Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 21 из 147

— Якщо все вийде з-під контролю — тікай і ховайся, а я знайду тебе потім. Користуйся цим, — він вказав на ле­зо, — лише в разі крайньої потреби. Але що б ти не робила, не проштрикни себе. Джарен мене приб’є. — Тоді навздогін він додав: — Мене також не проштрикни, ясна річ!

Ківа на нього подивилась і не завдала собі клопоту уточнити, що не має наміру заколоти

будь

-

кого

.

— Судячи зі звуку, на нас там чекає п’ятеро-­се­ме­ро, — сказав він, прислухаючись до чогось, що лише він чув.

— Ми не можемо піти іншим шляхом? — запитала Ківа.

— Ще більше чатуватиме позаду, — сказав Кальдон. — Вхідні двері прямо за наступною кімнатою, тому це лег­ший вихід, — він потріпав її волосся. — Не переймайся, сонечко. Не так їх і багато. Я тебе вбережу.

Кальдон був невиправним любителем загравати, але за останні шість тижнів Ківа переконалася, що він не розбещений князьок, якого цілісінькими днями розігрує з себе — з причин, які їй ще не вдалося розкрити. Його зброя не була прикрасою: вона бачила, як він із Джареном тренувалися в зимовому палаці, ведучи двобої з над­зви­чай­ною швидкістю, силою та вправністю. Ківа повірила Кальдону, що він захистить її, але хвилювалася не за

своє

життя. Ті бунтівники, крізь яких він збирався прорватися, були лише для того, аби обман здавався правдоподібним.

— Прошу, постарайся більше не блювати, — сказав Кальдон, вхопив свої мечі і підвівся. — А то я буду прямо на твоїй траєкторії. Ти зіпсуєш моє вбрання.

Його підігнана зелена куртка вже була забризкана кро­в’ю, срібляста вишивка — іржаво-червона, тож Ківа зро­зу­мі­ла, що він лише намагається заспокоїти її.

Готуючись морально до того, що мало статися, Ківа поквапилася за Кальдоном, але ледь подолала половину шляху до наступної кімнати — і в кухню з різкими вигуками ввірвалася група бунтівників з високо піднятою зброєю.

Кальдон вилаявся і відштовхнув Ківу назад, розмахуючи обома мечами, аби зустріти кожен удар нападників своїми ударами. То було не так, як коли Ківа спостерігала їхні з Джареном вправи. Тоді було майже красиво: кроки прораховані, спритні. Тут — інакше: безладно, хаотично, від бунтівників долинала глибинна лють, а войовничий принц випромінював холодний спокій.

Перший бунтівник упав ще до того, як Ківа відновила баланс, другий — до того, як вона даремно підняла кинджал. Вона цілителька, її єдиною життєвою місією було допомагати людям, а не шкодити. Але вона не знала, скільки Зулейка розповіла цим бунтівникам: чи відають вони, що вона одна з них, чи вважають, що вона з ворогами.

Кальдон легко покінчив з третім і четвертим нападниками, його леза блищали, він ухилявся і захищався зі швидкою послідовністю. Ще п’ятеро бунтівників забігли у двері, троє кинулися прямо на принца, а інші двоє кремезних чоловіків оминули сутичку: їхні погляди були прикуті до Ківи.

Вона позадкувала, стискаючи кинджал так міцно, аж заболіли пальці. Чоловіки підкрадалися, облизуючи губи та обмінюючись багатозначними поглядами, в них на обличчях розливалося похмуре нетерпіння.

— Думаю, ми з тобою трохи розважимося, — сказав той, що йшов першим, і з вимови було зрозуміло, що він родом з Мірравену. Ківа чула, що бунтівники вербують людей з-поза Евалону, але доказ її здивував. — Не пе­реживай, лялю. Тобі буде добре.

У Ківи до горла підкотилася жовч, коли вона побачила хти­ві вирази їхніх облич, у них в очах сяяли веселощі, коли вони розглядали її нещасну постать. Її кинджал затремтів, але вона тримала його піднятим, кісточки пальців біліли довкола навершя.

Швидкого погляду вистачило, аби побачити, що Кальдон досі боровся з двома опонентами, обоє вправніші, ніж ті, хто валявся на підлозі, і вимагали його цілковитої уваги.

Однак він таки глянув через плече на Ківу і помітив двох великих чоловіків, які повільно наближалися до неї.

— Чого чекаєш? — закричав він, блокуючи розмашистий удар над головою, який розколов би його череп надвоє. —

Тікай

!

Наказ розморозив її мізки, спонукаючи розвернутись і бігти з кухні. Вона помчала коридором у пошуках місця, де можна заховатися, її переслідували дві пари важких кроків. Головний біль відступав порівняно з панічним усвідомленням, що вона не в тому стані, в якому можна відбитися

хоч

від

когось

, не кажучи вже про кремезних переслідувачів. Вона не могла відкрити, хто вона така, бо Кальдон був настільки близько, і в неї не було шансу, якщо вони…

Там

. Відчинені двері на тому кінці коридору.

Ківа побігла прямо в них, у темну кімнату, підсвічену сріблястим місячним світлом, яке проглядалося крізь брудне вікно. Не бачачи іншого виходу, вона, гримнувши, замкнула двері на засув, молячись, аби замок витримав.

Дверна ручка заторохтіла, пролунало важке «тудух», і один з чоловіків упав на двері своєю вагою.

— Ти дійсно думаєш, що це нас зупинить, лялю? — погукав він, і завіси застугоніли.

У його наступний удар було вкладено зусиль достатньо, аби зробити тріщину в прогнилому дереві. Ківа кинулася вперед підперти двері своїм тілом, серце загупало і хватка на кинджалі посилилася, коли вона збагнула, що в неї всього кілька секунд до того, як двері остаточно піддадуться.

Найгучніший удар досі відлунював у вухах, за ним почулася приглушена лайка і ще удар, від якого навіть стіни здригнулися. Вона збагнула, що пора. Не могла сказати, що вона на їхньому боці, та вони й не повірили б. Був лише один варіант: битися.

Міцний черевик врізався в двері, на друзки трощачи деревину довкола засува, ще один удар ногою відчинив двері і відкинув Ківу. Не дозволяючи собі вагатися, вона розвернулась і заревла в обличчя комусь, хто насувався в темряві, сліпо махнула кинджалом і болісно здригнулася, коли лезо ввійшло в плоть.

— Чорт, Ківо,

якого

?!

Через менші ніж секунду її роззброїли і грубо витягли назад в освітлений коридор, де вона побачила Кальдона, який люто зиркав на неї, притискаючи долоню до плеча.

— Я ж казав тобі не проштрикнути мене! В тебе було

єдине

завдання

!

— Кальдоне! — зойкнула вона, автоматично тягнучись до його рани. — Ой, вибач… — вона різко вдихнула і відсмикнула руки за спину.

Ні.

Ні

,

ні

,

ні

.

То був просто обман очей. Просто адреналін наповнив її вени, просто через рану на голові вона бачить всіляке… як-от золоте світло, яке засяяло з її пальців, коли вона простягла до принца руку.