Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 93 из 147

— Ой, боги, це прозвучало якось дивно, так? — Вона швидко похитала головою. — Я хотіла сказати лише, що зараз багато небезпечних людей завдячують Ківі своїми життями. Це їй на користь, авжеж?

Коли ніхто не відповів (хоча Джарен мав такий вигляд, наче хотів запустити келих їй в обличчя), Зулейка вибачливо скривилась, а тоді поцупила оливку з тарілки Міррин. Ківа нажахано подивилася на неї з роззявленим ротом, але принцесу, схоже, повеселило таке нахабство. Або ж Міррин думала над тим, чи не проштрикнути виделкою Зулейчину руку.

— Обережно, Зулейко, — сказав Кальдон сухо, також помітивши рух. — Моя сестра не дуже поблажлива. Зробиш так ще раз — і можеш втратити палець.

Зулейка зубато йому всміхнулась і поцупила з тарілки Міррин ще одну оливку.

— Мене нелегко налякати.

Цього разу вже Ківі довелося втримуватися від того, щоб не запустити чимось у сестру. Застережним голосом вона просичала:

— Зулей…

— У м-мене є ідея! — перебив її Тіпп, стрибаючи на кріслі. Його рот був настільки набитий, що це звучало як «уммениїдеа», але він проковтнув і, подивившись на Міррин, сказав: — Хай вони п-прийдуть у середу!

Ківа напружилася:

— Тіппе…

— А що в середу? — запитала Зулейка.

— Д-день народження Міррі, — відповів Тіпп, і Кі­ва не вперше схотіла, щоб він замовк. — В неї буде в-велике святкування. М-маскарад.

— Звучить весело, — сказала Зулейка, в її очах з’я­ви­лося небезпечне світло.

— Так і б-буде! — вигукнув Тіпп. — Їм можна п-прийти, Міррі?

Швидко намагаючись сяк-так виправити ситуацію, Кі­ва перебила:

— Тіппе, ми не запрошуємо людей на чужі свята. Це неввічливо.

— Але в мене н-ніколи не було свого власного свята, щоб за­про­си­ти к-когось, — сказав він, і в Ківи запалало в ­горлі.

— Все гаразд, — сказала Міррин, царствено махаючи рукою. Вона повернулася до Зулейки і Тора: — Вам більш ніж будуть раді. Взагалі-то, зважаючи на те, що ви Ківина сім’я, я наполягаю.

— Ні, — сказала Ківа до того, як встиг хтось інший. — Це ду­же люб’язно, але я впевнена, що в них ін­ші плани.

Вона твердо подивилася на брата й сестру, благаючи їх підтримати її.

— Ківа має рацію, — сказав Торел, відчуваючи її напругу. — Це дуже люб’язна пропозиція, проте ми ніяк не можемо…

— …відмовити на королівське запрошення, — вправно перебила Зулейка. Вона подивилася на Міррин, її губи прикрасила широка усмішка. — Ми з задоволенням прийдемо, принцесо. Дякуємо за запрошення.

— Зулей… — почав був Тор, але вираз її обличчя змусив його замовкнути.

— Мати навчала нас не крутити носом, коли з’являється приємна несподіванка, брате, — сказала вона, слова були невинні, однак від них Ківині легені стисло, мов лещатами… І стало тільки гірше, коли Джарен змінив тему, нахилився вперед і звернувся через стіл до Торела.

— Ти сказав, що ти коваль, — зауважив принц, оглядаючи Торелову м’язисту статуру. — Це означає, що вмієш управлятися з мечем?

— Маю певний досвід, — обережно відповів Тор. — Загалом тому, що кілька років був добровольцем у сільській варті.

— Як щодо швидкого спарингу? — Джарен поплескав себе по ідеально пласкому животу. — Ми можемо розігнати обід.

Бачачи, що він їв навіть менше за неї, Ківа не повірила його поясненню. Тор також, напевне, помітив Джаренову нестачу апетиту, але все одно відштовхнув тарілку й підвівся.

— Вважатиму за честь перехрестити з вами мечі, ва­ша високосте, — сказав він, а тоді слабко всміхнувся: — Але вам доведеться вибачити мої незграбні рухи.

«Ні, ні, ні, ні, ні!» Що Торел собі

думає

? Йому не можна спарингувати з Джареном…

особливо

тоді, коли принц у такому поганому настрої.

— Я впевнений, що ти все швидко згадаєш, — сказав Джарен, відірвав руку від Ківиних зненацька онімілих пальців і також встав.

— Джарене, друже, — пробурмотів Кальдон, бачачи, як швидко блідне Ківине обличчя, — можливо, тобі ­варто…

— Це просто дружній двобій, — сказав Джарен, але, всупереч словам, його очі були як льодини. До Торела він махнув рукою, вказавши на двері: — Ходімо?

Ківа мовчки благально звернулася до брата, але Тор лише відправив їй ледь помітну заспокійливу усмішку, яка геть її не заспокоїла.

— Оті хлопці зі своїми мечами, — зітхнула Міррин і підвелася разом з усіма з-за столу. Вона повернулася до Зулейки й закотила очі у не властивій принцесі манері. — Дякувати богам, що в нас, жінок, є значно витонченіші способи розібратись у своїх почуттях.

— Загалом я згодна, впевнена, що в нас із вами є зо­всім інші способи це робити, — сказала Зулейка і швидко, але з безпомилково глузливою ноткою додала: — Ваша високосте.

Очі Міррин звузилися — вона не пропустила зневагу в двох кінцевих словах.

Боячись, що їй доведеться витягувати і брата, і сестру з королівських темниць, якщо вони не почнуть виявляти хоча б трохи поваги, Ківа кинула Зулейці застережливий погляд, а тоді поквапилася слідом за братом і Джареном.

Наарі йшла в ногу з нею; вартова мовчала протягом усього обіду, виглядаючи будь-яких натяків на загрозу з боку Ківиної сім’ї. Але зараз вона кинула заспокійливий погляд і пробурмотіла:

— Не хвилюйся. Джарен знає що робить.

Ківа не була впевнена.

— Він не поранить твого брата, — пообіцяла Наарі. — Ти ж знаєш, він нізащо не допустить, щоб погане трапилося з тим, хто тобі небайдужий.

Заява зачепила Ківу за живе, адже вона знала, що це правда. Джарен не поранить Тора… але якщо

Тор

поранить

Джарена

? Її брат десять років тренувався бути воїном,

генералом

. Раптом…

— Дихай, сонечко, — сказав Кальдон, підступаючи до неї з іншого боку. — Все буде гаразд.

Легко йому було казати. Двоє людей, за яких він переживав понад усе на світі, не збиралися накинутися од­не на одного в «дружньому» двобої.

Намагаючись лишатися спокійною, Ківа вийшла надвір разом з Тіппом, який стрибав поруч. Міррин і Зулейка йшли позаду.

Швидко вони опинилися на тренувальному майданчику, де Торел, уже тримаючи меч, дивився на Джарена; обидва підняли мечі в позицію для атаки.

— Невже це не можна зупинити? — Ківа заблагала Наарі, Кальдона, будь-кого, хто послухав би.

— Гадаю, буде краще, якщо він викине це зі свого організму, Солоденькі Щічки, — сказав Кальдон, обіймаючи її рукою за плечі.