Страница 99 из 147
Джарен нахилив голову так, що вона дивилася прямісінько на нього. З її легень знову втекло все повітря, коли вона побачила вираз його обличчя — те, що він дозволив їй бачити, те, що він
хотів
, аби вона побачила.
Від жару його очей її шкіру стало поколювати, тіло наповнювалося теплом, яке проганяло рештки холоду після королевиної атаки. Вона досі тремтіла, але вже не від страху — тепер то було зовсім інше тремтіння.
Її затопило очікування, затопило
жадання
, і всупереч тому, що розум заперечував — це виллється лише в сердечний біль! — вона не зупинила Джарена, коли він повільно наблизився.
Ківа різко втягла повітря…
Проте в останню мить Джарен змінив рух, його губи притиснулися до її лоба, а тоді він прошепотів у її шкіру:
— Залишся сьогодні зі мною.
То не був наказ, і незважаючи на те, який жар був у його очах ще мить тому, Ківа знала: він не мав намірів, щоб між ними сталося щось інтимне.
Її сповнило розчарування, однак разом з тим — і гостре полегшення.
— Я не впевнена… — почала вона голосом, хитким від сили почуттів, які досі в ній кипіли.
— Будь ласка…
Принц-наступник. Благає її.
— Після того, що сталося, я маю знати, що ти в безпеці, — тихо сказав він.
Він досі стривожений, збагнула Ківа, можливо, навіть більше, ніж вона. І повільно кивнула.
Джарен вдячно зітхнув і знову поцілував її в лоба, а тоді відсторонився.
— Я знайду тобі щось перевдягтися.
Він підняв її, пересадив на ліжко, погладив по щоці й пішов через темну кімнату до шафи.
Ківі вдалося дещо взяти себе в руки до того, як він повернувся і дав їй одну зі своїх чистих сорочок із довгими рукавами, після чого вона швиденько пішла в його ванну, щоб зняти свій брудний одяг.
Коли вона повернулася в Джаренову кімнату, на ньому були піжамні штани… і більше нічого.
У Ківи пересохло в роті, і вона з зусиллям відірвала очі від його голого торсу. А він завмер, дивлячись на неї, — край його сорочки заледве сягав їй до середини стегна.
«Що я роблю?» — панічно закричав Ківин розум. Вона не може цього робити. Вона
не
повинна
цього робити!
Шукаючи виправдання, щоб піти, —
будь
-
яке
виправдання, — Ківа відкрила рота, але Джарен тут прокашлявся і сказав:
— Хочу дати тобі дещо.
Ківа різко закрила рота. Та він не продовжив, а нахилив голову й запитав:
— Є причина, чому ти не виходиш із дверей ванної?
У Ківи вирвався тремтячий подих, вона рушила до нього, рішуче налаштована не показувати, наскільки нервується. Коли вона до нього підійшла, він жестом вказав на ліжко, вони обоє залізли й, сівши поруч, оперлися на спинку.
— Я повинен був би віддати це тобі раніше, — сказав Джарен, крутячи в пальцях коробочку. — Навіть про це не подумав. І це було по-дурному з мого боку… Я мав би краще розуміти.
Насамкінець його голос наповнила гіркота, і Ківа поклала свою руку на його, зупиняючи нервові рухи.
Він шумно видихнув і відкрив коробочку. Сяючий амулет лежав на оксамиті.
Ківа бачила його раніше.
Носила
його раніше. Він врятував її життя під час Випробування Вогнем, після чого опинився в руках у Наарі, і Ківа про нього забула.
На блискучому ланцюжку висів герб Валлентісів: чотири квадранти стихій (з рубіна, смарагда, топаза й сапфіра), розділені золотими мечем зі стрілою та увінчані короною.
Він красивий, це Ківа визнала неохоче. І краса зросла, коли Джарен притиснув до нього палець, його очі зосередились — і коштовні камені засвітилися.
Червоний, зелений, білий, синій — кольори ставали дедалі яскравішими, а коли Джарен прибрав руку — камені погасли, стали знову звичайними.
— Що це було? — запитала Ківа, примружено роздивляючись амулет.
Джарен підняв його і сказав:
— Можна?
На відкритий терплячий вираз його обличчя Ківа знизала плечима і відвернулася від нього всім тілом. Через мить його руки опинилися довкола її шиї, амулет упав на груди, він застібнув ланцюжок.
— Це захистить тебе від будь-якої магічної атаки, — сказав Джарен, коли вона знову повернулась обличчям. — Я наповнив його своєю силою — не тільки вогнем, як для твоєї Ордалії, але також землею, водою та повітрям. Якщо хтось спробує використати магію, щоб нашкодити тобі, ця річ, як щит, захищатиме тебе.
Ківа здивовано подивилася на Джарена.
— Ти не віриш, — сказав він, неправильно витлумачивши її вираз обличчя, й потягся до її руки. — Дивись.
З кінчиків його пальців зірвався вогонь, Ківа відсахнулась, але Джарен тримав міцно.
—
Дивись
, — повторив він, показуючи туди, де вогонь перетікав з його шкіри на її. Вона не відчувала ані болю, ані жару — точно як тоді в крематорії.
— Скільки він витримає? — хрипко спитала Ківа, неспроможна навіть уявити цінність такого подарунка.
І що він означає.
Джарен захищав її… від своєї ж сім’ї.
Від
себе
.
— Достатньо довго, щоб наступного разу ти встигла втекти, — сказав він, ще засмучений. Тоді струсив це з себе і додав: — У тебе не повинно виникнути проблем через інших тут, але
є
аномалії — люди з магією поза королівською родиною. Це вбереже тебе і від них.
Ківа опустила погляд на амулет:
— Не знаю, що й сказати.
— Скажи, що приймаєш його. Скажи, що носитимеш.
— Гаразд, — погодилася Ківа. — Обіцяю.
Амулет уже врятував її раз. Незважаючи на те, чий герб на ньому, було б дурістю відмовлятися від настільки могутнього подарунка. Особливо з огляду на те, що наближається.
«Не думай про це, — сказав собі Ківа. — Не сьогодні».
— Сьогодні був довгий день, — сказав Джарен, натягуючи на них покривало. — Варто поспати.
Ківа кивнула, пірнаючи в його неймовірно розкішні простирадла. Вони обоє лежали на боці, дивлячись одне на одного в темряві. Вона не втрималась і сказала:
— Твоє ліжко ліпше за моє.
Джарен здивовано засміявся:
— Я радий, що ти так думаєш.
Вона пірнула ще глибше, дивуючись, наскільки природно лежати так близько біля нього, без жодного дискомфорту.
— Звідки ти знав про… — Ківа не змогла дошепотіти своє запитання, та Джарен зрозумів, про що вона.
Він заправив пасмо волосся їй за вухо, від чого по шкірі побігли мурашки.