Страница 71 из 147
Глава 25
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Прокинувшись вранці, Ківа виявила, що вона у власному ліжку, зручно закутана в ковдру. Згадала вчорашнє і збагнула, що Джарен відніс її в кімнату і вклав у ліжко.
У неї вирвався присоромлений стогін, а тоді пролунав наполегливий стукіт у двері, від якого вона підскочила з ліжка, і за якусь мить крізь двері Кальдон погукав, що час вирушати на тренування. Останнє, чого їй хотілося того ранку, — це працювати над своєю фізичною формою (їй не терпілося відшукати Нану Делору), але знаючи, що принц її розшукуватиме, якщо вона спробує пропустити заняття, Ківа квапливо вдягла вбрання для тренувань.
— Ненавиджу таку рань, — сказала вона Кальдону у вітальні.
— І тобі доброго ранку, сонечко, — відказав Кальдон, щипаючи її за носа.
Вона скривилась і пішла за ним у двір, всю дорогу скиглячи. Наче в покарання за невдоволення, він змусив її зробити вдвічі більше підйомів на ящик і додав ще два кола бігу, після чого все боліло й пекло, але вона пишалася собою за те, що виблювала лише раз.
— Ніби в мене вже краще виходить, — засапано сказала Ківа після останнього кола.
— Ми ще не завершили, Солоденькі Щічки, — сказав Кальдон, дихання в якого було ідеально рівним.
Ківа зібралася була заперечити, і тому що була виснажена, і тому що хотіла потрапити в Чорноводну Трясовину, знайти бабусю й повернутися в палац до того, як хтось збагне, що її так довго не було.
Але Кальдон показав пару дерев’яних мечів, і захват від того, що вона триматиме зброю, хай і дитячу, змусив її проковтнути будь-які нарікання.
— Ти не готова для реальної сталі, — сказав їй принц, — але можемо почати вправлятися з базовими формами, призвичаювати тебе до відчуття зброї в руці й зміцнювати твою спину.
Ківа перекинула меч із руки в руку:
— Він надто легкий, ні?
Кальдонове обличчя сповнилося веселощами:
— Подивимося, чи ти так казатимеш після завершення.
Ківа була наївно впевнена в собі, коли він пояснював їй початкові рухи, нагадував про правильну поставу, що вже втовкмачував усі ці дні. Його власний дерев’яний меч лишався в піхвах, поки він наказував їй розтинати повітря, м’язи її живота напружувалися, вона розверталася під його команди, вдаряючи й відбиваючи зі швидкістю равлика.
— Головне — це контроль, баланс, — сказав Кальдон. — А ще безліч повторів.
Через кілька хвилин Ківині м’язи палали —
всі
м’язи. Кожну мить вона повинна була зберігати повний контроль над своїм тілом, тим часом уважно вислуховуючи Кальдонові нещадні виправлення:
— Дивися вгору!
— Спина рівна!
— Стеж за ногами!
— Повільніше!
— Напруж тулуб!
Ближче до завершення він наказав їй пришвидшитися, змушуючи робити швидкі кроки, випади й постійно стежити за ногами, і все це вимагало ідеального балансу та зосередженості. Коли він нарешті дозволив зупинитися, вона зрозуміла, що виснажена не тільки фізично, а й морально.
— Було не жахливо, — сказав Кальдон, дивлячись униз на Ківу, яка, розкинувши ноги й руки, завалилася горілиць на землю. — Але доведеться чимало попрацювати.
Ківа захникала:
— Тобі цікаво знати, що єдина частина тіла, яка в мене не болить, — це волосся?
— Цікаво, — відповів Кальдон. Він вишкірився і додав: — Бо те, що якась частина тіла в тебе не болить, означає, що завтра мені доведеться змушувати тебе працювати наполегливіше.
В Ківи не було енергії відповідати. І плакати, чого їй дійсно хотілося. Вона ще ніколи не була настільки вдячна Ресінді за швидкий міорелаксант, який чекав у кімнаті… от би ще знайти сили дістатися туди.
— Гаразд, Солоденькі Щічки, допоможу тобі, але лише раз, — сказав Кальдон, підіймаючи її на ноги.
— Ти надто чемний, — дорікнула Ківа… чи спробувала, тому що її слова перетворилися на болісний стогін, поки вона намагалася не дозволити ногам просісти.
— Зазвичай так, — погодився Кальдон. — Але сьогодні це з егоїстичних причин.
— Та в тебе завжди так.
— Поводься чемно, — сказав Кальдон, — інакше я не виконуватиму роль твого супутника.
У Ківи пішло кілька секунд на те, щоб збагнути сказане.
— Що?
— Твій кавалер почувався ніяково, що лишає тебе, — поінформував її Кальдон, витираючи плямку зі своєї сорочки для тренувань, — і попросив мене порозважати тебе, поки його немає поруч. Показати тобі місто, познайомити з найкращим у Валленії тощо.
Замість болю Ківу опанував жах.
— Та це зайве! — і вона швидко додала: — І він не мій кавалер.
Кальдон махнув рукою:
— Семантика.
— Серйозно, — сказала Ківа. — Мені добре в товаристві з собою.
— Так чи сяк, а я пообіцяв це братові, — сказав Кальдон, підбираючи дерев’яний меч і підштовхуючи її до виходу з тренувального майданчика. — Доки Джарен не повернеться, ми приємно проводитимемо час разом. Дуже, дуже багато приємного часу. — Зі ще однією осяйною усмішкою і швидким підморгуванням він завершив: — Вважай мене своїм новим найліпшим другом, сонечко. Куди ти — туди я. Хіба ж не весело звучить?
Наступні кілька днів, навіть якщо Ківа просто хотіла чхнути — Кальдон був достатньо близько, щоб запропонувати їй носовичка.
Щоранку вони продовжували тренування з мечами, і Ківа переживала це лише завдяки серйозним дозам Ресіндиного міорелаксанту. Щойно Кальдон оголошував про завершення заняття, він давай їй часу хіба на те, щоб помитись і перевдягтися, а тоді, за обіцянкою, забирав її в місто.
В Ківи не було й вільної секунди на те, щоб хоча б
спробувати
вислизнути. І хоча вона не відчувала в той час магічних спалахів, дедалі більше усвідомлювала силу, яка зачаїлася під шкірою й наче нагадує пошепки, що вона там є… і хоче вирватися. Пригадуючи, що її мати, як виявляється, використовувала «маленькі магії», Ківа замислилася, чи це не спосіб стримати власну магію, щоб та не вирвалась. Але страх викриття змушував її уникати спроб, і вона прогнала цю думку.
Коли настав суботній ранок — п’ять днів із часу Джаренового від’їзду, — Ківа була в такому відчаї, що вигадала рішучий план. Джарен сказав, що його не буде чотири дні або більше, а це означало, що він може повернутися будь-якої миті. Коли він повернеться (разом з Наарі та Верісом), їй стане значно важче непоміченою вийти з міста.