Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 49 из 147

Ківа зітхнула. Джаренові слова вгризалися глибоко всупереч усім її зусиллям їх ігнорувати. Хоча вона й старалася щосили, була неспроможна відмовитися від своїх мрій.

Бо мрії — єдине, що в неї було.

Мрії, в яких вона навчається в Срібношипі і може допомагати тим, хто цього потребує, приносити розраду там, де було страждання, світло — там, де була темрява, і надію — там, де надію вже було втрачено.

Мрії, в яких вона з Джареном…

Ні.

Їй не можна мріяти про Джарена.

— Агов, я тут!

Ківа, яка, не дивлячись навколо, крокувала до лазарету, підвела погляд і побачила, що Ресінда сидить на лавці в прихистку і махає їй рукою.

Вийшовши крізь одну з кам’яних арок, Ківа підійшла до молодої цілительки. Трава під ногами була м’яка, аромати бузку і лаванди від живоплоту поблизу лоскотали носа.

— Я отримала твоє повідомлення, — сказала Ківа, сідаючи поруч там, де Рес поплескала долонею по дереву.

Хоча її біла мантія і була бездоганною, попелясте волосся цілительки знову було зібране в неохайну ґульку, кілька пасом висіли обабіч обличчя.

— Як голова? — запитала вона, її карі очі пильно розглядали синець, зовсім як Меддіс.

— Значно краще, — сказала Ківа. — Гель з алое погасив запалення значно раніше, ніж я очікувала.

— Напевно, і макове молочко допомогло, — сказала Рес, підморгуючи з розумінням.

Ківа широко всміхнулася:

— Тієї ночі спала як вбита. Не впевнена, що то було мудро, після поранення голови.

— Якщо пам’ять мене не підводить, я

казала

тобі регулярно прокидатися, — сухо сказала Рес. Тоді вона запитала: — Окрім набряку, почувалася нормально? Не було млявості, оніміння, проблем з координацією? Сонливість, блювання, головні болі? Щось подібне?

Правду кажучи, останні два дні Ківа відчувала більшу частину переліченого, але все це відносила на рахунок тренувань з Кальдоном, тож похитала головою.

— Ти шкутильгала, йдучи сюди, — зауважила Рес.

— Я нещодавно почала курс фізичної підготовки, — сказала Ківа, контролюючи власний голос, щоб приховати, як вона до цього ставиться. Судячи з веселощів у погляді Рес, успіху вона не зазнала.

— Ох, — сказала цілителька. — То звичайні фізичні болі в м’язах?

— Якщо під «звичайні» ти маєш на увазі «помираю від них», то так.

Рес захихотіла:

— Дати тобі щось від цього, хочеш?

— Це було б дуже доречно.

Ківа сподівалася, що цілителька відправить міорелаксант у палац, але Рес потяглася рукою в кишеню і дістала маленьку баночку блідо-оранжевого порошку. Зауваживши Ківин погляд, Рес пояснила:

— Я весь час маю при собі таку аптечку. Будь готова до всього, як я кажу. — Вона віддала баночку. — Кинь дрібку оцього в чай перед сном, а тоді — коли прокинешся. Ти й не помітиш, як почуватимешся краще.

Ківа дістала корок і понюхала:

— Суріпиця, імбирна трава, стручки гало і… — вона ще раз понюхала: — Люрмерик?

— Непогано, — схвалила Ресінда. — Я чула, в тебе є досвід цілительства.

— Не порівняти з тим, що ви робите тут, — сказала Ківа, нервово сіпаючи рукав светра і переконуючись, що той прикриває її шрам.

— Срібношип — це зовсім інший рівень, можу підтвер­дити, — погодилася Ресінда, озираючи територію з захватом, який Ківа розуміла до глибини душі. Ківа могла лише сподіватися, що одного дня здійснить мрію, в якій Ресінда вже живе.

— Дякую, що прийшла сюди, — сказала цілителька. — Я хотіла перевірити, як справи після всього, що сталося тієї ночі. Викрадення… це, мабуть, було дуже страшно.

— Більшість часу я була непритомна, — сказала Ківа, дотримуючись своєї брехні. — Ти відвідувала Кальдона? Його рана тяжча, ніж моя.

Рес зачекала, доки двійко юних цілителів пройдуть повз них у глибину прихистку, а тоді сказала:

— З того, що я чула, принц раніше отримував значно серйозніші рани. Він погукає когось, якщо хвилюватиметься.

Неспроможна втриматися, Ківа сказала:

— Люди зазвичай хапаються за будь-яку можливість провести з ним час. — Вона підкреслено додала: — Він дуже вродливий.

Рес зморщила носа:

— Він точно в цьому переконаний.

Ківа засміялася, здивована — і втішена — прямотою цілительки.

— Більшість жінок падають до його ніг.

— Я не більшість жінок.

Ківа починала це розуміти. І поважати.

— Тож ти уникаєш його принципово, тому що він з тобою загравав?

— Не уникаю, — відповіла Ресінда. — Просто не хо­чу його бачити. — Коли Ківин рот сіпнувся, очі Рес звузилися. — Ти не можеш мене засуджувати — ти проштрикнула його. Якщо це нічого не означає, то я не знаю, що взагалі щось означає.

Ківа скривилася:

— На своє виправдання скажу: я гадала, що то не він.

На секунду запанувало мовчання, а тоді Рес раптово розсміялася. Через якусь мить Ківа до неї приєдналася.

— Я повірити не можу, що ти проштрикнула принца! — вигукнула цілителька, тримаючись за живіт.

— Тобі це надто до вподоби, — сказала Ківа, хоча її голос і похрипував від залишків сміху. — Ти цілителька. Де твоє співчуття?

— Ти не перша, хто мене про це запитує, — сказала Рес, досі посміюючись. — Я, мабуть, пропустила той день, коли навчали хороших манер.

Ківа втішено похитала головою, відчуваючи, що її спорідненість із цілителькою зростає. Порозумілися вони легко — такого вона б уникала, якби була в Заліндові. Але вона не в Заліндові. Їй не потрібно відштовхувати людей, щоб врятуватися від болю, який приходив з їхньою смертю. То більше не її життя.

З такою думкою, коли Рес запитала, чи не хоче Ківа прогулятися вниз до річки й пообідати, Ківа повагалася тільки мить і погодилася.

Це нормально, сказала вона собі, — починати будувати життя. Починати заводити друзів —

особливо

за межами палацу, адже вічносвіт свідок, що будь-які стосунки, які вона збудує там, незабаром розваляться.

— Тож яка твоя історія? — запитала Рес, коли вони вийшли з академії і закрокували вниз схилом.

— У мене нема історії, — сказала Ківа надто швидко.

— Та ясно, — сказала Рес недовірливо.

— Нема, — повторила Ківа. — Я просто нормальна, пересічна дівчина.

— Шрам на твоїй лівій руці говорить про інше.

Ківа ледве не спіткнулась. А Рес продовжила: