Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 48 из 147

Джарен опинився поруч, коли був потрібен. Джарен

завжди

поруч, коли потрібен. Їй просто не можна про це думати, бо коли вона думає про це…

Вона бачила його вранці на тренувальному майданчику, він знову змагався з капітаном Верісом. І зупинився лише щоб подивитися на неї й заспокійливо усміхнутись, а то­ді знову відбив капітанів удар мечем; та цієї усмішки було достатньо, щоб вона зрозуміла: те, що сталося між ними тієї ночі (і в печері вчора), не вимагає пояснення. І визначення. Вони ті, хто вони є. Джарен і Ківа. Двоє людей, пов’язаних разом — добре це чи зле. Це не те, над чим Ківі варто замислюватися. Це те, над чим їй

не

можна

замислюватися, якщо вона хоче зберігати рештки здорового глузду. Її плани не змінилися… навіть якщо серце відмовляється слухатись.

З думок її висмикнув стук у двері, і вона припустила, що то Тіпп прийшов перевірити, як вона почувається після кошмару.

Але відчинивши двері, вона застала служницю середнього віку, яка швидко зробила реверанс.

— Прошу вибачення, панно, але цілителька, яка лікувала вас позавчора, відправила повідомлення з проханням зустрітися з нею в Срібношипі.

— Ресінда? — запитала Ківа.

Жінка кивнула:

— Так, панно. Може, передати, хай вона прийде в палац, якщо вам так більше до вподоби?

— Ні-ні, все гаразд, — сказала Ківа. — День гарний. Мені піде на користь трохи вийти.

Рух також допоможе зболеним м’язам. А ще створить додаткове виправдання, аби побути окремо від Джарена якийсь час. Необхідна відстань, нагадала вона собі… навіть якщо їй катастрофічно не вдається дотримуватися власної поради.

— Дуже добре, панно, — сказала служниця, знову роблячи реверанс і виходячи.

Ківа планувала провести день, рознюхуючи довкола палацу і складаючи карту території, але після всього, про що дізналася вчора, вона заслужила перерву. Та вона й не могла якось передати інформацію, бо досі гадки не мала, коли брат із сестрою планують з’явитися знову.

Натягнувши чоботи, Ківа пройшла на перший поверх, а тоді — у двір, під сяйво весняного сонця. Після прибуття у Валленію їй сказали, що вона може йти з палацу і в палац, як їй заманеться, вартовим наказали давати їй вільний прохід крізь ворота. Тож не виникло жодних проблем із тим, аби вийти за межі території, ввічливо усміхнувшись Королівським Вартовим і отримавши у відповідь шанобливі кивки.

Ківа неквапливо брела Річковим шляхом до Срібношипу, вдихаючи свіже повітря і насолоджуючись сонцем на шкірі. То був останній день Річкового фестивалю, але вулиці були далеко не такі людні, як у першу ніч. Жодної штовханини, лише діти де-не-де танцювали під жваві мелодії мандрівних музик.

Ківі було аж соромно, коли вона дісталася до академії: м’язи знову запалали, коли вона піднімалася на крутий схил, де розкинувся кампус. Напружено рухаючись, аби хоч якось полегшити біль, вона рушила в напрямку головного лазарету, не знаючи, чи Ресінда там, але впевнена, що хтось скерує її в правильному напрямку.

Крокуючи арковим проходом, Ківа милувалася пишним зеленим прихистком між спорудами, знову чудуючись із цієї безтурботності. Вона настільки загубилася в цьому, що ледве не зіштовхнулася з жінкою, яка йшла в протилежному напрямку, і саме вчасно відскочила вбік.

— Пробачте, я не дивилася… — Ківа замовкла, коли впізнала голову Срібношипу.

— Панно Мерідан, яка чудова несподіванка, — тепло сказала цілителька Меддіс. — Я сподівалася побачитися знову.

— Ем, добрий день, — сказала Ківа, ніяково усвідомлюючи, що мало не розтоптала старшу жінку.

— Ти прийняла рішення щодо навчання? — запитала Меддіс, поправляючи на носі окуляри в дротяній оправі.

— Я… ну… — На кінчику язика крутилася відповідь, мовляв, вона не зацікавлена, але Ківа знала, що брехня звучатиме непереконливо. — Ще розмірковую, — нарешті сказала Ківа.

Меддіс із розумінням усміхнулася:

— Не квапся. Як я казала, пропозиція лишатиметься чинною.

Ківа проковтнула клубок в горлі:

— Дякую.

Матрона зняла окуляри і поклала їх у кишеню своєї білої цілительської мантії.

— Якщо ти прийшла не поговорити зі мною, то що привело тебе в Срібношип?

— Мене викликала цілителька Ресінда, — сказала Кі­ва. Вона вказала на синець у себе на обличчі: — Гадаю, хоче подивитися на мій стан.

— Ой леле, — сказала Меддіс, обережно повертаючи Ківине підборіддя вбік. — Напевне, була страшенна ґуля.

— Набряк швидко зійшов, — сказала Ківа, — але до­сі боляче торкатися.

— Хто, кажеш, лікував тебе? Цілителька Люсінда?

— Ресінда, — виправила Ківа.

Меддіс замислилась, а тоді вибачливо знизала плечима:

— Колись я знала всіх наших цілительок, але зараз їх багато, а я вже не так добре запам’ятовую імена. Люсінда, Ресінда, Джесінда, Мелінда — всі зливаються в одне, на жаль. Це одна з небезпек старіння, та хоч не найгірша. — Її темне обличчя засвітилося від жарту, спрямованого на саму себе, коли вона вказала рукою на власне старече тіло. — Відколи все вирішує піти шкереберть, краще вже не стає. Ось тобі й очікування на майбутнє.

Ківа не стрималась і загиготіла.

— Хтось у прийомному допоможе тобі відшукати її, — продовжила Меддіс, вказуючи на лазарет, до якого Кі­ва й так ішла. Тоді увагу цілительки привернула група в білих мантіях, яка лежала на траві, їхні обличчя мали зеленуватий відтінок. З довгим, стражденним зітханням вона сказала: — Пробач, я повинна поговорити з де­яки­ми нашими новаками щодо їхньої поведінки вчора на фестивалі.

Поплескавши Ківу по плечі, Меддіс лишила її в переході, а тоді озирнулась і погукала:

— Чекатиму звістки від тебе, щойно ти приймеш рішення.

Ківа нічого не сказала, не бажаючи розчаровувати Ма­тро­ну-­Цілительку. Не бажаючи розчаровувати

себе

. Зараз не час — надто багато іншого, на чому варто зосередитися. Її власні прагнення зачекають.

«Прямо зараз вона заслуговує на шанс жити власним життям і власними мріями».

У Ківиних думках відлунням розкотилися Джаренові слова на Королівській Раді, але вона закрила від них серце. Навіть якщо вона прийме егоїстичне рішення, обравши передусім себе, шрам на руці однаково вічно позначатиме її злочинницею. Жоден пацієнт ніколи їй не довірятиме, жодна цілительська академія не прийме. Вистачить одного пильного погляду, щоб Меддіс скасувала пропозицію.

Та все ж…