Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 92 из 147

Коли вони з Кальдоном наблизилися, всі вже зайняли свої місця, і він підштовхнув її на місце поруч із Джареном, а тоді сів на вільний стілець із іншого від неї бо­ку. Ківині руки затремтіли від такої розсадки. З На­арі й Тіп­пом усе було гаразд, але Зулейка сиділа поруч із принцесою (рецепт неминучої трагедії), а Торел — якраз навпроти Джарена, і принц сердито зиркав на Ківиних брата й сестру, але його лють більш інтенсивно зосереджувалася на братові.

— Виглядає смачно, — вона змусила себе так сказати і лед­ве впізнала власний голос.

— Це значно ліпше, ніж те, до чого ми звикли, — товарисько мовив Торел, чекаючи, коли королівська сім’я почне накладати собі їжу, щоб зробити так само.

— Ківа казала нам, що ви мешкаєте в Низькодубі, — мовив Джарен. Він єдиний за столом не набрав нічого собі в тарілку. — Чим займаєтеся?

— Я коваль, — відповів Торел, кладучи кілька шматків шинки на свіжу булку. Об’ємні м’язи на руках підтверджували його вигадку. — Зула — швачка.

Ківа пораділа, що нічого не їла й не пила, тому що виплюнула б усе на стіл.

— Швачка? — повторила Міррин до Зулейки, подивившись із дещо осудливо піднятою бровою на її вбрання.

— Скромна праця, — сказала Зулейка, схиляючи го­лову в награній демонстрації скромності. — Але мати завж­ди заохочувала мене здійснювати власні мрії.

Слова вдарили Ківу прямо в груди.

— І ти мріяла бути швачкою? — цього разу насмішку в тоні Міррин неможливо було пропустити.

Джарен також це почув і, незважаючи на його льодяну поведінку, врятував Зулейку від відповіді, поставивши інше запитання:

— Ми небагато чули про вашу матір… вона живе з ва­ми в Низькодубі?

Ківа пожалкувала, що він не лишив Зулейку відповідати на зневагу Міррин.

Наскільки вона пригадувала, ніколи не казала про свою матір (з поважної причини), і тюремні записи, які розкопав Кальдон, могли стосуватися лише батька.

Вона квапливо почала міркувати, як переспрямувати розмову.

Зулейка, однак, не повівши й оком відповіла:

— Жила. Але, на жаль, померла, коли Ківа була в За­лін­до­ві. Як то кажуть, природною смертю, але якщо запитаєте мене, то мати захворіла від туги за донькою. То бу­ла жахлива втрата для нас усіх.

«Коли дивлюся на тебе, не можу не думати про те, що вона пішла тебе шукати. Вона покинула нас і померла. Заради тебе».

Згадавши Зулейчині слова, Ківа так вчепилась у свою виделку, що аж стало боляче.

— Мені дуже прикро це чути, — тихо сказав Джарен, і Ківа зрозуміла, що співчуття призначається їй.

— Така трагедія — наші батьки обоє померли, поки її не було поруч, — сказала Зулейка, помалу відкушуючи сир. — Але принаймні в неї є ми.

Джарен потягнувся по свій кришталевий келих, і його тіло було настільки напруженим, аж Ківа боялася, що тонка ніжка трісне в його руці.

— М-м-можете розповісти нам якісь історії з К-Ківиного дитинства? — нетерпляче запитав Тіпп.

Ківа мало не кинулася через стіл розцілувати малого за його спробу полегшити атмосферу, навіть якщо й несвідому.

— Чим ніяковіші — тим краще, — додав Кальдон. — Нам потрібно мати що використати проти неї на наступному сімейному вечорі.

— Сімейному вечорі? — Зулейка підняла брови, досконало імітуючи те, як Міррин дивилася на неї. — Як… мило.

— У нас також колись були сімейні вечори, — сказав Торел, застережливо подивившись на сестру. — Навіть практично щовечора, адже наші батьки не були такі зай­ня­ті, не правили королівством. — Він видав смішок, а тоді повернувся до Тіппа, щоб відповісти йому: — Мала Ківа була карою небесною. Справжньою дикою дитиною.

— Дійсно? — запитав Кальдон, задоволено нахиляю­чись уперед. Ківа не знала, чи то щиро, чи він просто ро­бив свій внесок у полегшення атмосфери за столом.

— Вона постійно тікала, губилася в лісі, запливала так далеко в річку, що її зносило течією, каталася в полях по квітах і поверталася додому вся в багні… список халеп, у які вона встрявала, нескінченний.

— Не поводься так, наче тебе не було поруч, — сказа­ла Ківа, тицяючи в нього виделкою.

Тор не звернув уваги і продовжив:

— Але в неї був і інший бік. Такий серйозний, який з’являвся, коли вона допомагала батькові лікувати пацієнтів. Її співчуття, емпатія, терпіння… ще багато років тому ми знали, що вона піде його слідами. Наша сестра, цілителька. — Він зустрівся з нею поглядом через стіл і договорив ніжним голосом: — Цьому світові пощастило, що вона є.

Від його лагідного виразу обличчя у Ківи в горлі з’я­вив­ся клубок.

— Ківа — н-найкраща цілителька

у

світі

, — заявив з набитим ротом Тіпп. — Вона врятувала м-моє життя в Заліндові. Мене б т-тут без неї не було.

Усе в Ківі замерзло від його слів.

Невже він… невже він

пам

’

ятає

?

У її думках виринув вигляд його закривавле­но­го тіла, її рук, які заливали його золотим світлом, її ма­гія зцілювала його смертельну рану, доки та не перетворилася на маленьку подряпину. Якщо він знає, що во­на ­

зробила

…

— Я д-дуже хворів, — продовжив Тіпп, його обличчя було вкрай серйозним. — Багато людей п-помирали. А Ківа б-була поруч і лікувала мене, доки я н-не вилікувався. — Він подивився на неї з такою любов’ю в очах, що Ківа мало не заплакала — і через той погляд, і загалом від полегшення через історію, яку він переповідав.

Він не пам’ятає.

Її таємниця в безпеці.

— Вона врятувала там чимало людей, малий, — сказав Джарен. — Протягом багатьох років, — і тихіше договорив: — Надто багатьох років.

Через те, наскільки сумним був його тон, Ківа не втри­ма­ла­ся, потяглася під столом і поклала руку йому на но­гу. Він негайно опустив власну руку і переплів їхні паль­ці, великим пальцем виводячи заспокійливі кола, наче ду­мав, що їй потрібне його співчуття, а не навпаки.

— Дивно, — задумано сказала Зулейка, — але Ківа, напевне, врятувала більше життів у Заліндові, аніж їй вдалося б врятувати, якби вона лишилася в нашому селі. Гадаю, це один з тих випадків, про які можна сказати, що все склалося на краще.

Джаренів стиск посилився, й Ківа злякалася, що він збирається сказати, збирається

зробити

, але Торел випередив.

— Зулейко! — гаркнув він. Нічого більше не сказав, але цього плюс суворого виразу обличчя було достатньо.

Сестра подивилася через стіл, помітила натягнуті вирази облич, і її рот відкрився.