Страница 91 из 147
— Я б хотіла познайомити вас зі своїми братом і сестрою, Торелом і Зулейкою. Торе, Зуло, це, ем…
Від неї втекли слова, коли вона збагнула, що навіть гадки не має, як представити королівську сім’ю їхнім найбільшим ворогам.
— Я Кальдон, — вправно сказав принц, рятуючи Ківу, і вийшов вперед, потиснув руку Торелові, поцілував Зулейчину. На диво, він не намагався загравати, наче розумів, що останнє, що зараз потрібно Ківі, — це аби він пропонував щось її сестрі.
— Я Міррин, — сказала принцеса продовжуючи знайомство. Вона вказала на решту групи: — Це Наарі, Тіпп і…
— Принц Деверік, — перебив Джарен, схрещуючи руки рішучим непривітним жестом.
Ківа хитнулася, здивована не тільки формальним іменем, але й холодністю тону. Його очі були наче блакитний лід, золоті обідки — як палючий вогонь.
— Це честь, ваша високосте, — сказала Зулейка, роблячи глибокий реверанс і дивлячись на Джарена з-під вій. — Дякуємо, що так дбаєте про нашу сестру. Нам важко висловити, як багато вона для нас означає… і наскільки ми вдячні.
Ківа відчула укол ніяковості від таких манірних слів.
— Тепер, коли вона повернулася, ми знову можемо бути сім’єю. Як завжди і прагнули, — з широкою усмішкою сказала Зулейка, любляче дивлячись на Ківу.
Джарен нічого не сказав, але його обличчя лишалося кам’яним. Щось було дуже,
дуже
негаразд.
Невже він здогадався, що це з Зулейкою він учора схрестив мечі? Невже знає, що перед ним — Шакал і Змія? Чому б ще він так сердився?
Та все ж він не покликав вартових, а просто сказав:
— Обід чекає, — а тоді розвернувся й розмашисто покрокував до палацу.
— Схоже, його щось вжалило під хвіст, — пробурмотів Кальдон до Ківи, але вона була надто зайнята, намагаючись не панікувати, тож не відповіла.
Він не міг знати. Джарен, безперечно,
не
міг
знати. Зулейка і Торел нізащо не прийшли б, якби думали, що існує навіть
можливість
бути викритими. Проте якщо не це, то що так розхвилювало Джарена?
А ще Наарі, яка поквапилася слідом за Джареном… Наарі, яка й гадки не мала, що от-от обідатиме зі своєю заклятою ворогинею, людиною, яка відрубала їй
руку
.
Вартова може не усвідомлювати цього, однак Зулейка повинна знати, кому вчинила таку шкоду три роки тому… і з ким численні рази перехрещувала мечі з того часу, зокрема минулої ночі.
Боги, Ківа думала, що не зможе цього зробити.
Але їй доведеться. Тож вона заспокійливо вдихнула і пішла слідом за братом і сестрою в палац, краєм вуха слухаючи, як Міррин удає з себе привітну провідницю, а Тіпп докидає свої галасливі зауваження.
— Чому ти не сказала, що твій брат
такий
зовні? — тихо запитав Кальдон, ідучи в кінці групи з Ківою.
— Який? — неуважно пробурмотіла вона.
— Що означає «який»? — роздратовано спитав Кальдон. —
Отакий
! — він махнув рукою на Торову міцну спину. — Красунчик.
Цього було достатньо, щоб вигнати з Ківи страхи, і вона різко повернула голову до принца:
— Я думала, тобі подобаються дівчата?
Кальдон скривився:
— По-перше, — сказав він, —
жінки
. Мені подобаються
жінки
, а не
дівчата
. Це не те саме.
Ківа підняла руки:
— Гаразд, пробач.
— А по-друге, — сказав Кальдон неприродно терпляче, — мене приваблюють привабливі. А в
ньому
… — він кивнув підборіддям на Тора, — усе привабливе. — Дещо печально Кальдон додав: — Як це ти його приховувала?
— На свій захист скажу, що не бачила його до вчорашнього дня, — сказала Ківа, згідно зі своєю брехнею.
На це Кальдонові не було чого сказати, але в його мовчанні була прихована глибина, якої Ківа не могла визначити. Та це зникло, коли вони наблизилися до Річкової кімнати і він нахилився ближче й прошепотів:
— Слухай, я не знаю, що відбувається з Джареном, та маю певну здогадку. Я допомагатиму як зможу, але якщо я маю рацію, цей обід пройде дуже некомфортно. Що б не трапилося, просто пам’ятай: він турбується про тебе, через це й сердиться.
Дуже
сердиться. — Кальдон замовк. — Якщо чесно, я з ним згоден. Але одному з нас доведеться поводитися культурно, а зважаючи на його почуття до тебе, сумніваюся, що він випромінюватиме сьогодні ауру принца. Тож просто… будь до нього лагідною.
— Про що йдеться? — прошепотіла у відповідь Ківа, хапаючи його за лікоть, щоб сповільнити.
— Подумай про це, Солоденькі Щічки, — сказав Кальдон, витримуючи її погляд. — Як би ти почувалася, коли б хтось, до кого в тебе сильні почуття, сидів у в’язниці більшу частину життя, а тоді його брат і сестра з’явилися, наче нічого не трапилося, щоб знову бути сім’єю після десяти років зречення? — Кальдон похитав головою. — Це неправильно, сонечко, і ти це знаєш.
Ківа дивилася на Кальдона, роззявивши рот.
— Джарен сердиться на мою сім’ю, тому що мене відправили в Заліндов? Але… але… — вона заплуталась у словах, а тоді просичала: — Це не має жодного сенсу! Не вони відправили мене туди!
Вона ходила по тонкій кризі, проте Кальдон, схоже, не помітив, на чому вона наголосила.
— Однак вони покинули тебе там, — сказав принц.
На її недовірливий вираз обличчя його голос опустився до приголомшеного шепотіння:
— Ти не розумієш, про що я говорю, так?
Ківа не отримала можливості відповісти, бо Міррин погукала їх у кімнату:
— Ви там плануєте до нас сьогодні приєднатися?
Кальдон накрив Ківину руку, яка досі хапала його за лікоть; її пальці були холодні. Він повів її в Річкову Кімнату.
— Пробачте, сварки закоханих… — сказав він з переможною усмішкою.
Ківа кинула на нього погляд і спробувала вивільнити руку, але він лише вчепився за неї міцніше, ведучи її до столу, схожого на той, за яким вона вечеряла з сім’єю Валлентісів. Замість печень там були гори салатів, сирів і хліба, а також холодне м’ясо та свіжі овочі, все розкладено на тарелях поруч із кришталевими келихами, повними газованого соку, й вазами, з яких так і сипався снігоцвіт. Вдалині Серін поблискував крізь вікна, весняне сонце торкалося поверхні, роблячи її схожою на рідке золото.
У будь-який інший час Ківа замилувалася б видовищем. Сьогодні ж їй довелося зупинити себе, щоб не вибігти з кімнати.