Страница 70 из 147
— Вона його знала? — здивовано запитав Джарен. — Ти казала мені, що він був цілителем… Він навчався в Срібношипі?
— Ну так. Меддіс сказала, що був одним із її найкращих учнів.
Ківа знала, що не варто розповідати Джаренові більше своєї сімейної історії — він і так знав забагато. Та все ж… він же захищав Фарана перед Королівською Радою. І Ківу теж.
— Яблуко від яблуні, — сказав Джарен, лагідно дивлячись на неї і заспокійливо обіймаючи за плечі.
Довго Ківа не могла нічого сказати, його слова дзвеніли десь глибоко.
Це правда: вона таки схожа на батька. В неї його цілительське серце, його співчуття до людей, а колись давно був і його оптимізм.
А тоді трапився Заліндов. І Фарана в неї забрали.
Весь час по тому вона стала настільки одержима розплатою, що навіть не зупинялася подумати, чого б хотів
він
. Для неї. Для їхньої сім’ї.
А можливо, вона на це не зважала, бо знала відповідь.
Фаран хотів би, щоб вони пробачили, щоб лишили це в минулому. Хотів би, щоб вони здійснювали власні мрії, були щасливими,
жили
.
Він не хотів би, щоб вони думали тільки про розплату.
Лише хотів би, щоб вони були в безпеці.
І в глибині душі Ківа знала, що він перевертався б у могилі, якби знав, чим займаються його діти.
— До речі, про батьків, — сказала Ківа хрипкувато, потребуючи не думати про власного тата. Вона зручніше вмостилася на дивані, ненавмисне прихиляючись до Джарена. — Король Стеллан, він… ем…
— Він що?
Пошепки Ківа запитала:
— Хворий?
Джарен завмер. Але тоді його рука обійняла її міцніше — щоб заспокоїти чи то себе, чи то її, — і він видихнув тихе:
— Ага.
— Невиліковно? — Ківа все ще говорила пошепки.
Джарен кивнув.
— Це в нього у крові. — Його вільна рука погладжувала Флоксові вуха, доки юнак розповідав: — Останнім часом більше поганих днів, аніж хороших. Ось чому ти не зустрілася з ним до сьогодні — він весь тиждень провів у ліжку.
Ківа тихо запитала:
— Скільки йому лишилося?
— Ми не знаємо, — зізнався Джарен так само тихо. — Можуть бути роки, але ймовірніше — місяці. А то й тижні.
— І не можна зарадити?
Джарен похитав головою:
— Ми спробували все. Зараз просто намагаємося робити так, щоб йому було якомога комфортніше.
Побачивши на його обличчі неприхований біль, Ківа поклала голову йому на плече та обійняла його руками довкола живота, обережно намагаючись не потурбувати Флокса. Вона знала, що це немудро, проте не могла триматися осторонь фізично і емоційно.
Вона знала — але їй було байдуже.
Джарен сумував.
Він потребував її.
— Співчуваю, — прошепотіла вона.
У відповідь він легенько поцілував її в скроню.
Запанувала довга тиша, і Ківа вирішила, що час повертатись у свою кімнату. Але щойно вона вирішила це зробити — заснула.