Страница 83 из 147
— В мене відібрали сім’ю десять років тому, — продовжила шепотіти Ківа. — Те, що я зробила сьогодні, було неправильно, але невже, якби тобі дали вибір, ти не зробив би що завгодно, аби возз’єднатися з батьками?
То був ниций хід — використати його власний біль проти нього самого, — але те, що Ківа казала, не було брехнею… цього разу.
— Мені дійсно прикро, — тихо сказала Ківа. — Більше, ніж ти навіть можеш уявити.
Кальдон міцно стиснув щелепи, однак коли подивився на Ківу і побачив на її обличчі щире каяття, то розслабився і гучно зітхнув, а тоді сказав:
— Іди сюди.
Ківа завагалася, хвилюючись, чи не збирається він виставити її геть. Але Кальдон підійшов до неї довгими швидкими кроками і потягнув її наполохане тіло в обійми.
— Більше так мене не лякай, чуєш? — прошепотів він їй у вухо. Відсторонився, глянув їй в очі й додав значно суворіше: — А якщо ще колись —
хоч
колись
— знову мене отруїш, закину твою дупу у в’язницю на тиждень. А то й на довше. Це зрозуміло?
Ківа кивнула, приголомшена його обіймами, його прощенням.
— Маєш рацію — сьогодні ти налажала, — продовжив Кальдон. — Але також ти маєш рацію і в цьому: якщо взагалі бувають причини поводитися настільки тупо, як ти, то це має бути заради сім’ї. — Він відступив на крок, створюючи між ними трохи відстані, але все одно лишаючись близько. — Джарен прийшов і розповів мені все, що я пропустив. Сподіваюся, твої брат і сестра завтра прийдуть, хай навіть тільки для того, щоб ми подивилися, чи варті вони того галасу, який ти сьогодні наробила.
Ківа затремтіла й кліпнула на ці слова.
— Вони варті того, так? — запитав Кальдон із серйозним обличчям. — Ти чимало ризикувала, щоб їх побачити. Але все одно повернулася. Ти залишилася з нами, а не з ними… це про щось каже.
Як зауважила Зулейка тиждень тому, Ківі навряд чи вдалося б шпигувати за королівською сім’єю з табору бунтівників. Та все ж… Вона зважила Кальдонові слова, розмірковуючи, чи обрала б життя тут, якби вибір був за нею.
Відповідь вона збагнула негайно і злякалась, коли усвідомила, наскільки комфортно їй у палаці — не через те, наскільки пишно, а через тих, з ким вона все це ділила.
Вічносвіт їй у поміч.
Потребуючи повернути контроль, Ківа зобразила кривувату посмішку на обличчі й запитала:
— Ти виставляєш мене за двері?
Кальдон закотив очі:
— Це вже робота на повний день — наглядати за тобою, тож ні. — Він нахилив голову вбік. — Хіба що ти даси мені причину.
— Я не створюю
стільки
проблем, — засперечалася Ківа, навіть якщо й лише для того, аби не визнавати, що є
численні
причини для нього тримати її подалі від своєї сім’ї.
— З усією повагою заперечу, — сказав він. — Викрадення бунтівниками, напад мірравенців, зникнення в невідомому напрямку шляхом ошуканства, щоб відвідати…
— Зачекай, — перебила Ківа. — Що означає «напад мірравенців»?
Кальдон уперся стегном у стіл.
— Я гадаю, що у твоєму викраденні криється більше, ніж ми знаємо. Джарена, Наарі, Веріса там не було. Але після того, як я розправився з бунтівниками в будинку і прийшов за тобою, наступна група, яка на нас напала з засідки… Не думаю, що вони були пов’язані з першою. Гадаю, їм було потрібне щось інше. Ось чому я хвилювався за тебе сьогодні: думав, тебе спіймали мірравенці.
Ківа зблідла, пригадуючи, що Кальдон уже повідомляв про свої підозри після інциденту, та його проігнорували. Але якщо те, що він каже, правда…
— Навіщо я мірравенцям?
Кальдон кинув на неї гострий погляд і відказав:
— А навіщо ти бунтівникам?
На це Ківа не мала відповіді, адже не могла зізнатися, що її викрадення було вдаваним.
— Отож бачиш, — продовжив Кальдон, коли вона не відповіла, — наглядати за тобою значно легше, коли я знаю, де ти. Чи принаймні де ти
повинна
бути. — Його виразний погляд зустрівся з її очима. — Вибрики, як оце сьогодні, не на користь.
Ківа винувато подивилася в землю. Вона не була впевнена, чи вірить Кальдоновій заяві про Мірравен. Бунтівники дійсно вербували північніше, а Зулейка запросто могла лишити більше людей, ніж натякнула. То значно ймовірніше, аніж те, що на Ківу націлилася друга, невідома група в ту саму ніч. Збіг був надто серйозним, і вона вирішила викинути це з голови, щоб не додавати ще одну гіпотетичну причину для хвилювання.
Гучно позіхнувши, Кальдон відштовхнувся від столу й підійшов до дверей.
— Хоч я й люблю опівнічні теревені, та мені треба гарненько виспатися. Давай відведемо тебе в ліжко. Завтра важливий день.
— Все гаразд, я повернуся сама, — сказала Ківа, і від нагадування в неї всередині знову затріпотіли метелики.
— Рухай дупою, сонечко, — сказав Кальдон, відчиняючи двері й сіпаючи підборіддям, видно, не приймаючи відмову.
Ківа відчула полегшення, коли він знову назвав її «сонечком», метелики зникли, і на їхнє місце прокралося тепло.
Човгаючи повз нього в сонний коридор казарм, вона не втрималась і повторила:
— Чому ти не живеш у палаці?
Цього разу Кальдон відповів:
— У мене є кімната там. Ти мій гардероб бачила? Де, ти думаєш, я тримаю більшу частину одягу? — Він комічно підвів брову, і Ківа придушила усмішку. А тоді він посерйознішав і продовжив: — Тут мені більше до вподоби. Я виріс, переїжджаючи з казарми в казарму, тож це нагадує мені про те. Про інші часи, про те, чого я… — він затнувся. — Про те, чого я не хочу забувати.
Від його зізнання у Ківи стиснулося в грудях. Джарен помилився, коли сказав, що Кальдон уникає будь-чого, що може нагадати йому про батьків. Якраз навпаки — Кальдон робив усе, щоб пам’ятати їх. Окрім, мабуть, того, що чинило найбільше болю. Як-от бачити сестру. І відвідувати армійські табори. І брати на себе лідерство, для якого він був народжений, заради якого важко працював, якого колись
прагнув
.
Не потрібно бути генієм, щоб збагнути: Кальдон страждає. Навіть через три роки його горе лишається настільки болючим, що диктує його рішення.
Ківа могла зрозуміти його більше, ніж будь-хто. Також вона знала, що він не хотітиме її співчуття, тож видавила слабку посмішку і сказала:
— Ага, розумію, чому тобі тут подобається. Так відлюдно. А ще спокійно. І місця багато. Наче твоя власна маленька гавань усамітненості.