Страница 28 из 147
— Почнімо з розминки.
Закінчивши комплекс вправ, аби розслабити м’язи, Ківа подивилася на найближчу пару вартових (їхні мечі скреготіли з кожним ударом) і запитала:
— Ми щось таке будемо робити?
Кальдон відкинув голову й розсміявся:
— Ти божевільна, якщо думаєш, що я підпущу тебе до меча найближчим часом.
Ківа схрестила руки на грудях. Переставши гиготіти, Кальдон сказав:
— Я маю побачити, з чим мені доведеться працювати. Стань струнко настільки, наскільки зможеш.
Вона зробила це, і він пробігся поглядом униз по її тілу, але не своїм звичним грайливим чином. У ньому була серйозність, достатня, аби Ківа збагнула: це йому важливо — і мистецтво тренування, і дисципліна, якої воно вимагає.
— Все гірше, ніж я боявся, — пробурмотів Кальдон.
— Як це?
— Ти впевнена, що стоїш струнко?
— Звісно, я…
— Можна?
Кальдон, не чекаючи дозволу, штовхнув її плечі назад, ступнею розсунув її ноги, підпер її хребет і підняв підборіддя.
— Краще, — сказав він. — Тепер тримай цю позу.
Минуло кілька секунд, і її плечі почали скручуватися досередини, підборіддя поповзло вниз, і вона не помітила б цього, якби Кальдон не виправив. Внизу спини трішки заболіло, печіння розповзалося вгору і вниз, чим довше вона лишалася в одній позі, шия почала волати.
— Який у цьому сенс? — запитала Ківа, скрегочучи зубами, коли він учергове штовхнув її плечі на місце.
— Ми повинні покращити твій баланс і зміцнити тулуб, — сказав Кальдон, плескаючи мечем по її животу. — Тобі доведеться виправити погані звички, які накопичилися за сімнадцять років, але це важливо. Нема сенсу вчитися робити щось складніше, — він вказав на мечників у двобої, — до того, як закладено основу.
— Але я просто
стою
собі.
— Те, як ти стоїш, впливає на те, як ти рухаєшся, — сказав він. — Якщо ти не можеш правильно стояти, ніколи не зможеш рухатись оптимально.
Ківа пробурчала собі під носа, але в думках вона розуміла логіку сказаного.
Коли Кальдон повідомив, що годі, Ківа доклала чимало зусиль, аби не впасти. Вона проігнорувала тупий біль у спині й шиї, витримала Кальдонів вдоволений погляд і сердилася, що він, здавалося, знав про її фізичний дискомфорт.
— Тепер, коли ти знаєш, якою твоя постава
повинна
бути, — сказав він, підсуваючи дерев’яний ящик ближче, — ставай.
Міркуючи, чи то не жарт, Ківа невпевнено зробила як сказано. Ящик не був дуже високим, але вона все одно відчула, як м’язи напружилися від зусилля.
— А тепер зроби це ще раз, але тримай поставу з прямою спиною, — сказав Кальдон.
Ківа повторила дію, цього разу з правильною поставою, спонукаючи відчуття печіння рикошетом пролетіти вниз по тілу.
— Добре, — сказав Кальдон. — Знову.
Ківа зробила це ще раз.
І ще раз.
І ще раз.
Продовжуючи виконувати це безглузде завдання, вона спробувала озирнути тренувальний майданчик у пошуках чогось, що її брат і сестра хотіли б знати. Але в неї й гадки не було, як описати техніки бою, що там відпрацьовувались; а незабаром уся її зосередженість взагалі йшла на те, аби просто триматися на ногах, доки вона ступала вгору і вниз раз за разом.
Її стегна палали, решта її тіла розпашіла не менше, піт капотів з місць, про які вона взагалі не знала, що вони
можуть
потіти, коли Кальдон врешті сказав їй зупинитися.
— Які відчуття? — запитав він, коли вона повалилася на ящик.
— Такі, що хочеться тебе вбити, — засапано сказала Ківа, масажуючи ноги.
— Ідеально, — сказав він. — Маємо прогрес.
У неї навіть не було енергії сердито на нього зиркнути. Коли в її полі зору з’явилася фляжка з водою, Ківа жадібно її вхопила.
— Легше, — сказав Кальдон, відтягуючи флягу до того, як Ківі вдалося її осушити. — Якщо вип’єш забагато, пожалкуєш. Ми ще не скінчили.
Ківа проковтнула жалісливий стогін, коли Кальдон ривком поставив її на ноги.
— Баланс і міцний тулуб важливі, — сказав він. — Але прямо зараз у тебе немає жодних бойових навичок, і це не зміниться за ніч. Тож якщо з тобою щось трапиться, скажімо, хтось спробує тебе викрасти…
знову
… то твій найкращий спосіб вижити простий: тікати.
У Ківі почав накопичуватися жах.
— Твій рівень фізичної підготовки нульовий через час, який ти провела в Заліндові, тож попрацюємо над твоєю витривалістю. — На Кальдоновому обличчі розтяглася посмішка. — Якщо хочеш вбити мене зараз, то зажди і дізнаєшся, що станеться далі.
Через пів години після того Ківа задумалася, чи «ненависть» не є надто люб’язним словом для опису того, як вона ставиться до Кальдона, особливо коли втретє виблювала в кущі біля тренувального майданчика.
— Я казав тобі не пити всю воду, — сказав він, анітрішки не засапавшись.
— То не через воду, — простогнала-прохекала вона. — То через садиста-негідника-принца…
— Слідкуй за язиком! — цитьнув Кальдон.
— …який не дозволяє мені зупинитися, навіть коли я кажу, що от-от помру.
— І все ж ти досі жива, — сказав він. — Як голова?
Отримана минулої ночі рана на голові була останньою серед Ківиних проблем — решта тіла волала після того, як його змусили тричі оббігти довкола широкого тренувального майданчика, лише на хвилину зупиняючись між колами… якраз достатньо, аби вона виблювала все, що було в шлунку. Замість того щоб визнати, наскільки жахливо вона почувається, вона парирувала:
— А як твоє плече?
Ківа бачила, що він притискав до плеча долоню під час їхнього другого кола, кривлячись, коли його тіло здригалося від швидких кроків.
— Бувало й краще, — визнав він.
Ківа підійшла ближче.
— Дай подивлюся.
Кальдон не заперечив і відгорнув комір — показалася заляпана кров’ю пов’язка. Відгорнувши бинти, Ківа з полегшенням побачила, що шви не розійшлися. Вона обережно, аби не зачепити здертої шкіри немитими руками, легко торкнулася набряклих країв, щоб перевірити, чи нема запалення.
— З тобою все гаразд, — сказала вона йому. — Якийсь час воно буде чутливе, але якщо тримати в чистоті, то має швидко загоїтися.
— Це не перша моя колота рана, сонечко, і не найгірша, — сказав Кальдон, нагадуючи їй про давніші шрами, які вона побачила на його торсі минулої ночі. — І радше за все не стане останньою. Я знаю, що мене чекає.
Ківа придушила тривогу, яку відчувала, і почала знову загортати бинти.
…І тут її руки почали світитися.