Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 22 из 147

Золоте світло магії зцілення.

Магії, про її володіння якою ніхто не повинен дізнатися.

Особливо

один з принців Валлентісів.

Ківа стиснула кулак так міцно, що нігті врізалися в шкі­ру, наважилась підвести очі й зустріти Кальдонів погляд. Вона з полегшенням видихнула, бо він і далі хмурився до своєї рани, не виказуючи, що бачив щось дивне.

— Як ти? — тихо спитала Ківа.

Кальдонів синій погляд проштрикнув її.

—

Так

, — він вказав на своє плече — друзів не заводять. І не втримують.

— Вибач, — повторила Ківа, її голос був глухий від розкаяння. Вона так і тримала руки за спиною, хоча цілительські інстинкти й спонукали оглянути рану. — Я подумала, що то були…

— Я знаю, що ти подумала, — сказав Кальдон, рухаючи підборіддям у бік двох чоловіків на землі. Коли вона зблідла, він зітхнув і помітно позбувся злості, простягаючи їй руку: — Ходімо, заберемо тебе звідси.

Ківа витріщилася на його долоню, груди стиснулися від страху знов. Кальдонове обличчя пом’якшилося, бо він неправильно витлумачив її реакцію.

— Ти вже в безпеці, обіцяю. — Він поворушив пальцями, і в Ківи не залишилося вибору, крім як розслабити кулаки і ще раз тихо, з полегшенням видихнути, бо вони абсолютно нормальні.

Можливо, вона все-таки уявила собі сяйво.

Але… вона не могла ігнорувати відчуття сили, яка безупинно дзижчала під шкірою, електричне відчуття, до якого легко звикнути, яке так і благало, аби випустили на волю. Всі зусилля пішли на те, аби закопати йо­го в глибині, змусити лоскітливе відчуття зникнути. Ли­ше тоді вона ризикнула взяти Кальдона за руку. Його хватка була міцною і надійною. Вони рушили коридором і вий­шли в ніч.