Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 72 из 147

Вигадуючи ідеї, вона міркувала над тим, чи не використати Срібношип у ролі прикриття ще раз, як тоді, коли втекла в Низькодуб. Але Кальдон тінню ходив за нею, і во­на розуміла, що він просто піде слідом. Навіть як­що й так, Ківа вирішила, що академія допоможе їй уникнути принца — іншим, більш екстремальним способом.

Перша частина плану розпочалася, коли вона закінчила ранкове тренування і Кальдон розповів про місця, куди планував її відвести того дня: почати з Храму забутих богів, а тоді вирушити до Співочих садів. Після того вони попірнали б у Саниних купальнях і завершили б усе пішою прогулянкою Сходами Воїна, щоб побачити, як над містом сідає сонце.

Ківа відчула втому, вже тільки думаючи про все це, і використала цю емоцію: вона звернула до нього благальний погляд зі словами:

— Ти не проти, якщо по дорозі заскочимо в Срібношип? Хочу дещо забрати.

— Ти навмисно не кажеш прямо? — запитав Кальдон, проводячи пальцями по вістрю дерев’яного меча.

Ківа вперла руки в стегна і безсоромно збрехала:

— Я намагалася позбавити тебе необхідності знати деталі, але якщо ти такий докучливий, то в мене жіночі спазми, і потрібно взяти трохи місяцеквіту.

Кальдон спохмурнів:

— Треба було сказати мені одразу. Я б зробив поблажку, якби знав, що тобі боляче.

— З тобою мені

щоранку

боляче, — відказала Ківа, почуваючи укол провини через його несподіване співчуття. — Раніше тобі було байдуже.

— Це інше, — сказав він. — І ти це знаєш.

Якби Ківа

дійсно

страждала від місячного циклу, то, можливо, на емоціях обійняла б його. Натомість вона проковтнула свою вдячність і погодилася зустрітися з ним після того, як помиється.

Друга частина її плану розгорнулася, коли вони прибули в Срібношип, і Ківа з полегшенням видихнула, побачивши Ресінду, яка сиділа на тій самій лавці, що й першого разу, коли вона шукала цілительку.

— Можеш залишити мене з нею на мить? — запитала Ківа Кальдона, вказуючи на Рес. — Я, ем, просто хочу поговорити з нею про деякі свої, ем, симптоми.

Принца здивувала її вдавана ніяковість, і вона подумки вилаялася, розуміючи: як цілителька, вона не мала б відчувати дискомфорту, розмовляючи про тілесні функції. На щастя, Кальдон не звернув на це особливої уваги й зупинився на стежці, спершиись об одну з кам’яних арок у чеканні.

Ківа поквапилася прямо до Ресінди, яка підвелася їй назустріч.

— Ти з царственим охоронцем? — запитала Рес, перекидаючи попелясту косу через плече.

— Не охоронцем. Радше добродушною, але дратівливо чіпкою нянькою, — похитала головою Ківа. — Коротше, мені потрібна твоя допомога. Можеш відвести мене в аптечний сад?

Ресінда не гаяла часу на запитання:

— Звісно. Схоже, ти поспішаєш. Можемо піти нав­простець через прихисток.

Ківа повернулася до Кальдона, мімікою показавши, що повернеться за кілька хвилин. Трохи здивувалася, коли він не пішов за нею та Рес, а тоді нагадала собі, що вона тут не бранка, — Кальдон проводить із нею день, щоб скласти їй товариство, вважає, що їй цього хочеться.

Джарен

вважає, що їй цього хочеться. В будь-якому іншому випадку її присоромили б їхня уважність і всі години, якими Кальдон жертвував, щоб показати їй це гарне місто.

— Розповіси, що відбувається? — невимушено запитала Рес, коли вони перетнули вузький струмок і пройшли крізь маленький гай цитрусових дерев, де в повітрі витали пахощі апельсинів, лаймів і лимонів.

— Мені потрібна послуга, але не хочу втягувати тебе в неприємності, — відповіла Ківа.

Рес фиркнула:

— Я тебе благаю. Я схожа на людину, яка переймається неприємностями?

Не схожа. І тому Ківа прийшла до неї по допомогу.

— Мені потрібно вибратися з Валленії на день.

— Знов у Низькодуб? — запитала Рес, коли вони пря­му­ва­ли до теплиці. Помітна будівля не була час­тиною Кі­ви­но­го туру в перший день, коли та побачила лише аптечні майстерні, де виготовляли ліки й готували їх до видачі.

— Не в Низькодуб. В інше місце.

Ківа, звісно, цінувала дружбу з Рес, та все ж лишала собі свої таємниці. Ну а цілителька не наполягала, лише запитала:

— Що тобі потрібно?

Ківа швидко пояснила: Кальдон ходить за нею по п’ятах, і потрібно вивести його з гри. Закінчила так:

— Я думаю про снодійний засіб. Можливо, суміш морадину й розарону.

Зазвичай вона використала б лише морадин — його королева дала Тіппові в ніч Ківиного викрадення, — але додавання розарону забезпечить глибший сон дорослій людині, як-от Кальдон.

— Це, безперечно, подіє, — сказала Ресінда без натяку на осуд.

Вони дісталися зовнішнього краю аптечного саду — низенький штахетник відгороджував численні ряди лікарських рослин.

Якби в неї був час, Ківа б годинами блукала між рядами і досліджувала теплицю зсередини, але цей день був присвячений не огляду цікавинок.

— Куди? — запитала Ківа Рес, вказуючи на великі сади.

Цілителька вагалась, і Ківа задумалася, чи тій не муляє крадіжка з академії. Але Рес переступила через огоро­жу і рішуче покрокувала до високого вказівника. По­ба­чив­ши його, Ківа збагнула, що могла б і не казати Рес про свій план: на знакові були детальні мапи всіх насаджень.

— Морадин і розарон, так? — запитала Ресінда.

— Так, — підтвердила Ківа.

Рес пошукала їх на мапі, знайшла в одному й тому самому квітнику і повела її в тому напрямку.

— Тож ти плануєш приспати принца Кальдона, а тоді вислизнути з палацу в невідомому напрямку? — сказала цілителька, поки вони брели стежкою. — Мудро.

— Збираюся провідати рідню, — сказала Ківа.

— Я думала, ти вже це зробила.

—

Іншу

рідню.

— Чи моя допомога і сприяння не спричинять те, що ти постраждаєш? — спитала Рес. — Або загубишся? Ку­ди ти йдеш?

Ківа прикусила губу, коли вони підійшли до бажаного квітника, усвідомлюючи, що вона забула подивитися на мапу.

— Чорноводна Трясовина. Знаєш?

— Звісно, це трішки на північ, — сказала Рес, коли вони стали посеред стежки.

— На краю Крувлінських боліт, якраз за Дикопущею, — з пам’яті повторила Ківа.

Цілителька, примружившись, повернулася до неї:

— Ти не знаєш, куди йти, так?

Ківа зітхнула і похитала головою. Рес засміялася: