Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 58 из 147

— Але тільки тому, що вона пішла прямісінько в Задрію і постукала в браму замку, — сказала Зулейка. — Король Навок більш ніж охоче домовився з Бунтівною Королевою, знаючи, наскільки це роздратує Валлентісів… і як вони прагнутимуть захапати її собі. Натомість йому довелося лише переконатися в тому, що переговори між королівствами завершаться тим, що вона рушить у Заліндов. До

тебе

.

Хрипким голосом Ківа розповіла:

— Але я навіть з нею не поговорила. Вона була дуже хвора, коли прибула. І вона… вона осліпла. Ти сказала, що вона хотіла бачити мене, але вона… — Ківа різко, болісно втягла повітря і подивилася вниз на стіл. — Вона мене не побачила.

— Не побачила, — сказала Зулейка. — А

ти

її не врятувала.

Ківа різко підвела погляд:

— Я…

— …зцілила якусь випадкову дитину натомість, — Зулейка глузливо вишкірилася. — Молодець, сеструню. От як треба ставити сім’ю передусім.

— Ні, — Ківа похитала головою. — Ні, не… Тіпп не… Було надто пізно. Мене не було поруч, коли вона померла. Я не могла зарадити. Я не можу… не можу воскрешати.

— А як щодо батька? — кинула у відповідь Зулейка. — Коли він загинув, ти теж проходила Ордалію?

Ківа повернулася до Торела, який наче й був готовий кинутися їй на поміч, але вагався, на його обличчі був непідробний смуток, і він чекав, що ж вона скаже.

— Тато змусив мене пообіцяти, — прошепотіла Кі­ва. — Я присягнулася, що не користуватимуся магією. Навіть для нього.

— І тепер наші батьки мертві, а якийсь хлопчисько… пробач,

Тіпп

… живий-здоровий? — сказала Зулейка. — Звучить чесно.

— Добре, годі, — нарешті втрутився Тор, хоч і тихо.

Не зважаючи на нього, Зулейка прикипіла до Ківи па­лаючим поглядом і сказала:

— Єдиного рішення було б достатньо. Який сенс у то­му, що маєш магію, якщо боїшся нею користуватися?

Ківині очі защипали сльози, але вона не дозволила їм впасти. Вона боялася

раніше

. Боялася

досі

. Але якщо й так, коли настав час діяти, вона поставила Тіппове життя вище за власне, не в змозі спостерігати, як він…

— Зачекай, звідки ти знаєш про Тіппа? — запитала Ківа глухим голосом. — У лазареті нікого більше не було.

Нікого, крім Тільди, вже мертвої.

Зулейка провела пальцем по краю чашки.

— Я наказала одному зі своїх контактів серед бунтівників у Заліндові захищати матір, доки нам не вдасться її врятувати. Коли почався заколот, вона поквапилася до лазарету, але дехто встиг раніше за неї. Вона побачила на підлозі хлопчиська в калюжі крові і зрозуміла, що рана смертельна. Але пізніше побачила, як ти біжиш до воріт із ним на руках. Вона подумала, що ти просто сентиментальна, вона й гадки не мала, що ти забираєш його з собою. — Зулейка замовкла. — Мої шпигуни в палаці підтвердили появу малого, але сказали, що той здоровісінький. Мені легко було додати два і два.

Тут треба було багато в чому розбиратися, але Ківа запитала лише:

— Твій контакт усередині… це Креста Вос?

Зулейка кивнула:

— Вона робить неймовірні речі заради нашої мети, навіть за тими стінами.

— Жаль, що вона застрягла там до самої смерті, — пробурмотіла Ківа собі під носа. Їхні з Крестою погляди не завжди сходилися, незважаючи на те, що вона врятувала вороже налаштовану кар’єрницю незадовго після того, як та прибула в Заліндов. — Ти ж знаєш, що вона ме­не ненавидить, так? — сказала Ківа голосніше. — Вона погрожувала Тіппові, сказала, що вб’є його, якщо я не врятую матір.

Зулейка знизала плечима:

— Вона не знала, хто ти. І просто дотримувалася наказів.

Ківа стиснула зуби:

— Мені не потрібна була додаткова мотивація. Я б ніколи не дозволила матері… — вона обірвала мову, побачивши на обличчі сестри тріумфальний вираз.

— Померти? — підказала Зулейка. — Ти б ніколи не дозволила матері

померти

?

— Перейдімо до іншої теми, — втрутився Тор до то­го, як Кі­ві вдалося запропонувати на свій захист щось іще. Він подивився на неї і сказав: — Ти отримала свої відповіді, мишеня. Тепер…

— Чекай, — перебила Ківа. — Тієї ночі ти сказав ме­ні, що приходив нас врятувати.

Тор повільно кивнув:

— Я намагався, так. Доки нас не відкликали.

— Але як щодо Ґалдріка, якого ви згадали? Ви сказали, що він не хотів дозволяти матері ризикувати бунтівниками, щоб допомогти мені, то що ж змусило його змінити ставлення?

— Нічого, — Торове обличчя потемніло від печалі. — Вирішивши піти в Мірравен, мати нікому про це не сказала. Вона пішла серед ночі, лишивши тільки коротеньку записку, в якій пояснила, куди йде і чому. Нам вдалося дізнатися, що Ґалдрік першим збагнув, що вона зникла, і рушив за нею, можливо, намагаючись зупинити її. Але він… він так і не повернувся. Ми знайшли лише його закривавлений плащ. — Торове горло сіпнулося. — Так багато крові…

Ківа сіла:

— Думаєте… вона його

вбила

?

Тор подивився на свої руки:

— Наприкінці вона була не при своєму розумі.

Більше він нічого не сказав. Але Ківа в кожному слові чула біль і зрозуміла, що Ґалдрік багато означав для її брата і Тільдині дії — свідомі чи ні — зробили йому дуже боляче.

Вона простягла свою руку до його, переплітаючи їхні пальці, пропонуючи йому єдину втіху, яку могла. А тоді пригадала те, що він сказав: тепер у неї були відповіді, навіть якщо їй і не сподобалося почуте.

— Дякую, — сказала вона їм обом, заледве впізнаючи власний голос. — За те, що розповіли мені.

Зулейка уникала її погляду, але принаймні тепер Ківа розуміла, чому здається, що сестра її ненавидить.

Вона винуватила Ківу в материній смерті.

То було несправедливо, але Ківа знала, що горе спонукає людей робити, думати і казати те, чого вони інакше не сказали б. Вона також знала, що нема сенсу переконувати Зулейку в тому, що вона не контролювала Тільдиних дій… і не підтримувала б їх, якби мала вибір.

— Тепер твоя черга, — сказав Тор, висмикуючи Ківу з її похмурих роздумів. — Що відбувається з твоєю ма­гією? Розкажи нам про все.