Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 80 из 147

Повільно розвернувшись, Ківа знову стала обличчям до Джарена і видихнула, побачивши, що його обличчя більше не байдуже, а переповнене тим, що він відчував, поки її не було. Страх, жах, відчай. І полегшення… таке сильне полегшення від того, що вона в безпеці.

Її коліна похитнулися від усвідомлення того, яку владу над ним вона має.

…І від усвідомлення, скільки влади його єдиний погляд має над нею.

Неспроможна більше витримувати його погляд, Ківа не могла опиратися… не

хотіла

опиратися… коли він притягнув її в свої обійми.

— Я не казатиму тобі більше такого не робити, — прошепотів він. — Не полонитиму тебе тут. Але, будь ласка, це буде дуже багато значити, якби ти наступного разу казала комусь, куди йдеш.

Ківа кивнула, притискаючись до його грудей, не в змозі брехати йому в обличчя. Щедрість його розуміння пробудила в ній різкий біль.

То був Джарен, якого вона ненавиділа.

Тому що це Джарен, якого вона… якого вона…

Ківа не завершила думку, відмовляючись визнати, наскільки сильно вона стала через нього перейматися.

І не тільки через Джарена. Її тривале заціпеніння говорило, що Кальдон також прокопав собі шлях до її серця, хоч і більш платонічним чином. Хай як вона старалася, не могла не згадувати його прощальний погляд і швидкий, сердитий відхід.

Прочищаючи горло, Ківа відійшла від Джарена. Вона хотіла втекти у свою кімнату і покінчити з цим днем.

— Це все? — недовірливо сказала з дивана Міррин. — Невже нам не всім цікаво, як пройшло її возз’єд­нан­ня з сім’єю?

— Міррі, — тихо, але суворо сказав Джарен. — Як­що Ківа не хоче розповідати нам, то вона не повинна цього робити.

— Я б хотіла знати.

Слова долинули від Наарі, яка досі мовчала. Та погляду було достатньо, щоб збагнути: вона розчарована, бо недвозначно казала Ківі поводитися розумно, бути обережною… а та сьогодні не зробила ні того, ні іншого.

— К-Ківо? — долинув Тіппів повен вагання голос. — Т-ти нам розкажеш? Будь ласка? Що трапилося з т-твоєю сім’єю?

Джаренів відкритий вираз обличчя казав, що вибір за нею, але після того, через що вона змусила їх пройти, Ківа була повинна відповісти.

— Усе пройшло… добре, — сказала вона. — Ми їли печиво, пили чай і розмовляли багато годин.

Вона змішувала історії. І якщо не буде обережною, то впіймається на одній зі своїх багатьох заплутаних брехонь.

— З братом і сестрою, так? — перепитав Джарен. — Нам Тіпп так сказав.

— Так. Зулейка і Торел. — Ківа вважала, що можна назвати їхні імена, бо Королівська Рада неспроможна ідентифікувати Змію й Шакала, і Тор підтвердив: вони тримають свої особи в таємниці, щоб мати змогу вільно пересуватися королівством.

— І де ж це ти, скажи, зустріла своїх брата і сестру? — запитала Міррин, пильно дивлячись на Ківу поверх свого вина.

Оскільки Торел і Зулейка були глибоко в лісі, Ківа відкрила ще одну часткову правду:

— В Низькодубі.

Наарі здивовано охнула:

— Ти їздила в

Низькодуб

сама? Ти знаєш, скільки людей губиться в тих лісах?

— Я не їздила в ліси, — брехала Ківа далі. На початку вона хотіла була зізнатися, що відвідувала бабусю в Чорноводній Трясовині, але пригадала, що принаймні чотири старші мешканки там знають її таємницю. Якщо хтось поїде до боліт і почне розпитувати… Ні, для Ківи безпечніше продовжувати говорити про брата й сестру, яких буде значно важче відшукати.

Так Ківа думала, доки Міррин не сказала:

— То запроси їх сюди на обід. Завтра.

Ківині очі несвідомо розширилися:

— Що?!

— Ну, це справедливо, — сказала принцеса. — Ти познайомилася з нашою сім’єю. Нам варто познайомитися з твоєю.

— Я… хм… — Ківа шукала виправдання, але її думки були порожні.

— Отже, вирішено, — сказала Міррин, елегантно підводячись. — Відправ їм послання. Я накажу на кухні, щоб приготували щось смачненьке. Ми перетворимо це на подію.

— Ні, будь ласка, я не… — спробувала Ківа.

Міррин махнула своїм уже порожнім келихом:

— Жартую. Все буде неформально. Не лякайся, Ківо. Буде весело.

«Весело» було останнім словом, яке спадало Ківі на думку, але Міррин пішла до того, як та встигла запротестувати.

— Вони можуть не встигнути так швидко, — слабко сказала Ківа Джаренові й Наарі.

Лише Тіпп був захоплений ідеєю зустрічі з її братом і сестрою, його жвавість повернулася, коли він зрозумів, що їй нічого не загрожує.

— Ну то запитай, — сказала Наарі, вказуючи жестом на письмовий столик у кутку вітальні. — Напиши повідомлення, і я відправлю королівського кур’єра сьогодні ж.

Відчуваючи, що на неї тиснуть, Ківа підійшла до столу. Її розум кричав, що це погана ідея. Але не маючи жодної вагомої причини заперечувати, Ківа неохоче сіла, підсунула до себе чистий аркуш пергаменту (розчаровано усвідомлюючи, що Наарі підходить ближче) і почала писати.

Любі

брате

й

сестро

!

Сьогоднішня

наша

зустріч

була

чудовою

.

Дякую

,

що

гостинно

прийняли

мене

в

Низькодубі

і

підтримали

,

коли

мені

було

важко

впоратися

з

почуттями

,

які

мене

переповнювали

.

Я

впевнена

,

що

дні

,

які

чекають

попереду

,

будуть

ще

кращі

.

Щоб

віддячити

за

вашу

люб

’

язність

,

хочу

запросити

вас

завтра

на

обід

у

Річковий

палац

.

Будь

ласка

,

дайте

відповідь

,

щойно

матимете

таку

змогу

,

але

я

зрозумію

,

якщо

у

вас

не

вийде

прибути

.

З

любов

’

ю

,

Ківа

— Це все? — запитала Наарі, безсоромно читаючи в неї через плече.

Ківа кивнула, сподіваючись на те, що майже беззмістовні слова достатньо невинні й не викличуть підозр… а також на те, що брат і сестра помітять приховані деталі, зокрема — що вона відшукала спосіб пригнітити свою магію і що вони повинні відмовити на її запрошення.