Страница 49 из 147
Ківа зітхнула. Джаренові слова вгризалися глибоко всупереч усім її зусиллям їх ігнорувати. Хоча вона й старалася щосили, була неспроможна відмовитися від своїх мрій.
Бо мрії — єдине, що в неї було.
Мрії, в яких вона навчається в Срібношипі і може допомагати тим, хто цього потребує, приносити розраду там, де було страждання, світло — там, де була темрява, і надію — там, де надію вже було втрачено.
Мрії, в яких вона з Джареном…
Ні.
Їй не можна мріяти про Джарена.
— Агов, я тут!
Ківа, яка, не дивлячись навколо, крокувала до лазарету, підвела погляд і побачила, що Ресінда сидить на лавці в прихистку і махає їй рукою.
Вийшовши крізь одну з кам’яних арок, Ківа підійшла до молодої цілительки. Трава під ногами була м’яка, аромати бузку і лаванди від живоплоту поблизу лоскотали носа.
— Я отримала твоє повідомлення, — сказала Ківа, сідаючи поруч там, де Рес поплескала долонею по дереву.
Хоча її біла мантія і була бездоганною, попелясте волосся цілительки знову було зібране в неохайну ґульку, кілька пасом висіли обабіч обличчя.
— Як голова? — запитала вона, її карі очі пильно розглядали синець, зовсім як Меддіс.
— Значно краще, — сказала Ківа. — Гель з алое погасив запалення значно раніше, ніж я очікувала.
— Напевно, і макове молочко допомогло, — сказала Рес, підморгуючи з розумінням.
Ківа широко всміхнулася:
— Тієї ночі спала як вбита. Не впевнена, що то було мудро, після поранення голови.
— Якщо пам’ять мене не підводить, я
казала
тобі регулярно прокидатися, — сухо сказала Рес. Тоді вона запитала: — Окрім набряку, почувалася нормально? Не було млявості, оніміння, проблем з координацією? Сонливість, блювання, головні болі? Щось подібне?
Правду кажучи, останні два дні Ківа відчувала більшу частину переліченого, але все це відносила на рахунок тренувань з Кальдоном, тож похитала головою.
— Ти шкутильгала, йдучи сюди, — зауважила Рес.
— Я нещодавно почала курс фізичної підготовки, — сказала Ківа, контролюючи власний голос, щоб приховати, як вона до цього ставиться. Судячи з веселощів у погляді Рес, успіху вона не зазнала.
— Ох, — сказала цілителька. — То звичайні фізичні болі в м’язах?
— Якщо під «звичайні» ти маєш на увазі «помираю від них», то так.
Рес захихотіла:
— Дати тобі щось від цього, хочеш?
— Це було б дуже доречно.
Ківа сподівалася, що цілителька відправить міорелаксант у палац, але Рес потяглася рукою в кишеню і дістала маленьку баночку блідо-оранжевого порошку. Зауваживши Ківин погляд, Рес пояснила:
— Я весь час маю при собі таку аптечку. Будь готова до всього, як я кажу. — Вона віддала баночку. — Кинь дрібку оцього в чай перед сном, а тоді — коли прокинешся. Ти й не помітиш, як почуватимешся краще.
Ківа дістала корок і понюхала:
— Суріпиця, імбирна трава, стручки гало і… — вона ще раз понюхала: — Люрмерик?
— Непогано, — схвалила Ресінда. — Я чула, в тебе є досвід цілительства.
— Не порівняти з тим, що ви робите тут, — сказала Ківа, нервово сіпаючи рукав светра і переконуючись, що той прикриває її шрам.
— Срібношип — це зовсім інший рівень, можу підтвердити, — погодилася Ресінда, озираючи територію з захватом, який Ківа розуміла до глибини душі. Ківа могла лише сподіватися, що одного дня здійснить мрію, в якій Ресінда вже живе.
— Дякую, що прийшла сюди, — сказала цілителька. — Я хотіла перевірити, як справи після всього, що сталося тієї ночі. Викрадення… це, мабуть, було дуже страшно.
— Більшість часу я була непритомна, — сказала Ківа, дотримуючись своєї брехні. — Ти відвідувала Кальдона? Його рана тяжча, ніж моя.
Рес зачекала, доки двійко юних цілителів пройдуть повз них у глибину прихистку, а тоді сказала:
— З того, що я чула, принц раніше отримував значно серйозніші рани. Він погукає когось, якщо хвилюватиметься.
Неспроможна втриматися, Ківа сказала:
— Люди зазвичай хапаються за будь-яку можливість провести з ним час. — Вона підкреслено додала: — Він дуже вродливий.
Рес зморщила носа:
— Він точно в цьому переконаний.
Ківа засміялася, здивована — і втішена — прямотою цілительки.
— Більшість жінок падають до його ніг.
— Я не більшість жінок.
Ківа починала це розуміти. І поважати.
— Тож ти уникаєш його принципово, тому що він з тобою загравав?
— Не уникаю, — відповіла Ресінда. — Просто не хочу його бачити. — Коли Ківин рот сіпнувся, очі Рес звузилися. — Ти не можеш мене засуджувати — ти проштрикнула його. Якщо це нічого не означає, то я не знаю, що взагалі щось означає.
Ківа скривилася:
— На своє виправдання скажу: я гадала, що то не він.
На секунду запанувало мовчання, а тоді Рес раптово розсміялася. Через якусь мить Ківа до неї приєдналася.
— Я повірити не можу, що ти проштрикнула принца! — вигукнула цілителька, тримаючись за живіт.
— Тобі це надто до вподоби, — сказала Ківа, хоча її голос і похрипував від залишків сміху. — Ти цілителька. Де твоє співчуття?
— Ти не перша, хто мене про це запитує, — сказала Рес, досі посміюючись. — Я, мабуть, пропустила той день, коли навчали хороших манер.
Ківа втішено похитала головою, відчуваючи, що її спорідненість із цілителькою зростає. Порозумілися вони легко — такого вона б уникала, якби була в Заліндові. Але вона не в Заліндові. Їй не потрібно відштовхувати людей, щоб врятуватися від болю, який приходив з їхньою смертю. То більше не її життя.
З такою думкою, коли Рес запитала, чи не хоче Ківа прогулятися вниз до річки й пообідати, Ківа повагалася тільки мить і погодилася.
Це нормально, сказала вона собі, — починати будувати життя. Починати заводити друзів —
особливо
за межами палацу, адже вічносвіт свідок, що будь-які стосунки, які вона збудує там, незабаром розваляться.
— Тож яка твоя історія? — запитала Рес, коли вони вийшли з академії і закрокували вниз схилом.
— У мене нема історії, — сказала Ківа надто швидко.
— Та ясно, — сказала Рес недовірливо.
— Нема, — повторила Ківа. — Я просто нормальна, пересічна дівчина.
— Шрам на твоїй лівій руці говорить про інше.
Ківа ледве не спіткнулась. А Рес продовжила: