Страница 24 из 147
Золоте волосся ідеальними завитками укладене на голові, очі сяють, наче сапфіри, — не заперечиш, королева вродлива. Але що змусило Ківу зупинитися на півкроку, то це вираз на Аріаниному обличчі, коли та швидко пішла до них: полегшення, ласка,
доброта
. Її обличчя випромінювало щире занепокоєння, коли вона розглядала рану в Ківи на голові, кров на Кальдоновому одязі, і не гаючи навіть секунди, жінка попросила слугу, який був поруч, викликати цілителя. Лише тоді вона простягла руку… але не до свого небожа.
Натомість вона відтягла Ківу від Кальдона, заспокійливо потискаючи їй пальці, і сказала:
— Я така рада, що ти в безпеці, Ківо! Будь ласка, ходи сідай. Я навіть уявити не можу, крізь що ти пройшла сьогодні.
— А я? — з удаваною кривдою сказав Кальдон. — Твій улюблений небіж стоїть тут, спливає кров’ю. Раптом ти не помітила.
— Улюблений небіж? — Аріана вигнула золоту брову. — Хто тобі набрехав?
Кальдон засміявся:
— Це вже ну зовсім злісно.
Королевине обличчя полагіднішало… ще більше, якщо це взагалі було можливо. Вона відпустила одну Ківину руку, аби торкнутися Кальдонової щоки, байдужа до засохлої крові, якою була поцяткована його шкіра.
— Дякую, що знайшов її, любий. Я, як завжди, тобою пишаюся.
— Отак уже краще, — вдоволено сказав Кальдон.
Щось відбувалося в Ківи всередині, чого вона не розуміла. Вона
нічого
такого не очікувала від зустрічі з майже міфічною Аріаною Валлентіс. Королева Евалону повинна бути зарозумілою, холодною, злою і безжальною. Вона була в Ківиних кошмарах, вона відповідальна за все, через що страждала її сім’я.
Але Аріана виявилася зовсім не такою. Джарен застерігав про зворотний бік її особистості, про те, що залежність його матері від «янгольського пилу» вилилася в несказанну жорстокість, яка тривала роками. Все це не пасувало людині, яка стояла перед нею босоніж, із ласкавими очима.
— Гаряче какао вже несуть, — сказала Аріана, знову повертаючись до Ківи. — І свіжі чорничні кекси також. — Іще потиск м’якими руками. — Розмістимо тебе відпочити, поки чекаємо цілителя, який подивиться цю жахливу ґулю.
Ківа заклякло поворушилася, коли королева повела її в глибину кімнати, її розум із зусиллями намагався збагнути Аріанину реакцію на їхню зустріч. Королева точно знала, хто така Ківа… і звідки прийшла. Не може Аріана з відкритими обіймами зустрічати злочинницю-втікачку, навіть якщо Ківа й заслужила волю. Жодним монархам не захочеться, аби колишня зловмисниця жила в них вдома, тим більше — товаришувала з їхніми дітьми, їхнім
спадкоємцем
. Однак… королевин вираз обличчя був щирим, коли вона усміхнулася до Ківи перед тим, як знову приділити увагу небожеві.
— Кальдоне, будь чемним і спробуй не заляпати кров’ю диванчик, — через плече сказала Аріана. — Минулого разу слугам довелося замінити оббивку, а ця тканина мені дуже до вподоби.
Кальдон сухо відказав щось, чого Ківа не розчула, надто ошелешена тим, що відбувалося. Це відчуття тільки зросло, коли вона, обійшовши збоку один з диванів, побачила на ньому Тіппа, який, скрутившись калачиком, тихенько сопів. Аріана простягнула руку вниз і пробіглася пальцями в його лискучому рудому волоссі, тихенько кажучи Ківі:
— Бідолашка так розхвилювався, що нам довелося дати йому морадиновий тонік, аби він не побіг до пошукових груп. Я не наважилася перенести його, доки ти не побачиш його і не переконаєшся, що з ним усе гаразд.
У Ківи стиснулося серце. Їй було нестерпно через те, що Тіпп так за неї злякався, і вона була проти волі вдячна за королевине втручання. Морадин був сильним заспокійливим, який спонукав до швидкого сну без жодних видінь. Хлопчик проспить, мабуть, аж до ранку. Не бажаючи його тривожити, Ківа пішла за королевою до другого диванчика, де чекала таця з їжею. Її шлунок забуркотів, поки Аріана накладала на кекс крем, а тоді вручила їй.
Королева Евалону, наче служниця, догоджала їй, і в Ківи з голови вилетіли всі думки. Вона піднесла кекс до рота, а Аріана почала розпитувати в Кальдона, як той її знайшов. Їхню розмову перервало прибуття молодої жінки, років на два старшої за Ківу, в знайомій білій мантії срібношипської цілительки.
— Ваша величносте, — сказала вона, шанобливо присідаючи в реверансі. На її блідій шкірі було рожеве сяйво, і хоча риси обличчя були надто різкі, аби вважати її класично вродливою, обличчя сердечком, карі очі й попелясте світле волосся, зібране ззаду в ґульку, були достатньо милими, і Кальдон спостерігав за нею зі значним зацікавленням.
— Дякую, що прийшли так швидко, — сказала Аріана, встаючи і жестом підкликаючи цілительку ближче. — Я знаю, що пізно.
— Цілителі ніколи не сплять, — товарисько сказала молода жінка, її усмішка освітила кімнату. Вона перевела погляд від Кальдона до Ківи, а тоді клацнула язиком: — Схоже, на фестивалі хтось порозважався надміру.
— Я б сказав, недостатньо, — мовив Кальдон, відхиляючись назад і обдаровуючи її лінивою широкою усмішкою обіцянки. — Але ще майже вся ніч попереду.
Ківа постаралася втримати під контролем блювотний рефлекс. Коли цілителька відкрила свою медичну сумку, Ківа скривила Кальдонові міну, від чого його очі засяяли втіхою.
— Я Ресінда Лорін, — сказала молода жінка. Її погляд перетнувся з Ківиним, коли вона додала: — Друзі називають мене Рес.
— Приємно познайомитися, Рес, — Кальдон мало не промуркотів її ім’я.
Ківа не знала, сміятися чи стогнати; її повага до цілительки зросла, коли та наче й не помітила знаків принцової уваги, а зосередилася на тому, аби дістати свої запаси.
— Хто хоче бути першим? — запитала Ресінда.
— Вона, — сказав Кальдон, а в Ківи не вистачило енергії сперечатися.
Цілителька зайняла місце, що звільнила Аріана, яка ходила поблизу, але на відстані достатній, аби їх не сковувати.
Ресінда нахилила Ківине обличчя до світла і торкнулася ґулі.
— Можеш назвати своє ім’я?
— Ківа.
— Вік?
— Сімнадцять.
— Який сьогодні день?
— П’ятниця.
— Улюблений колір?
Ресіндині запитання тривали, доки вона не була задоволена, після чого дістала ручний люмонієвий ліхтарик і засвітила ним прямо Ківі в очі, аж та шикнула і відсахнулася.
— Ой, — сказала Ресінда. — Це виглядало болісно.
Ківа зиркнула на неї, а тоді перевела погляд на Кальдона, який закашлявся в невдалій спробі приховати сміх.