Страница 58 из 147
— Але тільки тому, що вона пішла прямісінько в Задрію і постукала в браму замку, — сказала Зулейка. — Король Навок більш ніж охоче домовився з Бунтівною Королевою, знаючи, наскільки це роздратує Валлентісів… і як вони прагнутимуть захапати її собі. Натомість йому довелося лише переконатися в тому, що переговори між королівствами завершаться тим, що вона рушить у Заліндов. До
тебе
.
Хрипким голосом Ківа розповіла:
— Але я навіть з нею не поговорила. Вона була дуже хвора, коли прибула. І вона… вона осліпла. Ти сказала, що вона хотіла бачити мене, але вона… — Ківа різко, болісно втягла повітря і подивилася вниз на стіл. — Вона мене не побачила.
— Не побачила, — сказала Зулейка. — А
ти
її не врятувала.
Ківа різко підвела погляд:
— Я…
— …зцілила якусь випадкову дитину натомість, — Зулейка глузливо вишкірилася. — Молодець, сеструню. От як треба ставити сім’ю передусім.
— Ні, — Ківа похитала головою. — Ні, не… Тіпп не… Було надто пізно. Мене не було поруч, коли вона померла. Я не могла зарадити. Я не можу… не можу воскрешати.
— А як щодо батька? — кинула у відповідь Зулейка. — Коли він загинув, ти теж проходила Ордалію?
Ківа повернулася до Торела, який наче й був готовий кинутися їй на поміч, але вагався, на його обличчі був непідробний смуток, і він чекав, що ж вона скаже.
— Тато змусив мене пообіцяти, — прошепотіла Ківа. — Я присягнулася, що не користуватимуся магією. Навіть для нього.
— І тепер наші батьки мертві, а якийсь хлопчисько… пробач,
Тіпп
… живий-здоровий? — сказала Зулейка. — Звучить чесно.
— Добре, годі, — нарешті втрутився Тор, хоч і тихо.
Не зважаючи на нього, Зулейка прикипіла до Ківи палаючим поглядом і сказала:
— Єдиного рішення було б достатньо. Який сенс у тому, що маєш магію, якщо боїшся нею користуватися?
Ківині очі защипали сльози, але вона не дозволила їм впасти. Вона боялася
раніше
. Боялася
досі
. Але якщо й так, коли настав час діяти, вона поставила Тіппове життя вище за власне, не в змозі спостерігати, як він…
— Зачекай, звідки ти знаєш про Тіппа? — запитала Ківа глухим голосом. — У лазареті нікого більше не було.
Нікого, крім Тільди, вже мертвої.
Зулейка провела пальцем по краю чашки.
— Я наказала одному зі своїх контактів серед бунтівників у Заліндові захищати матір, доки нам не вдасться її врятувати. Коли почався заколот, вона поквапилася до лазарету, але дехто встиг раніше за неї. Вона побачила на підлозі хлопчиська в калюжі крові і зрозуміла, що рана смертельна. Але пізніше побачила, як ти біжиш до воріт із ним на руках. Вона подумала, що ти просто сентиментальна, вона й гадки не мала, що ти забираєш його з собою. — Зулейка замовкла. — Мої шпигуни в палаці підтвердили появу малого, але сказали, що той здоровісінький. Мені легко було додати два і два.
Тут треба було багато в чому розбиратися, але Ківа запитала лише:
— Твій контакт усередині… це Креста Вос?
Зулейка кивнула:
— Вона робить неймовірні речі заради нашої мети, навіть за тими стінами.
— Жаль, що вона застрягла там до самої смерті, — пробурмотіла Ківа собі під носа. Їхні з Крестою погляди не завжди сходилися, незважаючи на те, що вона врятувала вороже налаштовану кар’єрницю незадовго після того, як та прибула в Заліндов. — Ти ж знаєш, що вона мене ненавидить, так? — сказала Ківа голосніше. — Вона погрожувала Тіппові, сказала, що вб’є його, якщо я не врятую матір.
Зулейка знизала плечима:
— Вона не знала, хто ти. І просто дотримувалася наказів.
Ківа стиснула зуби:
— Мені не потрібна була додаткова мотивація. Я б ніколи не дозволила матері… — вона обірвала мову, побачивши на обличчі сестри тріумфальний вираз.
— Померти? — підказала Зулейка. — Ти б ніколи не дозволила матері
померти
?
— Перейдімо до іншої теми, — втрутився Тор до того, як Ківі вдалося запропонувати на свій захист щось іще. Він подивився на неї і сказав: — Ти отримала свої відповіді, мишеня. Тепер…
— Чекай, — перебила Ківа. — Тієї ночі ти сказав мені, що приходив нас врятувати.
Тор повільно кивнув:
— Я намагався, так. Доки нас не відкликали.
— Але як щодо Ґалдріка, якого ви згадали? Ви сказали, що він не хотів дозволяти матері ризикувати бунтівниками, щоб допомогти мені, то що ж змусило його змінити ставлення?
— Нічого, — Торове обличчя потемніло від печалі. — Вирішивши піти в Мірравен, мати нікому про це не сказала. Вона пішла серед ночі, лишивши тільки коротеньку записку, в якій пояснила, куди йде і чому. Нам вдалося дізнатися, що Ґалдрік першим збагнув, що вона зникла, і рушив за нею, можливо, намагаючись зупинити її. Але він… він так і не повернувся. Ми знайшли лише його закривавлений плащ. — Торове горло сіпнулося. — Так багато крові…
Ківа сіла:
— Думаєте… вона його
вбила
?
Тор подивився на свої руки:
— Наприкінці вона була не при своєму розумі.
Більше він нічого не сказав. Але Ківа в кожному слові чула біль і зрозуміла, що Ґалдрік багато означав для її брата і Тільдині дії — свідомі чи ні — зробили йому дуже боляче.
Вона простягла свою руку до його, переплітаючи їхні пальці, пропонуючи йому єдину втіху, яку могла. А тоді пригадала те, що він сказав: тепер у неї були відповіді, навіть якщо їй і не сподобалося почуте.
— Дякую, — сказала вона їм обом, заледве впізнаючи власний голос. — За те, що розповіли мені.
Зулейка уникала її погляду, але принаймні тепер Ківа розуміла, чому здається, що сестра її ненавидить.
Вона винуватила Ківу в материній смерті.
То було несправедливо, але Ківа знала, що горе спонукає людей робити, думати і казати те, чого вони інакше не сказали б. Вона також знала, що нема сенсу переконувати Зулейку в тому, що вона не контролювала Тільдиних дій… і не підтримувала б їх, якби мала вибір.
— Тепер твоя черга, — сказав Тор, висмикуючи Ківу з її похмурих роздумів. — Що відбувається з твоєю магією? Розкажи нам про все.