Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 33 из 147

Тіпп і Оріель, на перерві в навчанні.

Позаду йшли Кальдон, Наарі і Джарен, останній — особливо гарний у чорній сорочці з підгорнутими до ліктів рукавами, його жилаві передпліччя притягували її безсоромну увагу.

— Ти т-тут! — вигукнув Тіпп, біжучи прямісінько до Кі­ви і перебиваючи її неприховане витріщання.

— Тіппе! — вигукнула вона, коли він стрибнув на кушетку поруч із нею. — Пам’ятай про манери!

— Ой, т-точно, — сказав він, зістрибнув назад на підлогу, а тоді знову сів — уже значно повільніше.

— Я не про це, — Ківа, зітхнувши, обірвала себе. — Не зважай.

Всі, кому було більше ніж одинадцять років, засміялись, але Ківину увагу привернув принц Оріель, який скромно простяг квітку… снігоцвіт.

— Це мені? — запитала Ківа.

Оріель кивнув, дивлячись у підлогу і зашарівшись.

— Я вправлявся в магії, а Джарен сказав, що це твої улюблені.

Ківа зиркнула вгору і застала на Джареновому обличчі м’яку усмішку. Вона поділилася своєю любов’ю до зи­мо­во-­бі­лих квітів лише після того, як вони втекли з Заліндова, під час миті задуми, коли вона пригадала ту квітку, що він створив з нічого в тунелях. Уже й не могла пригадати, чи вона любила снігоцвіт і до того, чи лише після.

— Вона прекрасна, — сказала Ківа Оріелеві, вдихаючи свіжий, солодкий аромат, а тоді вкладаючи стебло собі за вухо.

Щоки юного принца ще порожевіли. Прагнучи послабити його ніяковість, Ківа нахилилася вперед і прошепотіла:

— Знаєш що?

— Що? — прошепотів він у відповідь.

Вона переклала квітку йому за вухо, ховаючи стебло в його м’яких золотих кучерях.

— Тобі вона пасуватиме

значно

більше. — Вона легенько торкнулася кінчиком пальця його носа, від чого він захихотів. — Подбаєш про неї для мене?

Оріель охоче кивнув, на його обличчі розповзлася боязка, але все одно яскрава усмішка.

— І я собі т-таку хочу! — сказав Тіпп, навсидячки стрибаючи поруч із Ківою. — Б-будь ласка, Орі?

Принц сконцентровано скривив обличчя, і через якусь секунду в нього на долоні з’явився ідентичний снігоцвіт. Тіпп розсипався в подяках і засунув квітку собі за вухо, сяючи від задоволення.

— Тепер ми б-близнюки! — захоплено сказав він.

— Ще й дуже вродливі близнюки, — сказала королева Аріана, яка досі сиділа поруч із донькою. — Наважуся сказати, з такими квітами — найвродливіші в усьому королівстві.

— Обережно, а то змусиш Джарена заздрити, — протягла Міррин. У її очах уже не було й натяку на печаль, емоції були надійно під замком. — Він не звик мати суперників.

— Та звик, — хвалькувато сказав Кальдон, і Наарі закотила очі.

— Тримай, Джарене, — сказав Оріель, створюючи ще один снігоцвіт.

— Дякую, Орі, квітка чудесна, — сказав Джарен, роз­трі­пуючи своєму братові волосся.

— А де моя? — запитав Кальдон.

Оріель спохмурнів:

— Ти вчора назвав Флокса товстим. Він не товстий, а пухнастий.

Кальдон вигнув брову:

— І що тепер?

— Я нічого тобі не робитиму, доки не вибачишся перед ним.

Оріелів улюбленець вибрав саме цю мить, аби забігти до кімнати: срібно-біла смужка рушила прямо до Джарена. Там він потерся об принцові ноги, наче кіт, а тоді хляпнувся на його чоботи.

Ківа зустріла Флокса після прибуття в Річковий палац і, попри розмірковування, досі й гадки не мала, що то за створіння. Найімовірніша здогадка полягала в тому, що це частково лис, частково тхір, частково єнот, і всі вони поєднані в форму клубка витівок. Вона знала лише те, що енергії в істоти стільки ж, як у Тіппа з Оріелем, і що звір у захваті від Джарена… й Ківа не могла йому дорікати.

— Лиши квітку собі, малий, — сказав Кальдон, його рот вигнувся: він спостерігав, як Джарен намагався вирватися від Флокса, а пухнасте створіння чіплялося за нього несамовито. — А я лишу собі свої вибачення.

— Ми раді вашому товариству, — втрутилася короле­ва Аріана, — та все ж наважуся запитати про його причину.

Її запитання спрямовувалося до всіх у кімнаті, але відповів Кальдон:

— Джаренові потрібно випустити пару. — Він зирк­нув від Аріани на Міррин і запитав: — У вас є час швидень­ко сходити вниз? Із наставницею Орі ми вже ро­зі­бра­лися.

Вираз обличчя королеви став неспокійним, коли вона подивилася на старшого сина:

— Зустріч Ради пройшла невдало?

— Взагалі не пройшла, — натягнуто відповів Джарен. — Великий Магістр Горет відправив повідомлення і відклав усе на денний час.

Він облишив спроби перемістити Флокса і підняв сріб­лястого пухнастика, тримаючи його тремтяче тіло на руках, доки той не заспокоївся.

За лічені секунди Флоксові очі заплющились і він задрімав. Ківу зачудувало це видовище — щось у ньому було таке чисте, таке

природне

.

— У мене ще на сьогодні залишилося чимало планувальної роботи щодо вечірки, тож давай швидко, — сказала Міррин, підводячись і рушаючи до дверей, королева поруч із нею.

Не знаючи, що відбувається, Ківа піднялась, аби йти за ними, і Тіпп поквапився до Оріеля, який забирав Флок­са в Джарена з рук. Однак Ківа не встигла зробити й двох кроків, як Кальдонові пальці взяли її за лікоть.

— Вибач, сонечко, але тобі доведеться деякий час са­мій себе розважати. — Його погляд стрибнув до Тіппа. — Тобі теж, друже.

Тіпп був розчарований.

— Усе гаразд. Нехай ідуть, — сказав Джарен.

Аріана й Міррин зупинилися в проході, дивлячись на нього з піднятими бровами. Кальдон повернувся до двою­рід­но­го брата, в його очах була засторога.

— Одна річ, що вони — принаймні вона — знають. Інша — що побачать.

Його твердження спантеличило Ківу. Тіппа також. Але ніхто більше в кімнаті й оком не повів.

— Кальдон має рацію, — повільно сказала королева.

На диво, Міррин стала на захист Ківи:

— Вона вже бачила чимало. І відчувала, якщо на те пішло.

— То було інше, — заперечив Кальдон.

— Я довіряю їм, — заявив Джарен. — Якщо у когось із вас щодо цього є проблеми, не йдіть.

Не сказавши більше жодного слова, він широким кроком вийшов з кімнати.

— Він у чудовому настрої, — пробурмотіла Міррин.

— Горетове повідомлення натякало, що Рада вимагатиме пояснень про його нещодавні дії, — проінформувала їх Наарі, її губи несхвально вигнулися. — Він готується до неприємного вечора.