Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 29 из 147

Ні

.

На знак помсти повернулася нудота (цього разу від жаху), коли Ківа проганяла магію, молячи, аби на сонячному світлі ніхто не помітив нічого. На щастя, Кальдон зосередився на двобої, який відбувався поруч, і гадки не мав про золоте цілюще світло, яке лилося з Ківиних пальців.

Ні

,

ні

,

ні

.

Через лоскітливе відчуття Ківа стиснула зуби, її руки тремтіли, вона боролася за відновлення контролю над своєю силою. Лише зусиллям волі змусила себе не панікувати й методично завершити перев’язку Кальдонової рани; світло погасло якраз вчасно перед тим, як він перевів на неї увагу.

— В тебе магічний дотик.

Ківа ледве не зомліла.

— Що? — видихнула вона, серце гупотіло в грудях.

Кальдон покрутив плечем:

— Від того, що ти зробила, я почуваюся значно краще. Дякую, сонечко.

— Я… — Ківа обірвала себе, а тоді безсило сказала: — Я дійсно не зробила нічого такого.

Вона взагалі

нічого

не зробила. Нічого буденного принаймні. Але… її магія…

Ківа про це не думатиме, бо цим може спонукати золоте світло повернутися.

То була випадковість, сказала вона собі. Минулої ночі й сьогодні то були збіги обставин, наслідки виснаження і стресу, не більше. Десять років їй вдавалося приховувати свою силу. Нема причини боятися, що щось змінилося, коли…

— Як минув твій перший день тренувань?

Ківа тихенько зойкнула, коли до неї наблизився Джа­рен, ще більш пітний, ніж тоді, коли вона востаннє його бачила. На відміну від того, як почувалася вона, він, здава­лося, хіба що збадьорився від фізичних навантажень. Во­лос­ся було вогким, щоки — розпашілими, а очі — кристально ясними під ранковим сонцем.

Дивно, та Ківу не відволік його зовнішній вигляд: во­на розглядала його обличчя, аби побачити, чи він помітив щось дивне, поки наближався. Він дивився на неї так са­мо, як зазвичай, тож вона відкинула магічні побоювання, переконуючи себе, що все виправить хороший нічний сон.

— У неї найвищий бал за те, що залишилася, — відповів Джаренові Кальдон. — Але є місце для покращення.

Він щедрий, подумала Ківа, усвідомлюючи, скільки роботи в неї попереду.

— Готова йти? — запитав Джарен.

— Та не те слово. Готова.

— Завтра в той самий час, сонечко, — сказав Кальдон, дістаючи з піхов свій меч і, байдужий до пораненого плеча, рушив до Наарі, яка вже чекала з власною ­зброєю напоготові. Озирнувшись, він підморгнув Ківі й до­го­во­рив: — То буде найкраща частина твого дня.

Вона поспостерігала, як він ішов, а тоді повернулася до Джарена і запитала:

— Наскільки ви близькі?

Він нахилив голову:

— А що?

— Просто цікаво, як би ти почувався, якби з ним щось трапилося, — сказала Ківа. — Як-от нещасний випадок. — І швидко додала: — Гіпотетично, звісно ж.

— Звісно ж, — повторив Джарен, його губи сіпнулися.

Ківа носаком чобота зачепила ґрунт і пробурмотіла:

— Не зважай.

Джарен загиготів і першим рушив назад до казарм.

—

Гіпотетично

я б сказав, що він заслуговує будь-якої напасті, яка йому трапиться.

З розумінням кивнувши, Ківа сказала:

— Я так само думаю.

Джарен знову загиготів, а тоді посерйознішав:

— Ти ж не зобов’язана з ним тренуватися.

— Чому я

взагалі

тренуюся з ним? — запитала Кі­ва. — Не з тобою, не з Наарі, не… не… з будь-ким іншим?

— Найкраще вчитися в найкращих, — відповів Джарен, обводячи її довкола пари вартових, чоловіка і жінки, які зчепилися в рукопашному двобої. — Кальдон — один з найкращих воїнів у королівстві. Його мати — сестра моєї матері — була генералкою наших армій, батько — командором наших армад. Він провів дитинство, навчаючись мистецтва бою і стратегії ведення війни. Він почав тренування, щойно вийшов з утроби, що робить його більш ніж кваліфікованим, аби навчати тебе. Або

будь

-­

кого

.

Ківа спохмурніла.

— Ми говоримо про одну і ту ж людину?

Джарен похитав головою — не неприхильно, а радше так, ніби вона здалася йому кумедною.

— Я знаю, що він здається, ну…

— Пихатим, самозакоханим розпусником? — люб’язно допомогла Ківа.

— І навіть більше, — сказав Джарен, широко всміхаючись. — Але мій двоюрідний брат — це значно більше, ніж можна побачити неозброєним оком.

Це Ківа вже почала розуміти.

— Ти сказав, його мати була генералкою? А батько — командором?

Залишки Джаренових веселощів випарувалися.

— Три роки тому мої тітка з дядьком узяли групу елітних солдатів на корабель, аби відпрацювати тренувальні вправи у відкритому морі. Кальдон мав бути з ними, але того ранку прокинувся страшенно хворим. Його сестра Ешлін також залишилася — наглянути за ним. — Джаренове горло сіпнулося. — Того дня шторм з’явився нізвідки. Він побив місто так сильно, що на відновлення пішли місяці, але то був хоч суходіл. А мої тітка й дядько, їхні солдати — вони всі були в морі, коли розпочався шторм. — Він ковтнув слину. — Вони так і не повер­нулися.

Ківа різко зупинилася на краю тренувального май­данчика.

— Тобто…

— Того дня Кальдон втратив обох батьків, — підтвердив Джарен похмуро. — З дитинства його готували на роль генерала, щойно мати піде з посади, а Еш мала командувати армадами, коли батько зробить те саме; але ніхто не сподівався того, що трапилося незабаром.

— Що трапилося? — тихо запитала Ківа. Шум двобоїв танув на тлі, доки вона зосереджувалася на Джареновій сумній оповіді.

— Мій дядько мав у своєму командуванні кількох дуже компетентних людей, кожен з яких був спроможний керувати армадами замість нього. Але в армії… Мою тітку так любили, що без неї її лейтенантам важко було підтримати порядок, — сказав Джарен, дивлячись вдалину. — І Кальдона, і Еш переповнювало горе, та ми всі знали, що комусь із них доведеться взяти на себе відповідальність. Це мав бути Кальдон… такий був план із самого початку, те, чого він

хотів

із самого початку. Але…

Джарен гучно видихнув і продовжив:

— Він відмовився.

Не

зміг