Страница 74 из 147
— Я не бачила їх десять років, — сказав Ківа, вже брешучи. Вона змусила свої губи тремтіти… нескладно, зважаючи на те, як жахливо вона почувалася. — Не знаю, чи вони хочуть мене бачити після… всього. І якщо вони скажуть мені забиратися, я б хотіла зализувати рани на самоті. Ось чому я хочу поїхати сама. — Вона тихо договорила: — Він просто спить.
Тіпп перевів погляд з неї на Кальдона, глибоко замислившись.
— Це для тебе в-важливо, так?
Ківа кивнула:
— Більше, ніж я можу навіть сказати.
Принаймні це було правдою.
Хлопчик помовчав ще хвилину, а тоді кивнув:
— Я т-тебе прикрию.
Ківа здивовано кліпнула, але Тіпп ще не договорив. Він рушив до своєї кімнати, говорячи до неї весь час без упину:
— Усі однаково думають, що в-він з тобою, тож я п-постараюся втримати Орі подалі звідси, і якщо хтось з-запитає, скажу, що Кальда вночі д-довго не було і він відсипляється.
Тіпп повернувся у вітальню з подушкою та ковдрою, обережно вкрив його і підмостив подушку під голову.
— Якщо він п-прокинеться до твого повернення…
— Не прокинеться, — сказав Ківа. — Я швиденько.
— Якщо
п
-
прокинеться
, — повторив Тіпп, — я скажу йому, наче ти подумала, що він, м-можливо, захворів, і залишила його в-відпочити.
Від вдячності Ківині очі наповнилися слізьми.
— Ти нічого не скажеш? Про те, куди я йду?
— Мені зд-далося, що тобі хочеться зберегти це в таємниці.
Ківі надто стиснуло горло, щоб вона змогла щось сказати, тож вона лише кивнула.
— Якщо це важливо т-тобі, то це важливо м-мені, — тихо сказав Тіпп, підходячи, щоб обійняти її за талію. — М-ми разом, Ківо. Завжди.
Вона притягла його ближче і відпустила, тільки коли він почав крутитися, після чого хлопчик щербато усміхнувся і підштовхнув її до дверей.
Не потребуючи іншого заохочення, Ківа поквапилася назовні і рушила прямо до конюшень. Вони з Кальдоном їздили верхи два з трьох попередніх днів, тож королівські конюхи нічого не питали, коли вона ввічливо попросила осідлати коня. Через кілька хвилин вона вже махнула вартовим, коли проїжджала центральну браму, і виїхала в місто.
Лише тоді вона полегшено видихнула й повернула на північ, щоб нарешті,
нарешті
розшукати бабусю.