Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 90 из 147

Глава 31

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Наступного ранку на світанку Ківа мало не заридала, по­чувши знайомий Кальдонів стукіт у двері. Але залишки втоми щезли, коли він привітався з натягнутою ус­міш­кою та неприємною новиною, що її брат і сестра приймають її запрошення на обід.

Хоч Ківа й могла очікувати такого, вона все одно розлютилася, що ті знехтували її засторогою… особливо Зулейка після минулої ночі. Якщо їх викриють, усіх трьох засудять за зраду і покаранням буде публічна страта (якщо сім’я Валлентіс буде в поблажливому гуморі) або подорож до Заліндова в один кінець. Обидва варіанти кинули Ківу в піт, незважаючи на ранкову прохолоду, яка привітала її, коли вона слідом за Кальдоном вийшла надвір.

Гадки не маючи про її внутрішню бурю, принц на тренуванні змусив її працювати наполегливіше, ніж будь-коли, і усвідомити, що, мабуть, він не повністю пробачив її за вчорашнє, хоч і знову став звичним глузливим собою. Коли вони закінчили, Ківі вдалося хіба що дошкутильгати до палацу, де вона винагородила себе довгим відмочуванням у гарячій ванні.

Через нерви мало з’ївши за сніданком, Ківа все ж змусила себе проковтнути достатньо наданого Делорою гіркого зілля, здригаючись через відчуття мурашок по шкірі, коли воно почало діяти. То просто тимчасовий засіб, нагадала вона собі, і настане день, коли він їй більше не знадобиться. Вона, може, навіть почне дорожити своєю магією, як Джарен, тренуючи й посилюючи її, використовуючи на благо, не думаючи про неї як про тягар. Але сьогодні її брат і сестра прийдуть у палац, і важливіше, ніж будь-­ко­ли, тримати свою силу під контролем… чи принаймні щоб вона не заважала.

— Тут-тук! — долинув голос Міррин, що змусив Ківу заховати закоркований флакон у тумбочку біля ліжка, якраз коли принцеса ввірвалася в її спальню.

Міррин криво посміхнулася, оглядаючи Ківу з голови до п’ят:

— Я знаю, що обід буде неформальним, але ти, може, переглянь свій гардероб. Ми ж не хочемо, щоб у бідолашки Джарена за столом стався серцевий напад.

Ківа міцніше затягла рушника, у який загорнулася, вийшовши з ванної.

— Будь ласка, заходь, — сухо запросила вона. — Ме­ні байдуже до приватності.

— В тебе десять років не було приватності, — сказала Міррин без жодного співчуття, сідаючи на Ківине ліжко. — Обійдешся кілька хвилин.

Ті кілька хвилин виявилися значно довшими, бо Міррин оголосила себе Ківиною стилісткою дня, вимагаючи, щоб та міряла одне вбрання за іншим, доки не знайшла ідеальну комбінацію для обіду.

В будь-який інший час Ківа попросила б принцесу пі­ти, але в її животі метелики робили сальто, знайомий спокій магії зник (те, чого Ківа не цінувала, доки його не стало), і вона була дивно вдячна за безперервну балаканину Міррин.

Принцеса була в одному зі своїх найкращих настроїв: умостилася на Ківиному ліжку й розповідала про втілення планів маскараду на свій день народження, до якого лиша­ло­ся тільки три дні. Швидко перервалася, оголосивши, що час іти на обід, і спитала Ківу, чи хоче та зустріти своїх брата й сестру перед палацом, чи зачекати на них у Річковій кімнаті, де накрили стіл.

Ківі не подобався жоден варіант, але Міррин вирішила за неї й потягла її назовні, щоб вони почекали разом із Джареном, Кальдоном, Тіппом і Наарі.

Якщо в тому ранку було хоча б щось добре, то це те, що короля й королеву покликали на святкування відкриття мосту в місті. Принц Оріель поїхав з ними, благаючи Тіппа приєднатись, але рудий хлопчак вирішив залишитись і зустрітися з Ківиною сім’єю.

— Ти виглядаєш так, наче тебе от-от знудить, — за­ува­жив Кальдон поруч із Ківою. — Або ти зомлієш. Не роз­беру.

— Все може статися, — пробурмотіла Ківа, й він загиготів.

— Усе буде гаразд, — нетипово для себе намагаючись заспокоїти її, сказав він і підштовхнув її ліктем у бік. — А якщо вже ні, то ні. Що такого поганого може тра­питися?

Ківа мало не почала хапати ротом повітря від такої думки. Вона подивилася на Джарена навпроти, прагнучи його заспокійливої присутності, але він весь день поводився віддалено — не був холодним, радше зануреним у власні думки. Вона задумалася, чи це тому, що вчора вночі його впіймала (і, ймовірно, накричала) Наарі, проте в неї складалося враження, наче було щось іще. Зазвичай він відгукувався на її настрій, однак сьогодні, схоже, не відчував її потреби заспокоєння. Натомість його очі були прикуті до головних воріт, обличчя було майже суворим, він спостерігав за двома фігурами, які наближалися ­верхи.

«Боги, — подумала Ківа, стискаючи кулаки. — Ну от, почалося».

Через кілька секунд Торел і Зулейка зупинилися перед ними, спішуючись і передаючи віжки конюхам, які вже чекали. Її брат і сестра були в простому вбранні: на То­ро­ві — чорні штани й зелена сорочка з підкоченими до ліктів рукавами, Зулейка була в леґінсах і скромній сук­ні-­тун­іці, ані натяку на зброю на жодному з них. Як і масок.

Сьогодні вони не були Змією і Шакалом.

Але водночас саме ними й були.

Ківа на неміцних ногах пішла вперед, витиснула чемну усмішку і, відтворюючи Тіппів надмірний захват, вигукнула:

— Я така рада, що вам вдалося приїхати!

Тор відповів широкою усмішкою, його очі сяяли від ледве прихованого гумору, коли він узяв її в обійми.

— Все буде гаразд, — сам того не знаючи, повторив він Кальдонові слова. — Вдихни й заспокойся.

Вона послухалася, почуваючись хіба на крихту ліпше, коли зробила крок назад.

— Ще раз привіт, сестричко, — сказала Зулейка, на її обличчі був такий лагідний вираз, що Ківа моргнула від шоку, і це почуття тільки зросло, коли її охопили міцні обійми.

Зулейка обіймала її.

Вперше за десять років.

Хоч якою сполоханою Ківа була, вона обійняла сестру, сльози запекли очі, коли вона пригадала, що Зулейка сказала, коли вони прощалися:

«Я старатимуся наполегливіше. Обіцяю».

Ківа не була геть нетямущою — вона знала, що Зу­лей­ка грає роль перед королівською сім’єю, вдає люб­ля­чу старшу сестру. Та Зулейка дійсно старалася, як і пообіцяла. Їм обом знадобиться час, щоб зцілитися після проблемного початку, але зненацька в Ківі з’явилося стільки надії, що нудотне відчуття жаху почало танути.

Та це не втримало її, і вона прошепотіла сестрі на вухо:

— Я була там уночі. Тобі

багато

доведеться пояснити потім.

Відсторонившись саме вчасно, щоб помітити на Зулейчиному обличчі здивування, Ківа взяла за руки своїх брата й сестру і повела їх туди, де стояли всі інші.