Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 96 из 147

Ківа міцніше вхопила його руку:

— Не треба, Торе! Якщо мені доведеться перейматися ще й через те, як ти почуваєшся, окрім усього іншого… це буде забагато.

Він ще раз гучно видихнув і притягнув її в обійми.

— Не можу пообіцяти, що не сумуватиму… Я надто сильно тебе люблю, щоб не перейматися через те, крізь що ти пройшла, особливо тепер, коли я знаю, що міг би звільнити тебе ще багато років тому.

— Лише не ненавидь себе за те, чого ти не міг контролювати, — сказала Ківа. — Хоча б це мені пообіцяй.

Пройшла довга мить перед тим, як він відповів:

— Cпробую.

Знаючи, що це найбільше, чого вона може домогтися, Ківа відсторонилась, витерла сльози й лагідно підштовхнула його в тому напрямку, де Зулейка зникла в стайні.

— Йди, — сказала вона. — І можеш спокійно мучити її, відмовляючись розмовляти з нею дорогою додому.

— Я планую мучити її, відмовляючись розмовляти знач­но довше, — сердито пробубонів Тор, нахилився, поцілував Ківу в лоб і покрокував геть, лишивши її в товаристві хіба що жорстоких думок… і розбитого серця.