Страница 27 из 147
Глава 14
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Наступного ранку Ківу грубо розбудили.
Двічі
.
Вперше — коли Тіпп увірвався до неї в кімнату і перестав панікувати, тільки коли побачив, що з нею все гаразд. Ківа пробурмотіла щось заспокійливе, а тоді вклала його на своє ліжко і сказала спати.
Наступне пробудження було далеко не таким приємним.
— Підйом-підйом, сонечко! — пролунав біля її вуха Кальдонів голос.
— Заб’райся, — сонно пробурмотіла вона.
— Не вийде, Солоденькі Щічки. Час зайнятися твоєю бойовою підготовкою.
Він тицьнув їй у плече, Ківа відштовхнула його руку. Повертаючись до тями, вона пригадала, як багато годин тому, перед тим як макове молочко почало діяти, він сказав про те, що вона займатиметься з ним на тренувальному майданчику. Вона різко розплющила очі й побачила криву посмішку на його обличчі.
— Я ні на що не погоджувалася!
— А я не давав тобі вибору.
І він витяг її з ліжка, від Тіппа, який досі сопів і обіймав одну з Ківиних подушок, не усвідомлюючи нічогісінько довкола.
— В тебе п’ять хвилин одягтися, — сказав Кальдон. — Якщо мені доведеться повертатись — я не стукатиму. Можеш бути неодягненою.
Ківа спробувала вдарити його диванною подушкою, але він відхилився і, сміючись, вийшов з кімнати.
Їй хотілося знову заснути, та Ківа вирішила не ризикувати тим, щоб нахабний принц приперся і сам її одягнув. Вона, спотикаючись, пішла до шафи; видимість була обмежена, тому що світанок заледве проглядався крізь балкон, який виходив на річку Серін.
Невдоволено крекчучи через те, що так рано, Ківа спробувала бути вдячною за те, що голова принаймні більше не стугоніла — глибокий сон був більш ніж корисним.
Вона швиденько перебрала свою одежу — деяку позичила принцеса Міррин у зимовому палаці, ще більше чекало на неї після прибуття в Валленію. Спершу то було дивно — одягати щось окрім сірої тюремної роби. Вона надто довго була позбавлена насолоди обирати власну одежу і навіть після шести тижнів на волі ще дорожила цією розкішшю. Але зважаючи на Кальдонову засторогу, яка дзвеніла у вухах, вона не затягувала, вхопивши пару штанів і широкий бежевий светр: просте вбрання пасуватиме найліпше.
Поспішаючи до приватної ванної кімнати (ще одна розкіш, особливо гаряча вода), вона зробила все необхідне, милуючись золотаво-перламутровими тонами кімнати. Колірна схема її спальні була такою самою, як і решти палацу: все елегантне, класичне, спокійне.
Вмившись, Ківа вхопила чоботи і вийшла зі спальні у вітальню, яка була всередині її апартаментів. Кімната була проста, але зручна, великі вікна виходили на річку, двері навпроти вели в Тіппову спальню, ще одні — відчинялися в палацовий коридор.
— Шість хвилин, — з дивана протягнув Кальдон. — Додаю хвилину до твого тренування.
— До речі, про «тренування»… — почала Ківа.
— Нє-а, — перебив Кальдон, підстрибуючи і підганяючи її до дверей. — Вже вирішено. Я приходитиму за тобою щоранку, в дощ, град чи сонце. Жодних заперечень.
Хоча в Ківи не було бажання брати участь у тому, що він там запланував, вона також розуміла: це було те, чого не варто пропускати, особливо зважаючи на те, що вона повинна збирати інформацію. Зулейка і Торел таке їй влаштують, якщо дізнаються, що змарнувала можливість. Особливо Зулейка.
Палац був великий, тож у Ківи й Кальдона пішов час на те, аби дістатися першого поверху. Вони вийшли назовні й продовжили йти так само швидко в прохолодному ранковому повітрі. Кальдон радісно наспівував собі під ніс, поки вони прямували до казарм — масштабного комплексу споруд зі спальнями для вартових, їдальнею, маленьким лазаретом, конюшнею, зброярнею і навіть кузнею з постійним ковалем. У самісінькому центрі розміщувався просторий тренувальний майданчик, трав’яниста ділянка тяглася поза казарми, в глибину палацових земель.
Коли вони дісталися тренувального майданчика, Ківа здивувалася, побачивши, скільки людей уже вправлялися у рукопашному бою, фехтуванні, стрільбі з лука, метанні кинджалів та численних інших убивчих вправах.
Наарі, на диво, не спостерігала за Джареном, наче яструб, а пускала стріли в ціль на неймовірній відстані одну за одною настільки швидко, що її руки здавалися розмитими плямами.
Джарен також був на майданчику, а його просочена потом сорочка показувала: пробув він тут уже певний час. Лише шість тижнів тому він заледве був у змозі
рухатися
, вже не кажучи про те, аби вступати в двобій з кимось; але під час їхнього тривалого перебування в зимовому палаці рани, які він дістав у в’язниці, зцілилися. Його швидкі потужні рухи демонстрували, наскільки його здоров’я поліпшилось, і наразі він сміливо протистояв грізному капітану Верісу в дужому двобої на мечах.
Ківа не могла не задивитися на принца-наступника. Було щось настільки привабливе в тому, як він рухався, грації, виразних обрисах тіла, напористій зосередженості, ідеальній…
— У тебе слина аж потекла. Он тут.
Ківа відштовхнула Кальдонову руку і скривилася до нього. Намагаючись приховати ніяковість, пробурчала:
— Чому стільки людей не спить у такий безбожний час?
— Це може вразити, але існує цілий світ людей, які розпочинають день до восьмої ранку, — сухо прокоментував Кальдон. Підштовхнувши її вперед, він додав: — Краще, якщо дехто не потраплятиме в твоє поле зору, інакше нам не вдасться нічого зробити.
Ківа промовчала, намагаючись зберегти хоч якусь крихту гідності.
Відвівши її в дальній кінець тренувального майданчика, Кальдон нарешті зупинився на порожньому місці поруч із краєм і сказав:
— Зачекай тут, я зараз повернуся.
Він пішов, лишивши Ківу спостерігати за групою вартових, які змагалися в двобоях поблизу. Її зачудували їхні швидкі, хвацькі рухи. Видовище перекинуло її знов у кривавий заколот в Заліндові, коли в’язні повстали проти вартових. Їхні знаряддя праці перетворилися на зброю: неповороткі кирки, молоти й зубила змагалися зі значно смертельнішими мечами. Навіть тепер Ківа яскраво це уявила, й долоні вкрилися липким потом, коли вона пригадала крики, кров,
смерть
.
Різко вдихнувши, Ківа витерла долоні об штани і змусила серце вгамуватися. Їй ледве вдалося заспокоїтися, коли Кальдон підійшов ззаду і впустив на землю дерев’яний ящик. Вона аж підскочила, пульс знову пришвидшився.
Принц повів бровою на її надмірну реакцію, а тоді його обличчя пом’якшилося: він збагнув, які спогади в її голові. На її полегшення, він не зробив зауважень, а лише сказав: