Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 73 из 147

— Не переймайся, те місце легко відшукати. Просто прямуй на північ від Валленії за дороговказами. Тобі лише доведеться обійти Дикопущу по краю, тож подорож буде швидкою. — Тоді вона швидко застерегла: — Але не заходь поза Чорноводну Трясовину. Болота тебе живцем проковтнуть.

Від такої думки Ківа здригнулася.

— Дякую, — сказала вона, усвідомлюючи, що в боргу перед Рес.

Цілителька на вияв вдячності лише стенула плечима і вказала на квітник:

— Ми прийшли.

Ківа сіла навпочіпки і вирвала кілька яскраво-червоних пелюсток морадину й посмугованих жовтим листків з куща розарону.

— Ідеально.

Усвідомлюючи, що Кальдон будь-якої миті може прийти її шукати (а якби він дізнався, що вона зникла, їй довелося б несолодко), Ківа за Ресіндою поквапилася з саду і через прихисток назад. Коли вони дісталися принца, він грайливо всміхнувся Ресінді — вона проігнорувала — і запитав Ківу, чи та готова вирушати.

— Можна спершу швиденько заскочити в палац? — відповіла вона, попрощавшись із Рес і дотримуючись нас­туп­ної фази плану. — Я в нових черевиках, а вони труть. Не хочу заробити пухирі.

Принц не висловив ані натяку на роздратування й погодився, що їй потрібне зручне взуття, адже ходити доведеться багато.

Коли вони дісталися до її вітальні, в Ківи заграли нерви: перед нею лежало найскладніше завдання.

— Присядь, — сказала вона, вказуючи на м’яке крісло біля вікна. — Я можу затриматися на кілька хвилин.

Кальдон так і зробив, нікуди не поспішаючи, хоч і сказав:

— Просто візьми першу-ліпшу зручну пару.

Замість того щоб рушити прямо в спальню, Ківа відійшла до чайного столика, де воду палацові слуги підтримували теплою цілий день. Тремтячими руками вона налила дві чашки, обережно дістала з кишені пелюстки морадину й листя розарону, опустила їх у Кальдонів чай і притисла до дна.

Провівши кілька тижнів з ним у зимовому палаці, во­на дізналася: він дуже полюбляє свій ранковий чай. Молячись, щоб сьогоднішній день не став винятком, во­на з широкою усмішкою повернулась до нього і вручила ­чашку.

— Ми могли б попити чогось і на прогулянці, — сказав Кальдон, приймаючи паруюче підношення. — Я планував показати тобі одну милу маленьку чайну на шляху до храму. Її власниця — колишня аптекарка, і чи не половина лісу перемістилася в її крамницю. Я гадав, тобі хотілося б її побачити, але зможемо заскочити туди, повертаючись.

Він підніс чашку до губ, і Ківі довелося спинити себе, щоб не вибити ту в нього з рук. Так, це Джарен попросив Каль­до­на показати їй місто, але саме Кальдон витрачав час на те, щоб ретельно планувати, куди її повести, враховував її зацікавлення. Їй було гидко, що вона відплачує за доброту, труячи його, хоч і не має іншого вибору.

Кальдон прицмокнув губами після першого ковтка:

— Смакує по-іншому.

Ківине серце зойкнуло.

Він глибоко нюхнув чай і запитав:

— Ти додала корицю?

Він знову щедро сьорбнув, чекаючи її відповіді, і міцна сонна суміш подіяла ще до того, як вона встигла відповісти.

Ківа ніколи раніше не працювала з морадином і розароном, їх не було серед рослин у її сякому-такому садку в Заліндові, хоча батько навчив її дозувати те й інше. Вона дала Кальдонові велику дозу, щоб той відключився на багато годин, упевнена, що коли він прокинеться, побічних ефектів не буде, хіба що похмілля й дезорієнтація… які зіграють їй на руку.

Однак вона не сподівалася, що наркотик подіє так швидко і їй доведеться кинутися вперед, щоб упіймати його, коли він випадатиме з крісла. Його і її чашки впали долі, всюди розлилася коричнева рідина.

А Кальдон спав. І лише це мало значення.

У її вітальні він буде в безпеці. Тіпп у західному палаці з Оріелем, вони вчитимуться до вечора; а будь-який слуга, який зайде, просто подумає, що принц дрімає. Ківа сподівалася, що коли Кальдон прокинеться, він подумає те саме, але на випадок сумнівів вона повернеться задовго до того, як наркотик вийде з його організму, що дасть їй час переконати його в тому, що він задрімав, поки вона перевзувалася.

Переконавшись, що принцові буде зручно, Ківа швиденько прибрала розгардіяш, а тоді поквапцем ухопила дорожній плащ. Щойно вона зібралася йти, двері в коридор відчинились…

І в кімнату заскочив Тіпп.

Його обличчя засяяло, коли він побачив Ківу, а тоді він уздрів Кальдона без свідомості в кріслі і розлитий чай, який повільно висихав на підлозі.

Тіпп не був дурним. У нього пішло менш ніж дві секунди, щоб роздивитися все, аж до Ківиного дорожнього вбрання та наполоханого виразу обличчя, і повернутися до неї зі звинуваченням в очах:

— Що т-т-ти

зробила

?

Ківа підняла руки:

— Це не те, на що схоже.

— Схоже на те, що т-ти отруїла К-Кальдона.

Скривившись, Ківа зізналася:

— Я думала, ти не повернешся допізна.

— Мені п-потрібен светр. Ми йд-демо в сад, а н-н-незабаром дощ.

Ківа помітила хмари, повертаючись зі Срібношипу, але во­на не збиралася дозволити погоді завадити її планам.

— А т-тепер скажи мені, що ти робиш, — наполіг Тіпп, руки в боки.

Усвідомлюючи, що він працював у заліндовському лазареті й розпізнає неприродність Кальдонового стану, Кі­ва вирішила сказати напівправду:

— З часу Джаренового від’їзду він слідкував за мною, наче яструб. Мені просто потрібно трохи простору.

— І т-ти його

отруїла

? Він ставився до н-нас тільки добре…

вся

його сім’я ст-т-тавилася до нас тільки д-д-добре. А ти б-береш і робиш

таке

? — Його голос став вищим. —

Чому

, Ківо?

Ківа використала своє почуття провини для того, щоб схилити Тіппа на свій бік, і розповіла ще одну часткову правду:

— Я повинна декого відвідати і не хотіла, щоб він ішов зі мною.

—

Кого

?

Ківа розуміла, що це ризик, але вірила, що хлопчик збереже її таємниці… якщо вона попросить.

Принаймні

деякі

таємниці. Не всі.

Тож вона пошепки сказала:

— Мою рідню.

Тіппова злість вивітрилася.

— Твою

щ

-

що

?

— У мене є брат і сестра, які живуть за містом, — відповіла Ківа, думаючи, що безпечніше розповісти про Зулейку й Тора, аніж про Делору. Її брат і сестра добре заховалися і прагнуть, щоб так і лишалося, а з бабусею нічого не зрозуміло. — Я хочу їх побачити.

Тіппів веснянкуватий лоб спохмурнів.

— Кальдон міг би тебе в-відвезти.