Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 35 из 147

Глава 16

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Джарен зачекав на Ківу і Кальдона в кінці коридору, інші йшли дещо попереду. Він мовчав, поки вони прямували на перший поверх, а тоді пішли далі та опинилися під землею.

Оскільки палац посередині розділяла річка Серін, після прибуття Ківа сумнівалася в його захищеності, але Джарен стверджував, що ворогові захопити його практично не під силу. Якщо в одну половину вдеруться, то королівська сім’я просто втече в другу половину своїм приватним мостом. Якщо ж цей шлях буде недоступний, під річкою існувала ціла сітка підземних переходів, які поєднували східну і західну резиденції; також саме таким чином слуги й вартові переміщалися між половинами в будь-яку пору.

Ківі аж стало зле, коли вона дізналася, наскільки укріп­ле­ний палац, адже то ще одна перепона на шляху її сім’ї до захоплення трону. До цього дня вона й ногою не ступала в тунелі, лише припускала, що вони схожі на заліндовські: темне, клаустрофобне павутиння проходів, багато з яких принаймні частково затоплені. Але незабаром вона дізналася, що це геть не так, побачивши натомість бруковані просторі переходи з мармуровими колонами, настільки широкі, що там водночас проїхало б три карети. Тунель був сухий, чистий, а незліченні люмонієві ліхтарі на колонах заливали простір яскравим, привітним світлом.

— Вражає, еге ж? — сказав Кальдон, побачивши Ківин вираз обличчя.

Вона німо кивнула у відповідь, ідучи за їхньою групкою шляхом, подумки помічаючи кожні двері й відгалуження, повз які вони проходили, з наміром повернутися пізніше і розвідати детальніше.

Досягнувши точки, поблизу якої, за Ківиними здогадками, над ними мав бути берег річки, вони звернули у вужчий перехід — цей уже значно більше нагадував Заліндов. Ківина шкіра пішла сиротами, коли накинулися непрохані спогади, але вона відкинула їх подалі і глибоко вдихнула, не дозволяючи страхові вкоренитися.

Прохід закінчувався дерев’яними дверима з залізною замковою шпариною, але замість того, щоб дістати ключа, Міррин махнула пальцями вгору. Шурхнув порив вітру, пролунало торохкотіння повороту замка, а тоді двері рвучко відчинилися, скрипнувши завісами.

— П-потрясно, — прошепотів Тіпп, широко всміхаючись.

За дверима були сходи, вирізьблені прямо в землі; вони також вели донизу, але були значно крутіші. Попереду не було люмонієвих ліхтарів, чорнота ковтала шлях, але нікого це не хвилювало: Міррин, Джарен і Кальдон потяглися за дерев’яними смоскипами, які лежали в кошику біля дверей. Джарен махнув рукою — і смолоскипи запалали трьома яскравими вогнями, заливаючи сходи світлом.

Ківа вгамувала свої побоювання і рушила за групою вниз. Коли вони нарешті дісталися дна і ввійшли у вогку кімнату, яка пахла землею, її стегна несамовито пекли — ранкові вправи знову нагадали про себе. Це зникло лише тоді, коли Джарен ще раз махнув рукою, і кімнатою майнув вогонь, запалив численні свічники, прикручені до кам’яних стін, і відкрив погляду приміщення, від якого в Ківи перехопило дух.

Перед нею лежала масивна підземна річкова печера. Вапнякові стіни злітали високо над головою, довгі сталактити ліниво звисали вниз, а опецькуваті сталагміти дерлися вгору від скелястої підлоги. Посеред порожнечі був ставок бірюзової води, який зміївся довкола і загинався, тікаючи з поля зору. Окрім лагідного плюскоту біля скелястих країв, його поверхня була нерухомою.

— Вау! — видихнув Тіпп, озирнувшись печерою.

— Ласкаво прошу до нашого тренувального залу, — сказав Кальдон, обводячи рукою приміщення.

— Ви тут тренуєте що? — запитала Ківа, хоча вже почала здогадуватися.

— Нашу магію, — відповіла принцеса Міррин, підтверджуючи Ківине припущення.

Джарен поставив смолоскип у порожнє укріплення і підійшов до Ківи. З зусиллям абстрагуючись від почуттів щодо майбутньої зустрічі Ради, він пояснив:

— Більшість людей припускають, що через те, що ми народилися з магією, ми автоматично вміємо нею користуватися. І частково це правда. Минулої ночі я сказав тобі, що це наче кінцівка — цілком і повністю частина єства. Але так само це й наче м’яз. І як будь-який м’яз, потрібно його зміцнювати. — Він вказав на печеру і продовжив: — Аби це робити, потрібен безпечний простір, захований від загалу. — Він почовгав ногами. — Чи принаймні він потрібен мені.

Ківині очі розширилися від розуміння. Лише одиниці знали, що Джарен здатний керувати всіма чотирма елементами, тож йому потрібно було вправлятися таємно. Тихий голос десь далеко в думках нагадав, що і в неї є магія, яка працює, наче м’яз, — її треба використовувати, розминати, нарощувати, — але Ківа проігнорувала голос і знову зосередилась на Джаренові, коли той повернувся до Тіппа і нахилився вперед, аби вони могли дивитися один одному в очі.

— Ти от-от побачиш дещо, і мені потрібно, аби ти нікому про це не розповідав, — серйозно сказав Джарен. — Раніше я говорив, що вірю тобі. Я мав рацію?

Тіпп, більш серйозний і урочистий, ніж Ківа будь-коли його бачила, кивнув і сказав:

— Присягаюся, Дж-Джарене. Можеш на мене п-покластися.

— Молодчина, — сказав Джарен, стискаючи Тіппове плече. Тоді він підійшов ближче до Ківи, дістав снігоцвіт у себе з-за вуха і лагідно перемістив за вухо їй, сказавши:

— Бережи її, гаразд? Вона безцінна.

Те, як він подивився на неї, змусило її подумати, що він говорив не про квітку. Його великий палець ледь торкнувся її щоки найм’якшим дотиком (таким, що її ноги затремтіли), а тоді Джарен розвернувся і покрокував глиб­ше в печеру, до краю води.

Не кажучи ані слова, Міррин, Аріана і Кальдон рушили за ним слідом, Оріель зробив те саме, але лише після того, як передав Флокса, який досі куняв, Ківі на руки. Дивлячись на істоту, яка мирно сопіла, Ківа спантеличено похитала головою і рушила була за королівськими особами, але Наарі притримала її.

— Краще тримайся на відстані, — сказала вартова, вказуючи на великий плаский камінь, який випинався над землею і з якого добре оглядався незначний схил річки.

Сівши поруч із Наарі й Тіппом, Ківа мовчала, чекаючи, що ж відбуватиметься. Навіть Тіпп був незвично мовчазним, хоча Ківа і відчувала, що він аж бринів від захвату.

Розчісуючи пальцями м’яке Флоксове хутро — і отримуючи у відповідь звук сонного задоволення, — Ківа помітила, що пульс пришвидшився, очікування наповнило її. Вона й гадки не мала, свідком чого стане, але було відчуття: це те, що дуже мало людей будь-коли зможуть побачити.