуть знати
чому
. І не зрозуміють. Жоден з них.
— Ви з вартовою вихід знайдете самі, — мовила Зофія, не підводячись з місця. — Бажаю тобі всього найкращого, Ківо Корентін. Твоє майбутнє яскраве, як зорі.
«Які красиві слова», — подумала Ківа й хитаючись підійшла до дверей. Уся ворожість, яку вона відчувала до Магіки, вивітрилася разом з «янгольським пилом». Вона тільки й згадала, що треба сховати свою п’яну посмішку, коли повернулася в задимлену кімнату, готова розповісти іншим про свій успіх.
Проте там була лише Наарі.