Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 74 из 147

— Я не бачила їх десять років, — сказав Ківа, вже брешучи. Вона змусила свої губи тремтіти… нескладно, зважаючи на те, як жахливо вона почувалася. — Не знаю, чи во­ни хочуть мене бачити після… всього. І якщо во­ни скажуть мені забиратися, я б хотіла зализувати рани на самоті. Ось чому я хочу поїхати сама. — Вона тихо договорила: — Він просто спить.

Тіпп перевів погляд з неї на Кальдона, глибоко замислившись.

— Це для тебе в-важливо, так?

Ківа кивнула:

— Більше, ніж я можу навіть сказати.

Принаймні це було правдою.

Хлопчик помовчав ще хвилину, а тоді кивнув:

— Я т-тебе прикрию.

Ківа здивовано кліпнула, але Тіпп ще не договорив. Він рушив до своєї кімнати, говорячи до неї весь час без упину:

— Усі однаково думають, що в-він з тобою, тож я п-постараюся втримати Орі подалі звідси, і якщо хтось з-запитає, скажу, що Кальда вночі д-довго не було і він відсипляється.

Тіпп повернувся у вітальню з подушкою та ковдрою, обережно вкрив його і підмостив подушку під голову.

— Якщо він п-прокинеться до твого повернення…

— Не прокинеться, — сказав Ківа. — Я швиденько.

— Якщо

п

-

прокинеться

, — повторив Тіпп, — я скажу йому, наче ти подумала, що він, м-можливо, захворів, і залишила його в-відпочити.

Від вдячності Ківині очі наповнилися слізьми.

— Ти нічого не скажеш? Про те, куди я йду?

— Мені зд-далося, що тобі хочеться зберегти це в таємниці.

Ківі надто стиснуло горло, щоб вона змогла щось сказати, тож вона лише кивнула.

— Якщо це важливо т-тобі, то це важливо м-мені, — тихо сказав Тіпп, підходячи, щоб обійняти її за талію. — М-ми разом, Ківо. Завжди.

Вона притягла його ближче і відпустила, тільки коли він почав крутитися, після чого хлопчик щербато усміхнувся і підштовхнув її до дверей.

Не потребуючи іншого заохочення, Ківа поквапилася назовні і рушила прямо до конюшень. Вони з Кальдоном їздили верхи два з трьох попередніх днів, тож королівські конюхи нічого не питали, коли вона ввічливо попросила осідлати коня. Через кілька хвилин вона вже махнула вартовим, коли проїжджала центральну браму, і виїхала в місто.

Лише тоді вона полегшено видихнула й повернула на північ, щоб нарешті,

нарешті

розшукати бабусю.