Страница 51 из 147
Зазвичай, це не було й так зрозуміло. Але годі заперечити, що Ківа відчувала якийсь зв’язок із цілителькою. Вони обидві пережили так багато за свої юні життя, що їхні душі наче впізнали одна одну: біль, образа… зцілення.
— Ходімо, — сказала Рес, відвертаючись від річки і вказуючи на базарні ятки далі понад водою. — Від переживань я зголодніла. Мені потрібно заїсти стрес надмірною кількістю шокобулок.
І отак їхня важка розмова залишилася позаду.
— Шокобулок? — перепитала Ківа.
Рес приголомшено подивилася на неї:
— Тільки не кажи, що у в’язниці таким не годують?
Ківа поглянула на неї незворушно. Цілителька вхопила Ківу під руку і потягла до яток:
— Подружко, твоє життя от-от зміниться назавжди!
Ресінда мала рацію… і помилялася. Шокобулки виявилися божественними: шматки гладенького, оксамитового шоколаду, змішані з тістом, танули в роті. Але хоч якими смачними вони були, Ківине життя від цього не змінилося. А змінилося після того, як вони з Рес поглинули їх стільки, що розболілися животи, і вони поверталися вгору схилом до академії, стогнучи, що більше так не їстимуть.
Вони саме дісталися до входу в Срібношип і зупинилися, готові піти кожна своїм шляхом, коли повз них прошкутильгав чоловік, який прямував у лазарет. Він тримався за бік, на його обличчі був зболений вираз, але коли Рес запитала, чи йому потрібна допомога, ввічливо відмовився.
Він рушив далі, і Ківа забула про нього… точніше, забула б, якби не поколювання, що відчула в долонях, світло, яке вирвалося з кінчиків пальців.
Рес різко вдихнула:
— Що це…
Чиста паніка наповнила Ківу, і вона штовхнула магію геть дужче, ніж будь-коли раніше. Золоте сяйво погасло, як свічка, шкіра знову стала нормальною, але через зусилля, докладені на те, щоб придушити це, вона відчула нудоту, в скронях загупав біль.
Ресіндині карі очі звузились, та придивилася до Ківиних рук.
— А ти бачила?..
— Мені потрібно їхати в Низькодуб.
Ківа випалила ці слова, частково щоб відволікти Рес, але передусім тому, що більше вона не могла ігнорувати цей факт. Тричі за три дні її магія вийшла на поверхню проти волі. В неї й гадки не було, через що таке відбувається, але вона не могла ризикувати тим, що це трапиться ще раз, особливо поки вона мешкає в палаці. Якщо Джарен побачить… якщо
хтось
побачить…
Ківі потрібно було поговорити з братом і сестрою. Вона не могла більше чекати, доки ті прийдуть до неї… могли піти дні на те, щоб ще раз вийти на зв’язок. А то й тижні. Судячи з того, що відбувалося з її магією, в Ківи могло не бути стільки часу. Доведеться ризикнути пошукати Торела й Зулейку самій, молячись, що їм під силу їй допомогти. Ніхто з них не проявляв магії в дитинстві, але це могло змінитися. А якщо й ні, їхня мати колись володіла магією зцілення, хоча й вирішила не використовувати її, щоб уберегти їх від викриття. Можливо, Тільда розповіла їм щось, що пояснить події з Ківою і те, як їй повернути собі контроль над магією.
— Низькодуб? — перепитала Ресінда. — А що в Низькодубі?
Ківа сказала правду, якої не знав навіть Джарен:
— Моя сім’я.
А тоді нервово запитала:
— Не знаєш, як туди дістатися?
Рес пильно на неї дивилася, її погляд рухався від обличчя Ківи до її рук і назад. Тоді вона похитала головою, наче вирішивши, що то була гра світла, і Ківа ледве не зомліла від полегшення.
— Це просто, — сказала цілителька, заправляючи розтріпане вітром волосся за вуха. — Прямо Річковою дорогою, тоді треба зійти з неї, вийти з міста через Південний пост, тоді прямо через ферми аж до перехрестя. Після того ліворуч, тоді праворуч, тоді…
Рес продовжила давати інструкції, які Ківа намагалася запам’ятовувати, але незабаром цілителька замовкла через те, що побачила на Ківиному обличчі.
— Знаєш що? Я цього тижня повинна йти в Низькодуб на виклики додому, — сказала вона. — Чому б мені не перенести подорож на завтра, а ти підеш зі мною? Мені доведеться лишити тебе на кілька годин саму, коли ми туди дістанемося, але це дасть тобі час побути з сім’єю і ти не загубишся.
Ківа була така вдячна, що могла б обійняти цілительку.
— Ти не проти?
— Мені все одно колись доведеться йти. А з тебе не найгірше товариство.
Швидка усмішка Рес сказала Ківі, що, можливо, та теж відчуває, як між ними швидко розростається дружба.
Ківа запитала:
— Коли зустрінемось?
Вони швидко вигадали план відбуття наступного ранку, за яким Ківа мала піти з палацу одразу після тренування з Кальдоном. Якщо хтось запитає, вона скаже, що проведе день із цілителькою зі Срібношипу — не брехня, навіть якщо це натяк на те, що вона буде в академії. Ідеальне прикриття, з деякою гіркотою збагнула Ківа. Але вона відкинула винуваті думки і зосередилася на позитивному.
Завтра вона знову побачить брата й сестру. І хоча вона мала що їм розповісти (і, що значно важливіше, потребувала їхньої допомоги зі своєю магічною проблемою), вона також збиралася якомога більше скористатися такою можливістю.
В неї є запитання, і на них уже давно пора отримати відповіді.