Страница 64 из 147
Глава 23
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
Торел залишив Ківу в «П’яному вепрі», взявши обіцянку, що вона більше не повертатиметься в Низькодуб, мовляв, ризик викриття надто високий. У відповідь Ківа повернула йому Зулейчину маску і погодилася передавати будь-які повідомлення корчмарем, а тоді лагідно обійняла брата на прощання.
Ресінда застала її у внутрішньому дворику корчми незадовго після того і дорогою назад у Валленію підтримувала загалом однобічну розмову. Коли вони нарешті злізли з коней біля срібношипських конюшень, сонце вже пірнало за горизонт.
Відчуваючи Ківину тривогу, Рес відправила її додому.
— Я тут щодня на ранковій зміні — заходь у гості, якщо схочеш перепочити від палацового життя, — запросила цілителька. — Можемо сходити поїсти шокобулок.
— Звучить чудово, — сказала Ківа, рушила вниз пагорбом, поквапилася Річковою дорогою і дісталася палацу за рекордний час.
Вона ледве встигла розв’язати плащ, коли пролунав сердитий стук у двері її кімнати.
Ківа завмерла, мільйон страхів напав водночас.
Раптом хтось побачив, що вона їхала з міста?
Раптом за нею слідкували до Низькодуба?
Раптом її помітили в таборі бунтівників?
Раптом маска їх не обманула?
Раптом…
— К-Ківо, я знаю, що ти там! Я чув, ти п-п-повернулася!
З неї з шумом вирвалося повітря, коли, відчинивши двері, вона побачила за ними Тіппа, його веснянкувате обличчя рішуче хмурилося.
— Тебе не б-б-було
цілий
день
.
У його тоні було однозначне звинувачення, але Ківа не знала чому.
— Я ходила в Срібношип.
Не брехня. Та все ж вона ненавиділа себе за цю напівправду.
— Я хотів п-п-показати тобі, що ми з Орі зробили сьогодні на уроці мистецтва, а тебе не було! — вигукнув Тіпп. — Я завжди знаю, де т-тебе шукати, а я не з-з-зміг!
Зненацька Ківа збагнула, чому він так засмутився. Протягом трьох років Тіпп міг відшукати її в будь-який час, коли вона була йому потрібна. В Заліндові вона постійно була в лазареті. В зимовому палаці вони майже не розлучалися, поки звикали до новонабутої свободи. Навіть коли вони дісталися до Валленії, Ківа ніколи не зникала на стільки годин, як сьогодні.
Тіпп сумував за нею.
Сльози торкнулися її очей, коли вона збагнула його запальну засмученість, але вона не хотіла змушувати хлопчика ніяковіти, тож кліпанням прогнала їх і сказала:
— Пробач, я загубила лік часу. Ти ще хочеш мені показати, що ви зробили?
На місце його сердитості негайно прийшла нетерплячка, і він потягнув її у вітальню. На мольберті біля вікна стояла картина, накрита тканиною, яку Тіпп рвучко зняв, показуючи, що під нею.
— Це м-ми! — гордо сповістив він, вказуючи на портрет.
Сльози, які Ківа проковтнула раніше, повернулися з подвоєною силою, коли вона побачила, що створив хлопчик.
Мазки були невмілі, кольори — дивні, але Ківа запросто могла впізнати на картині себе; її темне волосся розліталося під поривом вітру, смарагдові очі були комічно широкі. Однією рукою вона обіймала рудого веснянкуватого хлопчака, який широко усміхався, а друга рука…
— Це я, ти і Джарен, — сказав Тіпп.
І розповів закручену історію про те, як учитель мистецтва попросив його намалювати, яким він бачить своє майбутнє, і Ківі довелося пропускати його слова повз вуха, бо її серце стискалося, поки вона роздивлялася деталі портрета.
Ківина друга рука була переплетена з Джареновою, вони усміхались одне одному, на фоні Річковий палац, і…
Корони в них на головах.
На головах у
них
обох
.
Вдалині — розмиті постаті Оріеля, Міррин, Кальдона, Наарі, королеви Аріани і чоловіка, який, за Ківиним припущенням, був королем Стелланом. На картині навіть Флокс був — лежав калачиком у Джарена біля ніг.
То був сімейний портрет.
Створений одинадцятирічним.
Якого попросили намалювати його майбутнє.
— …а тоді вона сказала, що т-трава не має бути фіолетовою, але я н-нагадав їй, що вона сама сказала к-користуватись уявою, а що б-більш уявне, ніж ф-фіолетова трава?
Тіпп нарешті зупинився, щоб вдихнути, а тоді подивився на Ківу, чекаючи її вердикту.
Вона почувалася так, наче її язик проштрикували булавки, але якимось чином їй вдалося видушити слова:
— Ідеально.
Щербата усмішка, яку він їй подарував, осяяла кімнату. Вона не могла опиратись і обійняла його: і щоб він не побачив болю на її обличчі, і щоб мати змогу відчути його в своїх руках — у безпеці, живого.
У нього ніколи не буде майбутнього, яке він уявив, але вона, чорт забирай, зробить усе можливе, щоб у нього точно було
якесь
майбутнє. Хай що трапиться найближчим часом, він не залишиться покинутим напризволяще. У Тіппа завжди буде дім у палаці, незважаючи на те, з ким… Вона подбає, щоб це сталося.
— Перепрошую, я не заважаю? Можу прийти пізніше.
Ківа підвела погляд і побачила, що в проході стоїть Джарен, його волосся було розпатлане — видно, цілий день запускав у нього руки, — одяг пом’ятий. Він мав такий вигляд, наче не спав кілька тижнів, але замість того, щоб зробити його менш привабливим, ці недоліки робили його лише реальнішим, людянішим і…
Подумки даючи собі добрячого ляпаса, Ківа відпустила Тіппа, і, коли хлопчик побіг до Джарена, щоб привітатися, швидко накрила картину.
— Дж-Джарене! — заволав Тіпп, з розбігу обіймаючи його. — Хочеш п-подивитися…
— Як пройшли твої зустрічі? — швидко перебила Ківа.
— Довго, — сказав Джарен, зітхнувши, а Флокс забіг у кімнату і завалився йому на ноги. — Як Срібношип?
— Її не б-було
весь
день
, — повторив Тіпп своє попереднє звинувачення. Цього разу в його голосі не було злості, він зосередив усю увагу на тому, щоб відчепити Флоксові кігті від Джаренових шкіряних чобіт і взяти пухнастика на руки.
Джаренові золоті брови піднялися:
— Цілий день? Ти, напевно, втомилася.
— Сміється голений зі стриженого, — сказала Ківа, вказуючи на його неакуратний вигляд.
— День минув… непросто, — сказав Джарен. Він наче збирався сказати більше, але передумав і мовив: — Якщо у вас обох немає інших планів, то сьогодні ввечері всі вільні вперше за той час, що ми повернулися додому. Ви налаштовані на сімейну вечерю?
Ківі скрутило шлунок, а Тіпп видав захоплене:
— Аг-га!
— Іди вмийся, малий, — сказав Джарен, киваючи підборіддям у напрямку Тіппової спальні. — Ми почекаємо.