Страница 39 из 147
Глава 17
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
Того дня Ківа повернулася в тунелі, крокуючи підземними шляхами з фальшивою впевненістю, поводячись так, наче має всі права бути там. Її наміри були ризикованими, але враховуючи перенесену зустріч Королівської Ради, вона не могла згаяти шанс принаймні спробувати пошпигувати за ними.
Ківа ретельно спостерігала за Джареном, доки вони йшли в тренувальну печеру, і там був один прохід, пройшовши повз який, він скривився — вираз настільки незвичний на його обличчі, що вона відчула удачу. Хоча вона не знала, на який час відкладено зустріч, та готувалася затриматися в тунелях до вечора, якщо це означає, що їй вдасться почути щось важливе.
Зважаючи на те, що принц-наступник наразі був на землі, в неї лишався час відшліфувати свій план перед тим, як Рада збереться. Вона лишила його з Кальдоном після обіду, мовляв, рана на голові болить і їй хочеться поспати. Через те що це його схвилювало, вона відчула укол провини, але змусила себе ігнорувати це. Не має значення, як вона почувається поруч із ним, не має значення, наскільки він про неї піклується, — вона повинна пам’ятати, що вони суперники по трону. І через своє походження завжди ними будуть.
Для них нема надії.
Ніколи не було.
І вона не може дозволити собі про це забувати.
Будь
-
коли
.
Приборкуючи свої думки, Ківа йшла все далі переходом, опираючись невгамовному бажанню скрадатися під стінами, де світло від люмонієвих ліхтарів перетворювалося на тіні. Було тихо, і лише кілька палацових слуг пересувалися під річкою. На щастя, на шляху не стояли вартові; ті двоє, яких вона побачила, були вкриті потом і поверталися з тренувального майданчика, обоє юні, не на службі, і настільки заглиблені в розмову, що навіть і не глянули в її бік.
Знаючи, що за нею не спостерігають, Ківа легко дісталася до проходу, який викликав у Джарена невдоволену реакцію, швиденько туди прослизнула і застогнала, побачивши ще більше сходів.
Перед нею лежав тунель униз, подібний на шлях, який вів до тренувальної печери, але цей підсвічували маленькі люмонієві кулі; сяйво тануло вдалині і закликало її дослідити, що ж там.
Ківа вижила так довго не тому, що діяла поспіхом. Вона не знала, наскільки глибоко опускається тунель і куди веде. І якщо члени Ради прибудуть, поки вона розвідуватиме… Якщо
Джарен
застане її, поки вона рознюхуватиме там, і впіймає її на брехні…
Вона прикусила губу, поміркувавши мить перед тим, як відкинути свої побоювання й рушити вперед, проклинаючи печіння в ногах, яке до неї повернулося. Коли вона врешті дісталася до кінця сходів, то не відчула полегшення, адже опинилася перед розгалуженням.
Ківа пильно вдивилася в обидва тунелі, гадки не маючи, який обрати. Гірше — жоден з них не освітлювали люмонієві кулі, тож якщо вона продовжить свій шлях, доведеться йти наосліп.
Знаючи, що вона не може дозволити собі гаяти час, Ківа рушила правим відгалуженням. Ведучи однією рукою по шорсткій кам’яній стіні, вона тримала другу випростаною перед собою, аби не наштовхнутися на щось, і молилася давно забутим богам, аби там не було більше сходів, якими можна покотитися вниз.
Щойно темрява стала нестерпною і вона вирішила повернути назад, її нога боляче наткнулася на камінь.
Засичавши, Ківа застрибала вгору-вниз, а тоді опустилася навпочіпки і пробіглася рукою по тому, на що наштовхнулася. То були сходи, які вели вгору. Примружено вглядаючись у морок, вона розгледіла слабенький натяк на світло вгорі попереду, що вказувало на недовгий підйом.
На вершині коротких сходів у Ківи зойкнуло серце, адже вона потрапила в глухий кут і знайшла джерело світла. Тепер воно було сильнішим, коли вона підійшла ближче… і зрозуміла, звідки воно.
То було сонце.
Вона не знайшла кімнату зустрічей Ради. Але не розчарувалася, бо над головою була залізна решітка. Крізь щілини Ківа розгледіла, що та виходить на берег річки Серін… і, що важливіше,
поза
палацові стіни.
Цілком випадково вона знайшла те, що радше за все було аварійним виходом з тунелів.
Незахищеним
виходом.
Ківа припустила, що то на випадок, якщо Королівській Раді доведеться похапцем евакуюватись, і хоча їй хотілося перевірити решітку, вийти з темного проходу й повернутися на землю, вона знала: її завдання ще не завершене.
Ківа обережно повернулася вниз сходами, а тоді темнісіньким проходом, не обмірковуючи важливість свого відкриття. Якщо незахищений лаз можна використати для втечі, то можна — і для проникнення. А це небезпечне знання. Вона мало не пожалкувала, що взагалі його відшукала, бо тоді не довелося б вирішувати, що робити з цією інформацією і з ким нею поділитися.
Спіткнувшись об камінь під ногами, Ківа вилаяла себе за думки, на які відволіклася. Вже тільки через те, що вона засумнівалася, чи викривати те, що відшукала, її нутро сколихнулось, але стало легше, коли вона пригадала, що поки не потрібно нічого з цим робити. Вона може деякий час поміркувати, чи варто ділитися цим… і чи вона витримає тягар наслідків.
Прочищаючи думки (і втихомирюючи своє зрадливе серце), Ківа проклала собі шлях назад до розгалуження в проході і завернула в чорний лівий тунель, знову крокуючи наосліп. Подорож, на щастя, виявилася короткою, і незабаром її випростана рука наштовхнулася на тверду поверхню. Вона боялася, що то ще один глухий кут, цього разу без виходу, але тоді відчула впізнавану форму клямки і, завагавшись лише на коротку мить, відчинила двері.
У прохід ринуло світло, настільки яскраве, що їй довелося примружитись і зачекати, аби очі призвичаїлися. Коли їй врешті вдалося розгледіти кімнату за дверима, на обличчі розквітла переможна посмішка.
Перед нею була герметична кімната, в якій на пишному яскраво-червоному килимі гордо стояв круглий стіл із червоного дерева, над ним висів люмонієвий канделябр. Праворуч від дверей стояла велетенська книжкова шафа, заголовки стосувалися всього — від воєнних стратегій, політичної історії та торгового права до іноземних релігій і культурних традицій.
Зайшовши в кімнату, Ківа зачудувалася мапами на стінах — по одній на кожне з восьми королівств, а дев’ята деталізувала весь континент Вендералл. Але її погляд притягнув ясеневий комод, який стояв навпроти: на кришці лежав розгорнутий пергамент, який так і благав її уваги.