Страница 97 из 147
Глава 32
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Решту дня Ківа уникала всіх, нишком повернувшись зі стаєнь до своєї кімнати й заховавшись у ліжку. Байдуже, що вона змарнувала другу половину дня, адже було потрібно дозволити собі постраждати через те, що вона дізналася, потрібно
посумувати
.
Протягом наступних годин у неї було багато відвідувачів: тихий стукіт і голоси давали зрозуміти, що то Джарен, Тіпп, Кальдон, Наарі, навіть Міррин — усі приходили в різний час дізнатися, чи можна зайти. Але вона не відповідала, і ніхто не заходив: давали простір, якого вона потребувала.
За вікнами опустилася ніч, і незважаючи на бурчання в животі, Ківа не встала з ліжка повечеряти — так і лежала скрутившись, доки не відчула, що знову може дихати. Це врешті сталося передусім завдяки Зулейчиному нагадуванню, що не можна змінити минуле. Хоч із якої там причини, мати покинула її в Заліндові. Це сталося — тепер не змінити. Ківі потрібно все забути й рухатися далі.
Невдовзі після того, як вона прийняла це рішення, пролунав ще один стук у двері, й цього разу вона піднялася з ліжка. І зі здивуванням побачила, що за дверима стоїть не хтось із її друзів, а старшого віку слуга.
— Панно Ківо, — сказав він, злегка кланяючись, — її величність королева перепрошує, що пропустила обід, і запрошує вас на чашку какао перед сном. Вона наголосила, що напій наказано приготувати з додатковою ложечкою какао.
Ківин шлунок забурчав так шалено, що слуга стривожено на неї подивився, але договорив коротко:
— Вона чекає у своїй приватній вітальні і попросила, щоб я провів вас туди якнайшвидше.
Ківі було б легко відмовитися. Вона зблизилася з королевою і вже розуміла, коли її присутність не вимагається. Та Аріана й сама б першою заохотила Ківу без поспіху перетравити біль цього дня.
Напевно, саме з цієї причини Ківа поправила волосся і пішла за чоловіком. Вона нізащо не зізналася б у цьому, але хоча й була голодна, її спокушало гаряче какао, та понад усе хотілося материнського тепла… навіть якщо та мати — Аріана Валлентіс.
Не зустрівши Тіппа чи будь-кого знайомого в коридорі, Ківа мовчки прямувала за слугою й міркувала, чи є тут серед слуг шпигуни бунтівників, які побачать і розкажуть, куди й чому вона йшла. А тоді вирішила: байдуже. Вона не думала про свою місію, про мету сім’ї, про
будь
-
що
. Сьогодні вона буде радіти вечору, відновлюватися, зцілюватися.
Після швидкої прогулянки золотим мостом до західного палацу Ківа побачила приватні покої королеви, розташовані майже на протилежному через річку краю від того місця, звідки вона йшла. Слуга завів її прямо в кімнату, позадкував і зачинив за собою позолочені двері.
Ківа зупинилася біля входу, роздивляючись неприховану пишноту середовища.
У королевиній вітальні були висока стеля й пишний килим, а вікна виходили на Серін і сади, де цяточки люмонієвих ліхтарів, наче світлячки, тяглися вдалину. Елегантна люстра звисала скупченням сльозин, на стінах були картини в рамах, а різноманіття квітів і зелені в горщиках додавало спалахів кольору всуціль біло-золотому декору. Ківа побачила біля однієї стіни тріскучий камін з теплим, манливим полум’ям, а навпроти…
Ківа зойкнула і, неспроможна опиратися, підійшла до рояля. Вона ніколи подібного не бачила: ніжки, кришка і боки — геть усе було з прозорого, блискучого кришталю.
— Гарний, так?
Коли до неї долинув голос, Ківа захоплено розглядала чорно-білі клавіші — єдину звичайну (та все одно дуже красиву) частину. Вона обернулась і побачила королеву: та відкинулася на червоному оксамитовому шезлонгу й спостерігала за нею понад келих з вином.
— Ти граєш? — запитала Аріана трохи нерівним голосом.
— Ем, ні, — відповіла Ківа, уважно дивлячись на королеву і міркуючи, скільки та вже випила.
— Джарен колись постійно грав, — сказала Аріана, її погляд став віддаленим. — Більше не грає.
Ківа повільно рушила вперед, і внутрішні відчуття попереджали: щось не зовсім так. Але тривога послабилася, коли Ківа побачила тацю з гарячим какао і різноманіттям тістечок. Усередині стало тепліше: королева про неї подбала.
— Не грає? — перепитала Ківа. Думка про Джарена, який грає на піаніно, була надто красивою для її нещасного мозку, тож вона відкинула її. — Чому ж?
Аріана ковтнула чимало вина.
— Він більше сюди не ходить.
П’ять сказаних непевним язиком слів змусили Ківу завмерти… і не тільки вони: підійшовши ближче, вона помітила дещо.
Аріанині скляні очі, воскову шкіру, тремтячі руки…
…і золотий порошок, розмазаний у неї довкола рота, під носом, у ніздрях.
«Янгольський пил».
Королева була під наркотиком.
А коли королева така…
«Він більше сюди не ходить».
Ківа позадкувала й побачила пишну кімнату новими очима.
Тут королева била Джарена. Роками.
Тут вона піддавалася своїй залежності, втрачала контроль, завдавала невимовного болю.
І Ківа — наодинці з нею. Ніхто, крім слуги, навіть не знає, що вона тут.
— Випий какао, Ківо, — пролепетала королева, розтягуючи Ківине ім’я до трьох складів. — Я спеціально для тебе наказала його зробити.
Ківине серце гупало, вона зважувала варіанти. Можна втекти: це буде виглядати занадто зухвалим, але дасть безпеку.
Можна сісти в шезлонгу поруч і попити какао, як планувала. Хоча голод зник, коли вона побачила золотий порошок, Ківа розуміла: в останньому випадку вона не образить монархиню. Але також вона знала, що ті, хто вживає «янгольський пил», непередбачувані, схильні до перепадів настрою та жорстокості, часто забувають власні дії. Небезпека надто велика.
Прийнявши рішення, Ківа відступила ще на крок і сказала:
— Мені раптом стало погано, ваша величносте. Будь ласка, пробачте мені… Краще я піду.
Ківа присіла у ввічливому реверансі. Твереза Аріана, можливо, й не наполягала б на дотриманні етикету, але хтозна, як вплинув наркотик. Ківа швидко підвелася, з тремтінням усміхнулась і рушила до дверей.
— Не так швидко!
В тих трьох словах не було і краплини Аріаниних звичних люб’язності й ласки. Вони були холодні, як лід, владні й вимогливі. Вони зупинили Ківу на ходу… але не тому, що вона вирішила послухатися. Вона ще більше захотіла втекти з кімнати, незважаючи на наслідки.
От тільки рухатися вона не могла.
Не тільки королевині слова були льодяними — з підлоги під Ківою піднялася вода і замерзла. Пастка.