Страница 92 из 147
Коли вони з Кальдоном наблизилися, всі вже зайняли свої місця, і він підштовхнув її на місце поруч із Джареном, а тоді сів на вільний стілець із іншого від неї боку. Ківині руки затремтіли від такої розсадки. З Наарі й Тіппом усе було гаразд, але Зулейка сиділа поруч із принцесою (рецепт неминучої трагедії), а Торел — якраз навпроти Джарена, і принц сердито зиркав на Ківиних брата й сестру, але його лють більш інтенсивно зосереджувалася на братові.
— Виглядає смачно, — вона змусила себе так сказати і ледве впізнала власний голос.
— Це значно ліпше, ніж те, до чого ми звикли, — товарисько мовив Торел, чекаючи, коли королівська сім’я почне накладати собі їжу, щоб зробити так само.
— Ківа казала нам, що ви мешкаєте в Низькодубі, — мовив Джарен. Він єдиний за столом не набрав нічого собі в тарілку. — Чим займаєтеся?
— Я коваль, — відповів Торел, кладучи кілька шматків шинки на свіжу булку. Об’ємні м’язи на руках підтверджували його вигадку. — Зула — швачка.
Ківа пораділа, що нічого не їла й не пила, тому що виплюнула б усе на стіл.
— Швачка? — повторила Міррин до Зулейки, подивившись із дещо осудливо піднятою бровою на її вбрання.
— Скромна праця, — сказала Зулейка, схиляючи голову в награній демонстрації скромності. — Але мати завжди заохочувала мене здійснювати власні мрії.
Слова вдарили Ківу прямо в груди.
— І ти мріяла бути швачкою? — цього разу насмішку в тоні Міррин неможливо було пропустити.
Джарен також це почув і, незважаючи на його льодяну поведінку, врятував Зулейку від відповіді, поставивши інше запитання:
— Ми небагато чули про вашу матір… вона живе з вами в Низькодубі?
Ківа пожалкувала, що він не лишив Зулейку відповідати на зневагу Міррин.
Наскільки вона пригадувала, ніколи не казала про свою матір (з поважної причини), і тюремні записи, які розкопав Кальдон, могли стосуватися лише батька.
Вона квапливо почала міркувати, як переспрямувати розмову.
Зулейка, однак, не повівши й оком відповіла:
— Жила. Але, на жаль, померла, коли Ківа була в Заліндові. Як то кажуть, природною смертю, але якщо запитаєте мене, то мати захворіла від туги за донькою. То була жахлива втрата для нас усіх.
«Коли дивлюся на тебе, не можу не думати про те, що вона пішла тебе шукати. Вона покинула нас і померла. Заради тебе».
Згадавши Зулейчині слова, Ківа так вчепилась у свою виделку, що аж стало боляче.
— Мені дуже прикро це чути, — тихо сказав Джарен, і Ківа зрозуміла, що співчуття призначається їй.
— Така трагедія — наші батьки обоє померли, поки її не було поруч, — сказала Зулейка, помалу відкушуючи сир. — Але принаймні в неї є ми.
Джарен потягнувся по свій кришталевий келих, і його тіло було настільки напруженим, аж Ківа боялася, що тонка ніжка трісне в його руці.
— М-м-можете розповісти нам якісь історії з К-Ківиного дитинства? — нетерпляче запитав Тіпп.
Ківа мало не кинулася через стіл розцілувати малого за його спробу полегшити атмосферу, навіть якщо й несвідому.
— Чим ніяковіші — тим краще, — додав Кальдон. — Нам потрібно мати що використати проти неї на наступному сімейному вечорі.
— Сімейному вечорі? — Зулейка підняла брови, досконало імітуючи те, як Міррин дивилася на неї. — Як… мило.
— У нас також колись були сімейні вечори, — сказав Торел, застережливо подивившись на сестру. — Навіть практично щовечора, адже наші батьки не були такі зайняті, не правили королівством. — Він видав смішок, а тоді повернувся до Тіппа, щоб відповісти йому: — Мала Ківа була карою небесною. Справжньою дикою дитиною.
— Дійсно? — запитав Кальдон, задоволено нахиляючись уперед. Ківа не знала, чи то щиро, чи він просто робив свій внесок у полегшення атмосфери за столом.
— Вона постійно тікала, губилася в лісі, запливала так далеко в річку, що її зносило течією, каталася в полях по квітах і поверталася додому вся в багні… список халеп, у які вона встрявала, нескінченний.
— Не поводься так, наче тебе не було поруч, — сказала Ківа, тицяючи в нього виделкою.
Тор не звернув уваги і продовжив:
— Але в неї був і інший бік. Такий серйозний, який з’являвся, коли вона допомагала батькові лікувати пацієнтів. Її співчуття, емпатія, терпіння… ще багато років тому ми знали, що вона піде його слідами. Наша сестра, цілителька. — Він зустрівся з нею поглядом через стіл і договорив ніжним голосом: — Цьому світові пощастило, що вона є.
Від його лагідного виразу обличчя у Ківи в горлі з’явився клубок.
— Ківа — н-найкраща цілителька
у
світі
, — заявив з набитим ротом Тіпп. — Вона врятувала м-моє життя в Заліндові. Мене б т-тут без неї не було.
Усе в Ківі замерзло від його слів.
Невже він… невже він
пам
’
ятає
?
У її думках виринув вигляд його закривавленого тіла, її рук, які заливали його золотим світлом, її магія зцілювала його смертельну рану, доки та не перетворилася на маленьку подряпину. Якщо він знає, що вона
зробила
…
— Я д-дуже хворів, — продовжив Тіпп, його обличчя було вкрай серйозним. — Багато людей п-помирали. А Ківа б-була поруч і лікувала мене, доки я н-не вилікувався. — Він подивився на неї з такою любов’ю в очах, що Ківа мало не заплакала — і через той погляд, і загалом від полегшення через історію, яку він переповідав.
Він не пам’ятає.
Її таємниця в безпеці.
— Вона врятувала там чимало людей, малий, — сказав Джарен. — Протягом багатьох років, — і тихіше договорив: — Надто багатьох років.
Через те, наскільки сумним був його тон, Ківа не втрималася, потяглася під столом і поклала руку йому на ногу. Він негайно опустив власну руку і переплів їхні пальці, великим пальцем виводячи заспокійливі кола, наче думав, що їй потрібне його співчуття, а не навпаки.
— Дивно, — задумано сказала Зулейка, — але Ківа, напевне, врятувала більше життів у Заліндові, аніж їй вдалося б врятувати, якби вона лишилася в нашому селі. Гадаю, це один з тих випадків, про які можна сказати, що все склалося на краще.
Джаренів стиск посилився, й Ківа злякалася, що він збирається сказати, збирається
зробити
, але Торел випередив.
— Зулейко! — гаркнув він. Нічого більше не сказав, але цього плюс суворого виразу обличчя було достатньо.
Сестра подивилася через стіл, помітила натягнуті вирази облич, і її рот відкрився.