Страница 52 из 147
Глава 20
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Як і заплановано, Ківа розпочала наступний день з ранкової фізичної підготовки: ще одне виснажливе заняття, але були й позитивні зрушення — вона блювала тільки раз. Ще гикнула разок, коли Джарен погукав її, а вона вже йшла з тренувального майданчика. На мить вона злякалася, що він міг знайти у своєму розкладі місце, щоб провести час із нею, але він лише вибачився за те, що вчора вони мало бачилися, і пояснив, що його не було в місті, бо він допомагав відбудовувати село поблизу.
До того як вона встигла щось запитати про це, він поцікавився її походом у Срібношип, і вона скористалася можливістю розповісти, як провела час із Ресіндою. Джарена втішило почути про зародження дружби, і це полегшило Ківі завдання поділитися фальшивими планами на день, на що він відказав, мовляв, радий це чути, адже в нього попереду повно зустрічей.
Почувши це, Ківа розхвилювалася, що втрачає можливість попідслуховувати, але він згадав Гільдію торговців, Спілку портових робітників і Товариство менестрелів (серед іншого), і вона збагнула, що його зустрічі будуть схожі на другу частину зборів Королівської Ради, неважливу для її шпигунської місії.
Їхні шляхи розійшлися, коли прибуло послання від міністра фінансів, який просив негайної Джаренової присутності, що змусило того подивитися на Ківу скорботним поглядом, благаючи, щоб вона його врятувала. Вона лише широко усміхнулась і піддражнила, мовляв, «бідолашний малюк принц», а тоді сказала, що чим раніше він піде на зустріч, тим раніше звільниться.
Повернувшись до своєї кімнати, Ківа швиденько помилась і з’їла легкий сніданок, одяглась на свою вилазку, взявши плащ із капюшоном, щоб захиститися від прибережного бризу, який трапиться в дорозі… а також у разі потреби забезпечити собі непомітність.
Пригадавши додати дрібку міорелаксанту, щоб запобігти болям, які пізніше обов’язково з’являться після Кальдонового заняття, Ківа великими ковтками випила чай і поквапилася з кімнати. На шляху з палацу вона зупинилася лише двічі. Вперше — коли розминалася з Тіппом і Оріелем, які коридором переслідували Флокса, а середнього віку наставниця Една бігла за ними і бубоніла молитву для терпіння; вдруге — коли Наарі погукала її на ім’я, саме як Ківа виходила з головного вестибюлю.
— Я чула, що ти знову йдеш у Срібношип, — сказала вартова.
Ківа здивувалася, що Наарі не ходить тінню за Джареном, а тоді збагнула: багато з його розмов, певно, конфіденційні, як і зустріч Королівської Ради.
— Я проводжу час із однією цілителькою, — підтвердила Ківа, підтримуючи вираз обличчя відкритим і чесним.
Наарі пильно на неї подивилась, а тоді поділилася:
— Джарен каже, важливо, щоб ти не почувалася тут у пастці. Бо ти десять років пробула в ув’язненні і заслуговуєш пригадати, що означає бути вільною.
«Останнє, чого я хочу, — це змусити її почуватися так, наче вона опинилася в ще одній клітці». Джаренові слова дводенної давності повернулися до Ківи, його уважність знову її різонула до глибин.
— Але знай, що він переймається твоєю безпекою, — продовжила Наарі. — Особливо після того, що сталося тієї ночі. Він не відбиратиме твою свободу… він ніколи такого з тобою не зробить. Тож я прошу тебе поводитися обережно. — Погляд бурштинових очей витримав Ківин. — Я поставила додаткову сторожу вздовж Річкової дороги, давши їм наказ наглядати за тобою, але звідси до Срібношипу ходить чимало людей, і навіть найуважніший вартовий може щось проґавити. Джарен не скаже цього, щоб не змусити тебе почуватися скутою, але я гадаю, що тобі й без того відомо: якщо з тобою щось трапиться, це його зруйнує. Тож поводься обачно.
Ківин подих застряг десь у легенях, не даючи відповісти, але вона кивнула на знак розуміння… і згоди.
— Кальдон каже, що зі зброєю ти поводитися геть не вмієш, — продовжила Наарі, дістаючи зі свого плаща кинджал, — однак мені однаково буде легше, якщо ти її матимеш. Про всяк випадок.
Намагаючись приховати тремтіння рук, Ківа взяла зброю і послухала інструкції Наарі, як закріпити ту на литці, заховавши під шкіряний чобіт, проте все одно так, що легко буде дістати.
— Не проштрикни себе, — застерегла Наарі.
— Чому всі постійно мені так кажуть? — пробурмотіла Ківа.
Губи Наарі сіпнулись, а тоді вона повторила свою вимогу, щоб Ківа була обачною, і зникла в палаці.
З довгим зітханням Ківа рушила до Срібношипу, міркуючи над розмовою з вартовою. Їй не подобалося, що Джарен нею переймається, але вона нагадала собі, що не повинна перейматися тим,
що
він відчуває.
«Останнє, чого я хочу, — це змусити її почуватися так, наче вона опинилася в ще одній клітці».
Вічносвіте, допоможи їй — чому він повинен бути таким…
Джареном
? Вона знала, що йому було б значно легше наказати вартовим іти за нею чи навіть попросити, щоб вона лишалася на території палацу, в безпеці. Але він цього не зробив, а поставив її потреби за пріоритет, як робив завжди.
На цю думку Ківа похитала головою, уявила двері, які щільно зачиняються, і швидше закрокувала Річковою дорогою.
Вона гостро усвідомлювала, що вартові Наарі спостерігають за нею з-поміж натовпу, але замість того, щоб через їхню приховану присутність почуватися в більшій безпеці, шкіра вкрилася сиротами, наче тим якимось чином вдасться прочитати її думки… і провину. Відчуття минуло, лише коли вона піднялася на пагорб до Срібношипу і дісталася території кампусу, де Ресінда чекала її біля аркового входу.
— Ідеально вчасно, — радісно всміхаючись, сказала цілителька. В неї через плече була перекинута велика сумка, певно, наповнена медикаментами на день. — Готова до пригоди?
Ківа була більш ніж готова, хоч і нервувалася, йдучи слідом за Рес у невеликий комплекс конюшень, розміщений одразу за парадною брамою академії.
— Гадаю, ти останні десять років нечасто їздила верхи? — запитала Рес, наближаючись до молодого конюха, який тримав вудила двох здорового вигляду коней — гнідого і сизого.
— Цілком правильно, — сказала Ківа, насторожено оглядаючи коней. Востаннє вона каталася верхи на сумирному старому сімейному поні, значно,
значно
меншому, аніж ті, що зараз стояли перед нею.
— Ми поїдемо повільно, — пообіцяла Рес, тоді допомогла Ківі вибратися на сизу кобилу з чарівним іменем Пролісок.
Навмисне ігноруючи те, наскільки далеко вона від землі, Ківа зачекала, доки Рес сяде на гнідого, а тоді розмовно запитала: