Страница 44 из 147
— Він убивця! — огризнувся Джарен.
— Його жертв навряд чи можна назвати невинними, — сказав Горет, тоді виправився: — Принаймні більшість.
Джарен зиркнув на Великого Магістра, а тоді повернувся до своєї матері й заявив:
— Ми повинні переглянути наші закони щодо призначення покарань. Я не можу висловлюватися від імені інших королівств, але я відмовляюся просто дозволяти, аби будь-якого жителя цієї території арештували без чесного суду. В Заліндові не повинно бути
нікого
невинного.
Жодного
невинного
. Та й справжніх злочинців, які заслуговують бути за ґратами, все одно не можна позбавляти базових прав людини. — Завершуючи, він звертався до всіх за столом: — Якщо нам не під силу усунути Рука, то ми принаймні повинні спробувати захистити власних людей за тими стінами… і не дозволити, аби тих, хто не повинен там бути, взагалі арештовували.
Раду (як і Ківу) приголомшила Джаренова заява, але Аріана поруч із ним кивнула, на її губах була легка горда усмішка.
— Я погоджуюся, — сказала вона. Повертаючись до Горета, вона наказала: — Зустріньтеся з Правовою гільдією, нехай займуться Книгою Закону і позначать, що варто виправити. Зробіть це своїм пріоритетом.
Великий Магістр поморгав, але навіть він не був настільки дурним, аби заперечити прямий наказ королеви, тож лише натягнуто кивнув на знак згоди.
У Ківи з губ вирвався тихий струмінь повітря, коли вона збагнула, скільки життів можна врятувати, виправивши закони; але вона не могла зациклюватися на тому, що ініціював Джарен (і як вона через це почувалася), бо зустріч Ради була ще далеко не завершена.
— Що відбувається з бунтівниками? — запитала королева Аріана, ведучи розмову далі. — Вони притихли після Тільдиної смерті, але минулої ночі викрали Ківу… ймовірно, аби виманити Джарена. Вони знову гуртують людей?
— Найновіші свідчення, на жаль, обмежені, — сказала Зерра, від її усмішки не лишилось і сліду, веснянкувате обличчя було серйозним. — З того часу, як Руна і Вітлока знайшли мертвими, нам важко просунути власних шпигунів навіть близько до внутрішніх кіл, та й навіть тим не вдалося проникнути в головний табір. Таке враження, наче Змія і Шакал мають якесь шосте чуття, коли справа стосується відданості.
Змія і Шакал — Ківі не потрібно було здогадуватися, хто вони такі, але стало цікаво, чому брата і сестру називають такими іменами. Її також стривожила згадка про двох мертвих чоловіків, у неї крутнулося в шлунку через думку, що Торел і Зулейка за це відповідальні.
— Більш імовірно те, що в них є власні шпигуни серед нас, — зітхнув Джарен. — Їм не потрібне шосте чуття, якщо хтось розповідає їм те, що вони хочуть знати. — Він виснажено провів рукою по обличчю. — Боги, як прикро, що Ейдрана тут немає. Він би точно знав, що нам робити і кому можна довіряти.
— Він же тренував Руна і Вітлока, чи не так? — запитав Фелдор.
Джарен кивнув:
— Їхні смерті сильно по ньому вдарили. Саме тому ми з Наарі змусили його поїхати з нами в зимовий палац — аби він вибрався з міста, щоб утримати його від будь-яких поспішних дій. Але навіть поки нас не було, він однаково міркував над новими способами проникнути до бунтівників. — Джарен замовк, наче пригадав щось. — Саме перед тим, як ми вирушили, він був упевнений, що відшукав таємне місце зустрічі тут, у Валленії. І планував проникнути туди під прикриттям, щойно ми повернемося.
З жадібним поглядом Їсарі запитала:
— Він повідомив вам локацію?
Джарен кумедно фиркнув:
— За останні пів години мене весь час називали необдуманим і дурним. Ви дійсно думаєте, що Ейдран дав би мені таку інформацію, знаючи, що я з нею зроблю?
Ніхто не відповів. Королева Аріана повернулася до Зерри:
— Відправте когось, кому довіряєте, в Елбрі. Я хочу знати все, що знає Ейдран. Тоді підготуйте одного з наших новіших шпигунів вирушити туди.
— Він нічого не розповість, — сказав Джарен. — Після того, що трапилося з Руном і Вітлоком, він знає, що десь є витік інформації, і припускатиме, що всі наші люди скомпрометовані.
— В нього нема вибору, — заперечив Горет, — якщо він хоче повернути свою поважну позицію вартового після того, як вилікується.
Джарену не було що на це відказати, тож всі четверо радників почали пропонувати імена тих, кого можна відправити в Елбрі і хто міг би проникнути на таємну зустріч. Тоді вони без жодної перерви перейшли до обговорення того, як вирахувати шпигунів-бунтівників, і Аріана вставляла власні пропозиції.
Ніхто з них не звертав уваги на Джарена, тож вони не помітили на його обличчі хитрого виразу. Як ніхто і не збагнув, що він не відповів на запитання Їсарі, натомість поставивши власне: «Ви дійсно думаєте, що Ейдран дав би мені таку інформацію, знаючи, що я з нею зроблю?»
Ківа була впевнена, що Джарен знав більше, ніж казав. Якщо Ейдран
дійсно
поділився тим, що йому було відомо про місце зустрічі бунтівників, то можна було гарантувати, що Джарен щось та зробить із цією інформацією. Ківі потрібно буде ретельніше за ним наглядати, спостерігати, коли він зробить свій хід.
— …тож ми продовжуватимемо спостерігати за ситуацією з бунтівниками, докладаючи всіх зусиль, як завжди, — казала Зерра, змушуючи Ківу знову почати прислухатися. — Але врешті-решт ми всі розуміємо: хоча вони й шкідники, вони не становлять реальної загрози Евалону.
Ківині губи відкрилися від обурення, однак тоді вона швиденько стулила рота.
— Скажіть це людям, які втратили через них своїх рідних, — з суворим обличчям сказав Джарен. — Чи тим, хто втратив дім, а інколи — ціле село. Сумніваюся, що
вони
вважають бунтівників не більш ніж шкідниками.
— Нікому не подобається громадська смута, яку вони спричиняють, а особливо — збитки, яких завдають, — сказав Великий Магістр Горет, хоч як це дивно, примирливим тоном. — Але Зерра має рацію. Хай вони стараються, та їм не зібрати достатньо сил, щоб перемогти наші армії. Та й забрати трон вони без Царственої Тріади не зможуть.
Ківа нашорошила вуха на незнайомі слова. Царствена Тріада — це ще що таке? І який стосунок вона має до трону? Подумки Ківа зробила помітку наступного разу, коли зустрінеться з братом і сестрою, запитати їх… як і про руйнування, що виникли через їхнє повстання, молячись, аби в них було гідне виправдання.
— Поки що з бунтівниками нічого більше не зробимо, — продовжив Горет. — Чи радше нічого більше
не
потрібно