Страница 50 из 147
— Вже не кажучи про те, що тебе викрадали бунтівники, ти живеш у палаці, а принц-наступник дивиться на тебе так, наче готовий спалити світ, щоб тільки ти була в безпеці. Але так, звісно, ти просто нормальна, пересічна дівчина.
Ківа нічого не сказала, не знаючи, яке зі спостережень Рес найбільш згубне.
— Особисто я вважаю, що нормальність переоцінена, — сказала цілителька. Вона розв’язала стрічку на своєму волоссі, попелясті кучері розсипалися на вітрі. — Нормальність втомлива і нудна. Найкращі люди ті, в яких є історії, ті, які пережили таке, що інші лише можуть уявляти в найбожевільніших мріях… і найгірших кошмарах. — Вона підкреслено подивилася на Ківину руку. — Такі, як ти.
Було пізно Ківі прикривати шрам. У тоні Рес не було осуду, лише цікавість.
— А в мене, — продовжила Рес, обходячи дитину, яка шкандибала від матері (натовп густішав, вони наближалися до Річкової дороги), — теж є історія.
То була спокуслива заява, яка так і благала, щоб Ківа запитала про більше, але вона знала: якщо хоче такого, то повинна й сама говорити.
Ковтаючи пересохлим горлом, Ківа сказала:
— Мабуть, ця історія стосується того, як ти опинилася в Срібношипі?
Рес зупинилася біля поруччя, де відкривався краєвид на річку, її очі потемніли.
— Можливо.
Ківа хвилинку повагалась і вирішила, що оскільки Рес і так бачила її шрам і знає про її зв’язок з королівськими особами, вона може почути й решту.
І розповіла.
Розповіла про свій час у Заліндові і про знайомство з Джареном. Про їхню втечу і те, як вони тижнями відновлювалися в горах перед тим, як повернутися в столицю. Розповіла, чим займається, як тренується з Кальдоном і ближче знайомиться з королівською родиною, але зупинила себе, розуміючи, що не варто розкривати нічого про власну сім’ю чи бунтівників практично незнайомці. Все одно то було більше, ніж вона взагалі комусь колись розповідала.
Коли вона завершила, Рес присвиснула крізь зуби:
— До мене долітали чутки, що Бунтівна Королева в Заліндові і що хтось добровільно зголосився замість неї пройти Випробування Ордаліями. Ти хоробра!
Ківа смикнулася:
— Про мене ходять чутки?
Вона роззирнулася гамірною Річковою дорогою, чи там сім’ї на неї не тикають пальцями і не витріщаються.
— Людям подобається пліткувати, — сказала Рес. — Але не переймайся: всі вважають тебе мертвою.
Ківа здригнулася:
— Що?!
Знизуючи плечима, Ресінда сказала:
— Після четвертої Ордалії новин не було, тож загал вирішив, що ти зазнала невдачі, — й задумливо додала: — Напевно, чутки про твою перемогу запустити буде неважко, якщо тобі хочеться. Ти отримаєш чимало уваги.
На таку ідею Ківа відсахнулася:
— Ні, дякую! Я ліпше побуду мертвою.
Рес здушено засміялася, і, розуміючи, як це прозвучало, Ківа швидко виправилася:
— Ти розумієш, що я мала на увазі… Краще нехай
вважають
мене мертвою. Ще не вистачало, щоб незнайомці підходили до мене і щось запитували.
— О ні, тільки не
незнайомці
! — сказала Рес, перебільшено здригаючись. — Вони
жахливі
!
Ківа закотила очі:
— Твоя черга. Як ти стала цілителькою?
Ресіда обсмикнула свою білу мантію, її смішливість зникла.
— Мої батьки були цілителями, тож можна сказати, що я пішла їхньою стежкою.
— Вони живуть тут, у Валленії?
— Ні. Не живуть.
Щось у голосі Ресінди насторожило Ківу. Цілителька зітхнула, наче тепер, коли її черга, вона не хотіла говорити, але все ж розповіла:
— Коли мені було чотирнадцять, банда мірравенських найманців, оминувши прикордонну варту, напала на наше село… Це не рідкість на півночі — вони зазвичай мародерствують і йдуть собі. Але ті нападники виявилися інакшими. Вони прийшли не по гроші. Була зима, вони шукали тіл, які зігріли б їх, і їм було байдуже, наскільки цього не хотіли згадані тіла. Наші люди відбивалися щосили, але найманці були безжальні. Вони… — Рес відвернулась і пильно вдивилась у воду. — Вони змусили нас поплатитися. Всіх.
Ківа важко глитнула, боячись того, що буде далі.
— Батьки зробили все, аби врятувати мене, — сказала Рес. Її голос трішки сіпнувся, але вона глибоко вдихнула і мертвим тоном мовила: — А тоді їх убили в мене на очах.
У Ківи вирвався тихий зойк.
— Найманці забрали мене, і… — Ресінда обірвала себе, неспроможна закінчити, але Ківі й не протрібно було. Загнаний вираз обличчя сказав усе.
Зупинившись на мить, щоб узяти себе в руки, цілителька продовжила:
— Мені вдалося втекти. Вдалий час, випадок, удача. Все разом. Мене прийняла інша сім’я, зцілила.
Очі Ресінди затягло тінями, які розповзлися далі на обличчя.
— Бували темні дні. Дні, коли я здавалася. Дні, коли я намагалася — і то збіса сильно — не відчувати нічого. Дні, коли я
дійсно
нічого не відчувала. — Пошепки вона зізналася: — То було найгірше. Тому що коли я не відчуваю нічого, в мене не лишається того, що тримало б мене тут.
Ківине серце стиснулося.
Тіні в очах Рес почали яснішати, коли та різко видихнула.
— Моя прийомна сім’я врятувала моє життя не раз. На це пішов час, але вони допомогли мені пригадати, що життя надто цінне, щоб відкидати його, не має значення, наскільки складно, не має значення, наскільки боляче. Мене б не… — Її горло сіпнулося. — Мене б тут зараз не було, якби не вони.
Ківі довелося скліпнути сльози геть, коли вона збагнула, який вибір цілителька ледве не зробила.
Але вона не зробила.
Вона була тут, була жива, боролася з темрявою і перемогла.
Вона
вижила
.
Як і Ківа.
— Я ж тобі казала, — прошепотіла Рес, її погляд несподівано перетнувся з Ківиним. — Найкращі люди мають історії. Навіть якщо їм хочеться, щоб було не так.
Ківа тремтливо видихнула, неспроможна ні на що, окрім серйозно кивнути. Вона розуміла, що в історії Рес було ще багато, як і в її власній, але поки що вони обидві розповіли достатньо.
Цілителька, схоже, думала так само, тому що тихо сказала:
— Я зазвичай не розповідаю про свою сім’ю людям, яких ледве знаю, але ти довірила мені свою історію, тож було чесно довірити тобі мою. До речі, буду вдячна, якщо ти не розповідатимеш нікому. Не хочу, щоб мене жаліли.
Хитаючи головою, Ківа пообіцяла:
— Я б нізащо такого не зробила.
— Я також збережу твою таємницю, — сказала Рес. — Сподіваюся, це й так зрозуміло.