Страница 76 из 147
— Що це було? — прошепотіла Ківа в нікуди, не знаючи, погодилася бабуся їй допомогти чи ні. Але все ж Делора не відправила її геть, тому Ківа швиденько виконала її вказіки, молячись, щоб книжковий клуб минув швиденько.
Багато —
багато
— годин по тому Ківа сиділа в оточенні переповнених книжкових шаф у Делориній вітальні, тріскучий камін боровся з прохолодою від грози, яка вирувала зовні і гуркіт якої був не набагато жахливішим, ніж вигуки п’ятьох старих пані, які сиділи кругом і кричали одна на одну.
— Я думаю, що в майбутньому чекає сюжет спокути! — сказала Кловіс, тицяючи пальцем у сторінку і ледве не розливаючи свій чай.
Бретвальда, настільки незграбна, що вже розлила багато чашок, заперечила:
— Але ж ми розмовляємо про
цю
книжку. Ґавон значно привабливіший.
— Мені байдуже, чи Кіліан спокутує свої гріхи, — заявила Їнн з ротом, повним печива, четверту партію якого щойно вийняли з печі. — Негідником він привабливіший.
Меррілі гаряче закивала — рожевощока жінка, яка прошепотіла заледве п’ять слів від приходу. Саме цим вона Ківі сподобалася найбільше, бо решта четверо — включно з Ківиною бабусею — так гаряче обговорювали роман про кохання, аж Ківа боялася, що їхні обличчя ніколи вже не будуть нормального кольору.
У тисячний раз вона визирнула в Делорині вікна, побачила спалахи блискавок, і зливу, і те, як швидко наближалися сутінки. Вона не скоро звідси піде, навіть якщо книжковий клуб якимось надзвичайним чином таки завершиться.
З кожною миттю в Ківі змією вертілася тривога. Кальдон уже мав прокинутись, і навіть якщо він повірив Тіпповій брехні про те, що вона залишила його відпочити, їй все одно доведеться пояснювати, де вона була… а цього найбільше хотілось уникнути. Її план не вдався, і, повернувшись у палац, доведеться постати перед наслідками.
Від цієї думки Ківі стало погано.
Ще годину — і ще партію печива — по тому гроза почала вщухати, дощ перетворився на мряку, але панувала справжня, глупа ніч. Хоч як Ківа хотіла повернутися до Валленії, їй була потрібна бабусина допомога, тож вона нетерпляче чекала, коли чотири Делорині подруги почнуть нарешті збиратися.
— Я кажу, дай їй що вона хоче, Делі, — заявила Кловіс нізвідки, повільно підводячись за допомогою своїх дерев’яних ходунків. — Вона здається надійною.
Делора фиркнула:
— Те, чого вона хоче і що їй потрібно, — це дві різні речі.
Ківа завмерла, усвідомивши, що розмовляють про неї.
Протягом дня вона виходила з кімнати лише кілька разів, зазвичай щоб зробити ще печива за бабусиною вказівкою. Делора, напевне, скористалась однією з таких можливостей, щоб розповісти все подругам… і з того, як вони зараз дивилися на Ківу, ставало ясно, що вони знають про магію і бажання зупинити її.
Чи це означає, що їм відомо, хто вона така? Хто така Делора? Яка в них кровна лінія?
— Те, що вона Торвінова спадкоємиця, не робить її лихою. Ти он цілком нормальна, — люб’язно сказала Бретвальда, поплескуючи Делору по зморшкуватій руці.
Ну, це відповідь на питання.
Хоча… Ківа не розуміла, чому Торвін асоціюється зі злом. Він провів життя, зцілюючи людей. Його так сильно любили, що Сана почала заздрити і спробувала вбити його — власного чоловіка! — змусила зректися трону і рятуватися втечею. Якщо хтось і був лихим, то Сана, а не Торвін.
—
Я
цілком нормальна, тому що все це залишила позаду, — сказала Делора подругам. —
Вона
родичка дияволиці, яка прагне тільки одного.
Вживання теперішнього часу смикнуло Ківу за серце, нагадуючи, що їй все одно доведеться сказати бабусі, що Тільда померла.
— Але вона
не
тут, — сказала Їнн, пересипаючи решту печива у свою полотняну торбу. — А ця хоче лише допомоги з контролем своєї магії, а не використання її для того, щоб шкодити людям.
— Вона так
каже
, — буркотливо мовила Делора, пронизуючи Ківу сердитим поглядом. — Але вона не буде першою брехухою серед Корентінів. Ми перетворили це на мистецтво.
— Клянуся! — Ківа аж підстрибнула. — Це все, за чим я приїхала. Нічого більше!
Делора недовірливо махнула рукою:
— Угу.
Ківа відкрила була рота, щоб знову почати сперечатись, але в ту саму мить Бретвальда підвелась і махнула торбою, та вдарила Меррілі в обличчя, розбила їй щоку й повалила на крісло.
Побачивши кровотечу, Ківа підійшла глянути. А її магія, яка кипіла цілий день разом з її нетерпінням, врешті не витримала пригнічення.
Вона вибухнула, вирвалася, сильніша і яскравіша, ніж будь-коли раніше, і цього разу Ківа не намагалася її придушити.
Ці жінки й так знали її таємницю, тож вона цілком могла допомогти приголомшеній Меррілі, навіть якщо через це почуватиметься виснаженою в дорозі додому.
Зосередившись на силі у себе на кінчиках пальців, Ківа спонукала свою магію закрити рану, лагідно погладжуючи її, як вона колись дитиною почала навчатися це
робити.
«Магія — твоя товаришка, — розповідав їй батько, коли мати відмовилася її навчати. — Стався до неї ласкаво — і вона відповість тобі взаємністю».
Ківа не ставилася до своєї магії ласкаво, а заштовхувала її геть так довго. Не дивно, що та лютувала.
Коли Ківа відійшла, в домі запанувала тиша. Поріз зник, наче його ніколи й не було.
— Ти хотіла зцілити її? То було навмисне? — питала Делора після того, як Меррілі прошепотіла слова подяки.
Ківа похитала головою. Бабуся зітхнула й почухала своє бувале обличчя, тоді набула серйозного вигляду і повернулася до подруг:
— Обережно на стежці. Пан Кусь любить поблукати на поверхні після бурі. А ви знаєте, що його легко сполохати.
Картинка масивної істоти, яка пірнула під воду, повернулася в Ківині думки, і вона знову здригнулася.
— Та звірюка й так видерла з мене шмат! — сказала Кловіс, піднімаючи спідницю, щоб показати старий шрам. — Ще один йому не дістанеться.
— Він цілком дружній, якщо не чіпати, — сказала Делора без співчуття. — Тепер ідіть додому, доки знову не задощило.
Ківа не знала, що стривожило її більше: те, що чотири
дуже
старі
жінки, в одної з яких ходунки, зібралися йти в темряві лісом, коли там блукає ненажерливе чудовисько, чи що вона сама незабаром ітиме тією ж дорогою. Чотирьох подруг, однак, це не турбувало, вони радісно попрощались і зникли в пітьмі.