Страница 46 из 147
— Знаючи Еш, у неї, напевно, вже є хтось усередині, про кого нам не відомо, — сказав Джарен, передаючи листа матері. — Але якщо немає, то їй це вдасться організувати.
— А до того? — запитав Горет.
— Будемо спостерігати, — сказав Джарен. — Прислухатися. Чекати.
— Якщо вони зроблять якийсь хід — ми їх зупинимо, — сказала королева Аріана непохитно. — Нікому, хто погрожує моїй сім’ї і моєму королівству, не вдасться уникнути за це покарання.
Нікому
.
Від люті Аріаниного голосу Ківа затремтіла, слова лунали в її вухах ще довго після того, як Королівська Рада перейшла до обговорення інших пунктів порядку денного. Міжнародні торговельні перемовини; повідомлення щодо обслуговування міської інфраструктури; запити гільдій… питання, які її не цікавили. Незабаром їй стало нудно, незручність пози ставала все відчутнішою, м’язи боліли, спина заніміла.
Щойно Ківа подумала, що їй більше не вдасться і миті витримати в такому клаустрофобному місці, Джарен з Аріаною звелися на ноги, оголошуючи, що зустріч завершено. Вона мало не заридала від полегшення, коли радники рушили слідом у темний прохід і двері за ними зачинилися.
Не бажаючи ризикувати викриттям одразу, Ківа зачекала достатньо, аби вони повернулися нагору, а тоді нарешті відчинила комод… і вивалилася просто на тверду кам’яну підлогу. Лежачи там, вона прикусила губу від того, наскільки сильним було поколювання в тілі від оніміння, і чекала, доки мине біль.
Він не минав.
Вона звинувачувала Кальдона і його ранкове знущання, яке він називав вправами, хоча те, що вона, скрутившись, просиділа в комоді добрячу частину дня, навряд чи було його провиною.
Воно було того варте, нагадала вона собі, стискаючи зуби і зводячись на ноги. Навіть Наарі не пустили в кімнату. Навіть
Міррин
не знала всіх таємниць Ради — лише королева і її наступник.
А сьогодні ще й Ківа.
Тепер їй просто необхідно знайти спосіб повідомити те, про що вона дізналася, Торелові і Зулейці.
У Ківиному животі з’явилося неприємне відчуття, коли вона розпочала свою непросту подорож із кімнати. Вона намагалася переконати себе, що це від голоду, а не від того, наскільки глибоко вона планує зрадити сім’ю Валлентіс.
Наскільки глибоко вона планує зрадити Джарена.
«Останнє, чого я хочу, — це змусити її почуватися так, наче вона опинилася в ще одній клітці».
Його слова відлунням прокотилися в її думках, живіт скрутило ще більше.
«Прямо зараз вона заслуговує на шанс жити власним життям і власними мріями».
Якби це було настільки легко, подумала Ківа. Якби не останні десять років. Якби її не зв’язували обов’язки, любов, сім’я.
«Я можу лише сподіватися, що вона подарує мені честь бути поруч із нею в цій подорожі».
Він і буде поруч із нею. До тієї миті, коли корона впаде з його голови.
Ківа зупинилася посеред темного тунелю. Біль, який викликало таке уявлення, було майже неможливо витримати.
А тоді вона рушила далі.
Тому що мусила.
Але всупереч її найдужчим зусиллям ігнорувати його, вертлявий біль зостався з нею аж до палацу, докучав весь залишок дня і до пізньої ночі — наполегливий, тупий, невгамовний.