Страница 60 из 147
— Ресінда Лорін, — відповіла Ківа. — Цілителька зі Срібношипу. Вона робить обхід у селі, і коли почула, що я хотіла сюди приїхати, запропонувала провести мене.
— Нині ти весь час знайомишся з різними людьми, так? — пробурмотіла Зулейка.
— Не те щоб весь час, — відказала Ківа трохи зухвало. — Досі я була надто зайнята тим, що власна сім’я мене викрадала, принц знущався, а королева, яка, не знаючи того, зруйнувала моє життя, намагалася потоваришувати зі мною. Небагато часу лишається на нові знайомства.
Тор нахилився вперед, його очі зненацька запалали:
— Що означає «принц знущався»?
Ківа швидко заспокоїла його:
— Кальдон навчає мене битися. Точніше, намір такий. Поки що він змушує мене шкодувати про десять років недоїдання й неактивності.
Торова напруженість розвіялася:
— Ти тренуєшся з принцом Кальдоном?
— Він з мене знущається, — нагадала Ківа. — З мене
знущається
принц Кальдон.
— Що за марнування часу! — сказала Зулейка глузливо. — Єдина зброя, яка тобі потрібна, в тебе на кінчиках пальців.
Ківа подивилася на свої долоні:
— Магія — це не зброя. — Вона подумала про те, що під силу сім’ї Валлентіс, і додала: — Принаймні не моя.
— Ти зробиш її зброєю, — заперечила Зулейка. — Це знаряддя, яке підкорятиметься твоїй волі.
— Зброя шкодить людям, — сказала Ківа. — Моя магія зцілює людей.
— Ти сама сказала, що пригнічувала її десять років. Ти
навіть
гадки
не маєш, на що вона здатна. На що
ти
здатна.
Ківа не встигла нічого сказати, втрутився Тор.
— Ця розмова не має сенсу, — сказав він, суворо дивлячись на Зулейку. — Якщо ти, Ківо, хочеш повернутися в корчму раніше за Ресінду, то варто йти.
Він почав підводитися на ноги, але Ківа потягла його назад.
— Я не сказала, що ми повинні йти негайно, — мовила вона. — Я маю вам розповісти дещо іще.
І Зулейка, і Тор випросталися, приділяючи їй усю свою увагу.
— Я… — почала Ківа, але чомусь не змогла договорити.
— Не квапся, в нас повно часу, — протягнула Зулейка.
Тор кинув на неї погляд, тоді сказав Ківі:
— Не поспішай. Зберися з думками.
Ківа вирішила перейти одразу до суті:
— Трон не можна забрати силою.
— Чому? — спитала Зулейка, її погляд був гострим.
— Я не знаю, скільки загалом бунтівників, але це ні на що не вплине: палац дуже добре укріплений, — сказала Ківа. Вона прийняла миттєве рішення не згадувати таємного тунелю, адже навряд чи могла потайки провести туди всю армію бунтівників, не привертаючи уваги. Принаймні так вона сказала собі, може, лише для того, щоб полегшити відчуття провини. — Навіть якщо вам вдасться перемогти Королівських Вартових, викличуть армії, і вони просто відберуть трон назад.
— Гадаю, ти хотіла сказати «нам», — сухо мовила Зулейка.
Ківа не звернула уваги і продовжила:
— Єдиний спосіб дійсно забрати і втримати корону — це законність. Громадяни Евалону не приймуть вас…
нас
… якщо їм не дати причину, якою не можна буде знехтувати. Щось законне, щось справедливе. Або це, або добровільне привселюдне зречення сім’ї Валлентісів. Але нам усім відомо, що такого ніколи не станеться.
— Законне, справедливе, — задумано повторила Зулейка. На її обличчі розлилося похмуре вдоволення, коли вона запитала: — Як щодо того, щоб ти вийшла заміж за принца, сестричко? Достатньо легітимно для тебе?
Ківа відсахнулася — її реакція була настільки ж різкою, як Джаренова, коли радниця Зерра запитала Джарена про його наміри. Але настільки жахала не думка про те, щоб вийти за нього, а про те, щоб настільки глибоко його зрадити.
— Не сміши людей! — гаркнув Торел до Зулейки, на Ківине полегшення. — Ми не змушуватимемо сестру за когось виходити заміж. Такого не буде!
Коли Зулейка підняла руки, здаючись, Тор сказав Ківі:
— Наша чисельність значна, але ти маєш рацію… нам ніколи не здобути королівство демонстрацією сили. Та й, якщо чесно, не думаю, що ми його заслужили б, якби це зробили.
Зулейка постукала нігтями по своїй посудині.
— Тоді в нас для тебе нове завдання, сестричко. Знайди нам легітимний спосіб забрати трон, щось таке, що змусить Евалон прийняти нас як нових правителів без жодних чварів.
— Ой, оце й усе? — запитала Ківа з сарказмом.
— Або це, або знайди нам спосіб поставити тих царствених вилупків на коліна! — заявила Зулейка. — Зізнаюся, було б дуже приємно подивитися, як вони зрікаються трону добровільно.
— Вони не такі погані, — сказала Ківа, ці слова вислизнули до того, як вона встигла їх зупинити.
Тор ніяк не відреагував, але Зулейчине обличчя скам’яніло.
— Обирай, Ківо, — сказала вона тихим голосом. — Ти не можеш заявляти, що на нашому боці, доки закохано витріщається на свого дорогоцінного принца. Він або ми.
Вони
або ми. Не можна мати те й інше.
Зулейка мала рацію: Ківа не могла далі так поводитися — змовлятися з бунтівниками, водночас відчуваючи прихильність до королівської сім’ї.
Та все ж… Зулейка і помилялася. Бо десять років тому рішення було прийнято за неї. Вибір більше не був її власним… ніколи не був.
Вона передусім обере сім’ю.
Як завжди робила.
— Я ще дещо повинна вам розповісти, — сказала Ківа, соваючись на місці. — Мені вдалося пошпигувати за зустріччю Королівської Ради.
Торел поруч із нею завмер, а з Зулейчиного обличчя зникла злість.
— Вони балакали годинами, загалом про щоденні справи королівства, але іноді було кілька речей, які наче важливі. — Вона замовкла. — Щось відбувається в Мірравені, і це їх стурбувало.
— Мірравен почав погрожувати вторгненням задовго до нашого народження, — зневажливо сказав Торел. — Їм раніше це не вдалося, не вдасться й зараз.
— Не без допомоги, — сказала Зулейка.
— З ними Карамор, — поділилася Ківа. — Як союзник, а незабаром — і через шлюб.
— Я чула про це… Принцеса Серафіна і принц Вошелл, — загиготіла Зулейка. — Ото пара!
Ківа не встигла запитати, що тут кумедного, бо сестра продовжила:
— Чого це має нас цікавити?
Ківа сказала:
— Я згадала про це, тому що Рада хвилюється через Мірравен, але
не
хвилюється через бунтівників.
Зулейчині очі звузилися:
— Поясни.