Страница 40 из 147
Мудрість казала Ківі відступити, повернутися в прохід і сховатися в темряві іншого тунелю в розгалуженні, доки вона не побачить Джарена і членів Ради, після чого зможе нишком пробратися назад і підслуховувати, притиснувши вухо до дверей.
Дерево не було надто товстим — їхні слова будуть приглушені, але їх вдасться почути.
Але розгорнутий пергамент був надто спокусливим.
Ківа уважно прислухалась і не почула нічого, що вказувало б на те, що сюди хтось прямує. Треба поквапитися — не можна ризикувати перетнутися з кимось із них, повертаючись до розгалуження.
Її руки тремтіли, коли вона поквапцем обігнула круглий стіл, прямуючи до комода. Вона не торкалася пергаменту на випадок, якщо хтось помітить, що той перемістили, але їй і не потрібно було цього робити, адже швидкого погляду вистачило, аби збагнути: то рукописний лист… іншою мовою.
Ківа вилаялася собі під ніс і проглянула його, шукаючи слова, які могла б упізнати. Хоча всі громадяни у Вендераллі розмовляли спільною мовою, деякі королівства мали також власні мови. Хоч у Заліндові вона трималася наодинці, все ж підхопила кілька фраз від більш говірких пацієнтів.
Зосереджено мружачись, Ківа пробіглася очима до низу листа і знайшла підпис: Навок Кілдаріон.
Її тілом струснув шок, вона перечитала ім’я, аби переконатися.
Сім’я Кілдаріонів була монархами Мірравену. Якось у дитинстві Ківа випадково почула, як батьки розмовляли про безжальних північних правителів і про чутки, наче дружина короля Араккіса так його боялася, що втекла і зникла без сліду, покинувши двійко їхніх дітей, принцесу Серафіну і принца Навока.
Але… навіщо мірравенському принцу писати Королівській Раді Евалону?
Ківа знову проглянула лист, схвильовано шукаючи якогось натяку, про що ж там ішлося. Окрім слів «Араккіс» і «Серафіна», вона побачила ще одне ім’я, яке згадала, бо чула колись: Вошелл. Якщо вона правильно пригадувала, це Вошелл Аравін, принц-наступник Карамору. Але жодне інше слово не впало їй в очі, і вона розчаровано зітхнула.
Ківа трохи побавилась ідеєю викрасти пергамент і поговорити з кимось, хто вміє читати мірравенською, але судячи з тих імен, які вона розібрала, той був цінним, і зникнення помітять. Лист має залишитися — їй просто доведеться вивідати, про що там ідеться, якимось іншим способом.
Ківині плечі опустилися, коли вона, відкинувши цю ідею, оглянула, що ще є на комоді, і не знайшла нічого цікавішого, ніж майже порожня кришталева карафка. Бурштинова рідина пішла брижами, коли вона витягла корок, від міцних випарів аж засльозилося в очах. Швидко закорковуючи її, вона помітила набір тонких склянок, які були виставлені поруч і готові до використання. Отже, Королівська Рада тримає їх під рукою на випадок святкування… чи, можливо, жалоби.
Усвідомлюючи, що кожна секунда затримки додає небезпеки бути впійманою, Ківа швиденько відчинила дверцята комода і побачила, що всередині порожньо, не рахуючи кількох порожніх аркушів пергаменту і кількох запасних пляшок алкоголю.
Ківа розчаровано зачинила комод, у неї аж шкіра засвербіла від бажання піти геть із цієї кімнати. Вона не знала, скільки доведеться чекати прибуття Ради, але тривога підказала, що пора йти.
Поки Ківа квапливо оминала стіл із червоного дерева, її погляд знову ковзнув по мапах, і її затопило відчуття власної незначущості, коли вона збагнула, який неосяжний Вендералл.
Навіть у рідному королівстві, Евалоні, вона стільки всього ще не бачила; а на інші території навіть і ногою не ступала. Дуже давно вона мріяла подорожувати незайманими лісами Неріну, соляними горами Валорну, пустельним королівством Гадріс, залитими сонцем землями Джірви. Вона уявляла, як блукатиме серед суворих пейзажів Карамору і відважно попрямує поза відому мірравенську фортецю Дарквелл на Незаселену Північ. Вона навіть розважала себе думкою фрахтувати корабель і дослідити нетрі Одону, можливо, попливти ген до закинутих Зміїних островів чи помандрувати до одного з майже міфічних континентів по той бік океану.
Її дитячі фантазії лишалися з нею всі роки в Заліндові, в найтемніші дні даруючи втечу хоча б думками. Навіть тепер Ківа тужила за мріями дитинства, за несказанною свободою своєї уяви. Можливо, колись їй випаде шанс здійснити подорож поза межі Евалону, особисто пережити дивовижі Вендераллу. Можливо, колись вона матиме змогу…
Ківа завмерла, бо до вух долинув звук, який висмикнув її з ностальгії. Вона потяглася чуттями настільки далеко, наскільки можливо, із зусиллям прислухаючись крізь панічне биття пульсу.
Там. Вдалині.
Голоси
.