Страница 98 из 147
Ківу переповнила паніка, вона марно пробувала звільнитися. Брила льоду повільно за Аріаниним наказом розвернула Ківу обличчям до королеви.
— Намагаєшся піти від мене? — пролепетала Аріана. — Ми ще не попили какао.
— Ні, я, ем… — від страху Ківа затиналася.
Зненацька королева вереснула так, що аж у вухах задзвеніло.
Швидким розмашистим рухом вона запустила свій келих на тацю з вечерею — вино, какао й тістечка розлетілися повсюди. Королева підвелась і, спотикаючись, рушила до Ківи. Рукою вона розтинала повітря, золотий перстень виблискував.
— Подивися, що ти наробила!
Подивися
на
цей
розгардіяш
! — репетувала королева. — Я хотіла, щоб ми гарно провели час, а ти все зіпсувала!
Чому
ти
все
взяла
і
зіпсувала
?
Жорстокий вираз її обличчя змусив Ківу ще наполегливіше постаратися вивільнити ноги, але лід лишався непорушним, не піддавався.
— Ваша величносте,
благаю
! — мовила Ківа, та з таким самим успіхом вона могла розмовляти з дикою твариною. — Я не хотіла. Мені прикро. То було випадково. — З неї вилітали слова, якими, на її думку, можна заспокоїти королеву.
Ківа мало не впала від полегшення, коли лють зникла з Аріаниного обличчя, лід тріснув і розтав, а вода вся випарувалася.
Незважаючи на те, що вона була вільна, Ківа не наважувалася ступити навіть крок.
— Чого ти така перелякана? — запитала Аріана, спотикаючись серед розлитих напоїв та розкиданої їжі. — Ми ж подруги? Хіба я тобі не подобаюся?
— Авжеж, подобаєтеся! — швидко відповіла Ківа.
Королева почула в її голосі страх, і сапфірові очі звузилися.
— БРЕШЕШ! — закричала вона. — ТИ МЕНІ БРЕШЕШ! УСІ МЕНІ ПОСТІЙНО БРЕШУТЬ!
Від її розлюченого погляду Ківа квапливо позадкувала, але їй вдалося зробити лише три кроки — і королева різким рухом пальця знову зупинила Ківу.
Не льодом на ногах.
А тим, що Ківа не могла дихати.
Ківа спробувала втягнути повітря, та зігнулася навпіл і викашляла повний рот води. А тоді ще. Вона кашляла й кашляла, намагаючись звільнити легені від рідини, яка раптом їх наповнила,
затопила
.
Ківу накрило різким жахом, з неї виливалося дедалі більше води. Вона відчайдушно шукала щось, що можна використати як зброю, проте бачила тільки перевернуту тацю. Відпльовуючись, вона впала на коліна і порачкувала до королевиного розбитого келиха. Взяла в пальці уламок кришталю, але її люто шарпнули за волосся, й імпровізоване лезо вислизнуло з руки. Ківу потягли по зіпсованій їжі геть від шансу захиститися.
— Ну чого ти брешеш мені? — тужливо запитала королева Аріана. — Я так хотіла тобі подобатися!
—
Будь
ласка
! — спробувала Ківа, однак вийшло тільки водяне булькотіння.
Її легені
палали
.
На краях поля зору почала виступати темрява, і Ківа збагнула: захисту від Аріаниної магії нема. Вода заливала кожну часточку її, топила її на сухій землі.
А тоді зненацька перестала.
З гучним ударом двері до королевиної вітальні рвучко відчинились, і забіг Джарен. Швидкий переляканий погляд на Ківу — і він махнув рукою в її напрямку, її легені миттєво звільнилися. Другим помахом він кинув свою люту матір через кімнату.
— Ківо! — зойкнув він, біжучи до неї.
Вона натужно кашляла, з очей котилися сльози, і Ківа, борючись із болем, робила важкі ковтки повітря.
— Тримайся за мене, — сказав Джарен.
Байдужий до мокрого бруду на її одязі, він узяв її на руки й покрокував з кімнати. Його обличчя було наче з граніту.
— Джарене, любий! — погукала Аріана, спотикаючись слідом за ними. — Мій хлопчику!
Невидимий вітер грюкнув дверима в ту мить, як вони вийшли.
За своїм безперервним кашлем Ківа чула, як королева гупає зсередини, але Джаренова магія замкнула її.
— Дж-Дж-Дж…
— Не говори, — сказав він напруженим голосом, подивився на неї і м’якше додав: — Просто зосередься на своєму диханні, люба.
Ківа всю дорогу назад до східного палацу вдихала й видихала, доки знову не почала дихати відносно нормально. Досі тремтячи, вона не хотіла відпускати Джарена, тож не опиралася, коли він поніс її не до її кімнати, а до своєї.
Ківа раніше не бувала в Джареновій особистій кімнаті, але після того, що трапилося, не дуже могла роздивлятися. Вона помітила, що його вітальня далеко не настільки пишна, як королевині покої, більше схожа стилем на ту, де мешкали Ківа з Тіппом, однак це єдине, що вона помітила до того, як він сів на ліжко. Вона лишалася в нього на руках.
У кімнаті було темно, лише місячне світло падало крізь вікна, що теж виходили на річку. Приміщення було значно більшим, ніж виділені їй гостьові покої; мужні сіра й синя барви перепліталися зі стандартними для палацу золотими й перламутровими. Навіть покривало на його великому розкішному ліжку з чотирма стовпчиками було темнішим.
— Ківо, — хрипко сказав він, лагідно кладучи долоню їй на щоку. — Бідна,
бідна
.
Ківа всім нутром відчула спустошеність у його голосі.
— Не знаю, чи я колись…
— Чш-ш, — перебила вона, відпустила його куртку і поклала палець йому на губи. — Це не твоя провина.
Її голос трішки похрипував, але то дрібниця порівняно з тим, що могло статися.
Джарен врятував їй життя.
Знову
.
Неспроможна витримати таку вагу, Ківа нахилилася вперед, поклала голову йому на плече і прошепотіла:
— Дякую.
З Джарена вирвався зболений звук, і він знов обійняв її, байдужий до бруду, який потрапив через це на нього.
— Будь ласка, не дякуй, — і тихим стражденним голосом він додав: — Я думав, вона перестала. Вона
сказала
мені, що перестала.
Ківа притиснула його ще міцніше, відчуваючи його розпуку, наче власну. Ще слабка, вона не могла зупинити себе і вкривала легенькими поцілунками його підборіддя — єдине заспокоєння, на яке була здатна.
Джарен під нею завмер, а тоді протяжно видихнув і заховав обличчя у її волоссі, притягнувши її ближче.
— Не знаю, що б я робив, якби з тобою щось трапилося, — прошепотів він.
Ківине горло стиснулося, коли вона прошепотіла у відповідь жахливу правду: вона б хотіла, щоб це було брехнею… але не було:
— Я також.