Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 79 из 147

Глава 27

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

Небо розверзлося вдруге, коли Ківа була на півдорозі до Валленії, через що до палацових воріт вона дісталася тремтячою і мокрющою.

Ласкаво поплескавши свого забризканого брудом ко­ня, вона залишила його під опікою королівських конюхів, а тоді побрела гравієвою доріжкою до палацу.

Гостро усвідомлюючи, наскільки вже пізно, Ківа збиралася з духом, поки капотіла водою на встелені червоним килимом сходи, переконана, що Кальдон чекає в її кімнаті, готовий вихлюпнути на неї всю свою лють.

Та вона не очікувала, що Джарен повернеться саме вчасно, щоб стати свідком.

Ввійшовши, Ківа придушила стогін, коли його погляд ковзнув до неї. Його обличчя було нехарактерно безвиразним.

А Кальдон дивився на неї з непогамованим гнівом — руки схрещені на грудях, кобальтові очі палають.

Обидва принци стояли, як і Наарі, що похмуро дивилася на Ківу з очевидним розчаруванням. Лише Міррин відпочивала на кушетці з таким виглядом, наче її це розважає.

Ківа не думала про принцесу, не переймалася ніким іншим, бо її погляд упав на ще одну людину в кімнаті. Тіпп зіщулився в м’якому кріслі, тому, де вона залишила Кальдона, обійнявши руками коліна, його обличчя було бліде, він дивився куди завгодно, крім неї.

Стривожена його позою, Ківа поквапилася до нього і сіла навпочіпки поруч. Її одяг хлюпотів, коли вона рухалася.

— Тіппе?

Він не відповів, і її стурбованість ще зросла. Врешті-решт він подивився на неї і тремтячими губами прошепотів:

— П-п-пробач. Тебе не б-було дуже довго, і всі д-дуже хвилювалися. Мені д-довелося р-розповісти їм.

Ківа приречено заплющила очі. Всі виправдання, вигадані на зворотному шляху, тепер марні. Навіть якщо й так, вона поклала льодяну долоню йому на щоку і сказала:

— Все гаразд. Я тобі не дорікаю.

Підвівшись, вона повернулась обличчям до інших. Ні­хто нічого не казав, немов чекали, щоб вона зробила хід першою. Але вона лише продовжила дивитися на них, і Каль­дон зірвався, тицьнув у неї пальцем і запитав ­рішуче:

— Де тебе носило?

— Я…

— Тебе викрадали тиждень тому! — гучно перебив він. — Ти не вештаєшся сама, і ти

точно

не їдеш на самоті з міста з жодної причини, особливо побачитися з братом і сестрою, яким було начхати на тебе десять років! Боги, Ківо, я думав, ти розумніша!

— Але я…

Він обірвав її ще раз, тицьнувши пальцем.

— І ти за

жодних

умов не

труїш

мене

,

зараза

! — волаючи, він закінчив: —

Про

що

ти

взагалі

думала

своїм

тупим

мозком

?

Ківа обійняла себе руками, неспроможна захиститися від його дійсно виправданої злості.

— Кальде, — тихо сказав Джарен, опускаючи руку свого двоюрідного брата. — Дай їй договорити.

— Це має бути варте того, — вдоволено сказала Міррин зі свого місця, у неї в руці був келих з вином.

Ківа не дивилася на принцесу, її зосередженість ділилася між Джареном і Кальдоном, один з яких аж вібрував від люті, а другий був моторошно спокійним.

Ковтнувши слину, вона міцніше загорнулася в мокрий плащ і запитала:

— Що вам сказав Тіпп?

— Ні! — гаркнув Кальдон. — Ти не повторюватимеш те, що ми і так знаємо. Ми хвилювалися…

годинами

. Збиралися викликати вартових і розпочати пошуки.

Ще

одні

пошуки! Так що починай говорити! Прямо зараз!

Протягом усього цього Джарен мовчав, його обличчя було тривожно порожнім. З Кальдоновою люттю вона могла впоратись. Але Джаренова відстороненість?

Такого Ківа витримати не могла.

— Пробачте, — прошепотіла Ківа їм обом. — Я не хотіла вас налякати. Я просто…

Вона подумала про все, що відчувала, і повторила виставу, яку дала Тіппові раніше того дня:

— Я просто хотіла побачити рідню. Побачити, чи во­ни… вони… — Вона через силу змусила своє горло сіпнутися, дозволила сльозам зібратися на очах. — Побачити, чи вони ще хочуть мати зі мною щось спільне. Після Заліндова.

Кальдонова злість не зникла, але в Джаренових очах заіскрилося співчуття, його вираз обличчя розтанув. Він потягнувся за покривалом, якого Тіпп не взяв, і підійшов накинути те їй на плечі, нагадавши цим, наскільки вона промокла.

— Тебе не було довгий час, — тихо сказав Джарен.

— Я потрапила в грозу, — сказала Ківа часткову правду. — І вирішила, що буде безпечніше перечекати її. — Вона вказала на свій мокрий наскрізь одяг і ледь-ледь іронічно посміхнулася. — Не знала, що дощ закінчився не на зовсім.

— Гроза почалася пізно по обіді, — заявив Кальдон, ігноруючи її спробу пожартувати. — У тебе будо доволі часу повернутися до того.

— Ми ділилися новинами за десять років, — збрехала Ківа. — Я не усвідомлювала, наскільки швидко минає день.

— Ти досі не сказала,

де

була, — мовив Кальдон. — Усе, що нам зміг сказати Тіпп, це те, що ти «за містом»… Ми й гадки не мали, де тебе шукати.

— Я не просила мене шукати.

Слова вилетіли з Ківиного рота до того, як вона встиг­ла їх зупинити.

— Якої частини цього всього ти не розумієш? — прогарчав Кальдон, його гнів ожив. — Ми

переживаємо

за тебе, Ківо. Мало того, що ти навмисне зробила так, щоб я не міг піти з тобою (а я це

без

вагань

зробив би, як ти, заразо, добре знаєш), та коли я прокинувся, ми подумали, що з тобою щось трапилося. Ти хоч здогадуєшся, як воно — коли зникає хтось, за кого ти переймаєшся, можливо, потрапляє в небезпеку, а ти не знаєш, де його або її шукати?!

Сльози, які цього разу забриніли в Ківи на очах, не були вдаваними. Кальдон втратив батьків під час бурі. Він ніяк не міг їх відшукати або дізнатися, чи вони ще живі. Було надто багато подібного між цим і тим, через що Ківа ненавмисне змусила його пройти цього дня, знову пережити найгірші миті життя.

— Пробач, — знову прошепотіла вона, і її голос зламався на цьому слові.

Її емоційність не похитнула Кальдона.

— Вибачення не змінить того, що ти зробила. Зараз мені навіть дивитися на тебе нестерпно.

Підтверджуючи свої слова, він повернув палаючий погляд до Джарена і заявив:

— Знайди мене пізніше.

Він не чекав, поки брат погодиться, і різко вийшов з кімнати. Ківа дивилася йому вслід, заклякла.

— Він заспокоїться. Дай йому час.