Страница 89 из 147
. Проте тоді наче нарешті стався викид адреналіну, і зненацька темрява зникла зі спалахом, саме коли Джарен позадкував під напором Змії. — Горло Наарі сіпнулося. — Я стрибнула їй навперейми, коли вона махнула мечем, але в мене не було часу дістати власну зброю, тож я простягла руку захистити його, і…
Наарі не договорила. Не потрібно було.
Ківа зрозуміла, що трапилося.
Її знудить. Прямо тут, на пишний килим. Те, що її сестра накоїла…
Наарі прочистила горло і розтулила кулак.
— Після цього все в тумані. Веріс та інші вартові збагнули, що щось негаразд, і побігли до нас. Тільда відтягла Змію геть, і вони зникли в лісі. Джарен переконався, щоб мною зайнялися найкращі цілителі, а сам шукав найсучасніший протез. Тоді він зробив мене своїм Золотим Щитом — честь, якої ніхто з Королівських Вартових не мав за останні п’ятдесят років. — Наарі самоіронічно стенула плечима. — Гадаю, непогано виходить.
Ківа, борючись із усім, що відчувала, прохрипіла:
— Сьогодні… сьогодні ти вперше зустріла Змію після того випадку?
— Ми з нею кілька разів перетинали мечі за останні три роки, — відповіла Наарі. — Але, як і сьогодні, їй завжди вдавалося вислизнути, зазвичай саме коли я заганяла її в кут. Її варто було назвати Пацюком чи Тхором, але вона слизька, наче змія.
І отруйна, подумала Ківа.
— Ну, словом, — сказала Наарі, смикаючи свої шкіряні рукавиці, — Ти бачиш, що в нас із нею є незавершена справа. Колись ми її завершимо, і повір, я не можу дочекатися того дня.
У Ківи пішли всі зусилля на те, щоб не здригнутися від жорсткої заяви Наарі. Думка про те, що вони перетнуться знову, про те, що може трапитися з будь-якою з них…
Боги, Ківа повинна була розібратися з безладом у себе в голові.
«Він або ми.
Вони
або ми. Не можна мати те й інше».
Ківа заплющила очі, згадавши Зулейчині слова; її долало виснаження.
— День був довгим, — сказала Наарі, зводячись на ноги. — Я не казатиму Джаренові, що ти пішла за ним сьогодні, але якщо таке трапиться ще раз… якщо
будь
-
хто
з
вас
іще раз спробує нишком…
— Я не буду, — швидко сказала Ківа. — Обіцяю.
Вона постаралася не думати про повернення до «Чорнолісу» через три дні, інакше Наарі могла прочитати брехню в неї на обличчі.
— Поспи трохи, Ківо, — сказала Наарі лагідніше. — І не переймайся Змією та бунтівниками. Я більшу частину життя провела в королівстві з корумпованими правителями й покинутими, повними ненависті громадянами. Я втекла звідти й нізащо не дозволю, щоб і тут таке трапилося. Бунтівники не переможуть… нізащо. З нами ти в безпеці. Завжди будеш.
На цих словах вартова слабко усміхнулась і пішла з кімнати, навіть гадки не маючи про спустошеність, яку залишила по собі.