Страница 63 из 147
— Так, є й таке. Завжди будуть невдоволені тим, як правлять королівством, незалежно від того, хто на троні, — підтвердив Тор. — Інші прагнуть анархії заради анархії. А ще… Ніколи не недооцінюй силу надії, мишеня.
Ківа спохмурніла, дивлячись на дерева, які починали рідшати.
— Тобто?
— Бунтівники не завжди були настільки руйнівними, — сказав він. — Коли ми почали активно вербувати, люди приєднувалися до нас, бо мати пропонувала їм те, чого вони прагнули: вона зцілювала їх від ран і хвороб, як Торвін до вигнання. А тоді…
Тор зненацька спинився, але Ківа підштовхнула його:
— Тоді що?
Він зачекав, доки вони перебрели через мілкий струмок, і відповів:
— Спершу мати нічого не просила взамін за свою магію. Коли ми приходили в нове село, вона зцілювала будь-кого, хто звертався до неї. А тоді вона почала казати, що вони повинні
заслужити
зцілення, довівши свою вірність. Люди так прагнули допомогти своїм близьким (і собі), що приєднувалися до нашої мети, чекаючи, коли Тільда Корентін винагородить їхню вірність. З часом вона припинила зцілювати людей взагалі і почала наживатися на хаосі, який виникав щоразу, як провокували сільських вартових, наче вважала, що кровопролиття перетягне на наш бік більше людей. У деяких випадках так і було… але якою ціною? — Тор похитав головою. — Я досі не зрозумів її стратегії, проте, незважаючи на заворушення, люди досі приєднуються до нас у надії, що їх зцілять.
— Але… мати мертва, — обережно сказала Ківа. — І ні ти, ні Зулейка не маєте магії. — Її очі розширилися. — Вони ж не очікують, що
я
…
— Ні-ні, — заспокоїв її Тор. — Більшість із них ще не чули про матір. І як я вже сказав, вона давно нікого не зцілювала… так давно, що ватажки бунтівників хотіли, щоб ми з Зулейкою взяли на себе керівництво, незважаючи на те, що не маємо магії. Достатньо, щоб люди
думали
, що ми маємо магію як спадкоємці Корентіна.
Його голос був гірким — від того, якої він насправді думки про обман.
Ківа заплющила очі, тепер краще розуміючи бунтівників, але мало не жалкуючи, що не лишилася в невіданні. Дуже тихим голосом вона видихнула:
— Що буде, якщо ми досягнемо успіху?
То було запитання, яке вона не дозволяла собі обмірковувати, частково через страх того, як це змусить її почуватися. Так довго вона прагнула розплати, прагнула
справедливості
і все ж не могла уявити, яким може виявитися майбутнє, в якому її сім’ї
дійсно
вдасться захопити трон.
— Чесно, не знаю, — сказав Тор, ще раз гучно зітхнувши. — Теоретично, ти, я і Зулейка правитимемо разом. — Він говорив так, наче ковтав цвяхи, і Ківа ніяк не могла зарадити тому, що почувалася так само. Ідея правити королівством, навіть якщо то її право від народження…
В її думки прокралося видиво Срібношипу, нагадування про все те, від чого вона відмовиться. Її надії, мрії, прагнення.
Її майбутнє.
Тоді виникло ще більше видив.
Керін з мечем у грудях.
Фарана тягнуть Королівські Вартові.
Тільда, залита кров’ю, сліпими очима дивиться у вічність.
Три життя, жодного немає.
Ківа більше не заперечувала того, що вона, як і Тор, вагається. Але також не могла забути звірства, скоєні проти її сім’ї, біль, від якого їй ніколи не зцілитися. З нею це зробила сім’я Валлентіс.
І саме тому, навіть якщо вона сумнівалася, в неї не було вибору, крім як зробити те саме з ними.
Навіть якщо це обійдеться їй у все, що вона має.