Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 66 из 147

Джарен підштовхнув закляклу Ківу в крісло, яке король для неї досі тримав. Щойно вона влаштувалася, він сів праворуч від неї, його батько зайняв своє попереднє місце ліворуч через кут від неї на чолі столу, і…

Капітан Веріс сів прямісінько навпроти неї.

Ківині нерви залоскотало, коли капітан коротко кивнув… привітався? Це повага? Вона не була впевнена. Змусила себе глибоко вдихнути, пригадуючи все, що Джарен сказав під час зустрічі Ради: що Веріс пам’ятав її з того випадку десять років тому, але Кальдон не дізнався нічого проти неї під час свого розслідування. Для них вона лише Ківа Мерідан — її справжня ідентичність у безпеці.

— Цього року трапилася зграя нахаб, — відповів капітан королю. — Вони молодці і розуміють це. Але кілька запотиличників — і ми зробимо з них людей.

Ківа, напевно, видала якийсь тривожний звук, бо щойно всі почали наповнювати свої тарілки, Джарен нахилився ближче і сказав:

— Він говорив образно. Ми не лупцюємо своїх вартових.

— Просто змушуємо повторювати тренувальні вправи до повної нудоти, — сухо сказав Кальдон, намащуючи маслом скибку хліба.

— Які три характеристики хорошого Королівського Вартового? — запитав Веріс, переводячи погляд із Наарі на Кальдона, його чорне припорошене сивиною волосся сяяло в світлі люмонієвого канделябра.

— Ой, святі боги, — пробурмотів безтурботний принц, тягнучись по своє вино. — Мені потрібне щось значно міцніше за це.

— Дисципліна, — сказав Веріс загинаючи пальці. — Дисципліна. І дисципліна.

— Це лише одна річ, — сказав Кальдон. — І я по­вторюю тобі це.

Щоразу

,

як

ти

це

кажеш

.

— Можливо, колись ти навіть запам’ятаєш, що це озна­чає, — кинув у відповідь Веріс.

— Я принаймні до трьох рахувати вмію, — пробубнів Кальдон, підливаючи собі напою і випиваючи його великими ковтками.

— Так, дітки, без сварок у сімейний вечір, — дорікнула королева Аріана, хоча її погляд танцював, коли вона дивилася на Кальдона і Веріса. Останній був старший за неї, тож його навряд чи можна вважати «дитиною».

Але Ківу вразили слова, які вона використала.

Сімейний

вечір

.

Відчуваючи слабкість, вона потяглася по власний келих і, понюхавши, зрозуміла, що то теплий напій з яблучного соку. Вона щедро сьорбнула, саме коли Оріель завовтузився на кріслі й повернувся до капітана:

— Дядьку Верісе…

Ківа мало не виплюнула свій сік.

— …мама каже, що мені можна буде почати з тобою тренуватися, коли мені виповниться дванадцять. Тіппові можна зі мною?

— Не бачу причин відмовити, — відповів Веріс, протикаючи виделкою боби. — За умови, що ви будете ставитися до цього серйозно.

Ківа не змогла втриматись і подивилася на Веріса, з присвистом видихнувши:

—

Дядько

?

Капітанові очі засвітилися гумором через її шоковану реакцію.

— Не по крові.

— Ми з Верісом разом росли, — сказав Ківі король Стеллан, передаючи їй таріль із запеченою картоплею. — Мої батьки померли від річкової гарячки, коли я був ще юним, тож Веріс і його сім’я забрали мене до себе. Коли він став рекрутом у Королівських Вартових, запросив ме­не на свою випускну церемонію, і там я зустрів кохання свого життя.

Королева зашарілася —

зашарілася

! — через те, як Стеллан подивився на неї, а тоді продовжила розповідь:

— Мої батьки були не в захваті від того, що до мене залицявся юнак без титулу чи рангу. Та ще й сирота. Верісу доводилося проявляти чимало вигадливості, щоб допомагати нам вислизати на побачення. Якби не він, хтозна, якими б ми були зараз.

— Батьки Арі врешті збагнули, яка я вигідна пара, — сказав Ківі Стеллан, вдоволено усміхаючись. — І ми жи­ли довго і щасливо.

Слова важко заповнили кімнату. Тіпп з Оріелем нічогісінько не помічали, об’їдаючись і гигочучи, тишком кидаючи залишки під стіл Флоксові. Але всі інші…

Вони знали, що король хворіє і що «довго і щасливо» скоро закінчиться.

Ківа кашлянула і вдала, наче не помічала суму, який запанував за столом.

— Це чарівна історія, — сказала вона.

— Правда? — сказав Кальдон із вдаваною огидою. Він наколов шматочок свинини з підливою і тицьнув виделкою до Ківи: — Але я обіцяв тобі розвагу. Тож тепер моя черга розповідати байки, і в мене є підхожа.

Кальдон, швидко збагнула Ківа, не просто дошкульник. Він

розумний

дошкульник. Він «прочитав» кімнату, відчув настрій і зрозумів, що є потреба полегшити атмо­сфе­ру. Вона задумалася, як часто він це робить: привертає увагу до себе, щоб відволікти сім’ю, коли їм це потрібно.

Вона обмірковувала це далі, поки їла, слухаючи, як він переповідає деталі дипломатичної поїздки, яку вони з Джареном здійснили в пустельне королівство Гадріс на далекому заході Вендераллу. Щойно він завів розповідь, Джарен тихо застогнав і почав закидати їжу собі до рота, уникаючи Ківиного погляду. Вона зрозуміла чому, коли Кальдон дістався кінця своєї шаленої оповіді:

— …і він навіть гадки не мав, що я додав дещо в його напій. Треба ж трохи розслабитися після того, як чотирнадцять годин без упину захищався від пропозицій шлюбів за угодою, якщо ти Джарен. Звідки я мав знати, що він не відіспиться, як нормальна людина, а побіжить на Опівнічний ринок і танцюватиме до світанку?

— Було

не

зовсім

так, — сухо сказав Джарен. — І на­скіль­ки пригадую, не я один пішов на той ринок.

Кальдон, здавалося, його не почув.

— Тебе там називають принцом-безштаньком досі, — сказав він, широко посміхаючись.

— Це ліпше, ніж те, як називають тебе, братику, — встрягла Міррин, на її обличчі була крива посмішка.

Ківа подивилася на Кальдона:

— А як тебе…

— Ніяк! — швидко сказав він. Запихаючи в рота морквину, він повторив: — Афсофютно ніфяк!

Погляд, який він кинув Джарену та Міррин, давав зрозуміти: якщо вони наважаться відповісти, то без наслідків не обійдеться.

Вирішивши бути чемною, принцеса взялася розповідати нову історію, з того часу, як вони з Джареном і Кальдоном були дітьми. Вони втрьох якось уночі вислизнули з палацу, випадково почувши, що дипломат з Неріну говорив про відвідини «Червоного будинку» перед подорожжю назад у рідне королівство.

Вони невинно подумали, що це означає буквально бу­ди­нок червоного кольору, тож пішли за ним у доки. Ну й побачили…