Страница 22 из 147
Золоте світло магії зцілення.
Магії, про її володіння якою ніхто не повинен дізнатися.
Особливо
один з принців Валлентісів.
Ківа стиснула кулак так міцно, що нігті врізалися в шкіру, наважилась підвести очі й зустріти Кальдонів погляд. Вона з полегшенням видихнула, бо він і далі хмурився до своєї рани, не виказуючи, що бачив щось дивне.
— Як ти? — тихо спитала Ківа.
Кальдонів синій погляд проштрикнув її.
—
Так
, — він вказав на своє плече — друзів не заводять. І не втримують.
— Вибач, — повторила Ківа, її голос був глухий від розкаяння. Вона так і тримала руки за спиною, хоча цілительські інстинкти й спонукали оглянути рану. — Я подумала, що то були…
— Я знаю, що ти подумала, — сказав Кальдон, рухаючи підборіддям у бік двох чоловіків на землі. Коли вона зблідла, він зітхнув і помітно позбувся злості, простягаючи їй руку: — Ходімо, заберемо тебе звідси.
Ківа витріщилася на його долоню, груди стиснулися від страху знов. Кальдонове обличчя пом’якшилося, бо він неправильно витлумачив її реакцію.
— Ти вже в безпеці, обіцяю. — Він поворушив пальцями, і в Ківи не залишилося вибору, крім як розслабити кулаки і ще раз тихо, з полегшенням видихнути, бо вони абсолютно нормальні.
Можливо, вона все-таки уявила собі сяйво.
Але… вона не могла ігнорувати відчуття сили, яка безупинно дзижчала під шкірою, електричне відчуття, до якого легко звикнути, яке так і благало, аби випустили на волю. Всі зусилля пішли на те, аби закопати його в глибині, змусити лоскітливе відчуття зникнути. Лише тоді вона ризикнула взяти Кальдона за руку. Його хватка була міцною і надійною. Вони рушили коридором і вийшли в ніч.