Страница 20 из 147
Глава 12
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Удари сталі об сталь і важке гупання з коридору долинули до Ківиних вух, коли вона повільно повернулася до тями. Тихо застогнала: прощальний дарунок сестри відчувався так, наче крізь мозок проткнули лезо.
Її шлунок скрутився від нудоти, закіптюжена кімната вертнулася довкола, і це відчуття мало послабилося до того часу, як прямо з-за дверей долинув гучний стукіт і в них увірвалася постать.
— Боги, Солоденькі Щічки, ти виглядаєш жахливо!
Ківу наповнили полегшення і розчарування, коли вона побачила перед собою Джаренового двоюрідного брата, принца Кальдона.
— Знаю, знаю, — сказав він, швидко рухаючись вперед і тягнучись до мотузок, якими вона була зв’язана; його золоте волосся виблискувало в тьмяному світлі, широкі плечі кидали тінь. — Ти просто в захваті мене бачити. Щасливенна. Навіть уявити не можеш, що хотіла б бачити на моєму місці когось іншого. Мені боляче це казати, сонечко, але вгамуй свій захват. Це аж непристойно.
Ківа хрипко застогнала, коли всі мотузки було перерізано і він врешті забрав кляп. Не в змозі цьому запобігти, вона нахилилася вбік від крісла… і виблювала прямо на запліснявілий килим.
Кальдон лайнувся і відскочив, притримавши, однак, її волосся.
— Зазвичай люди по-іншому реагують, побачивши мене. Спробую не образитися.
— Пробач, — слабко сказала Ківа, витираючи рота і притискаючи долоню до своєї голови збоку. Шкіра там пашіла, набрякла і пульсувала.
— Ти не винна, — сказав Кальдон, розвертаючись, аби подивитися їй в обличчя. — Ото в тебе синяцюра. Але не переймайся, він лише підкреслює твої гарненькі очі.
Ківа застогнала вдруге:
— Припини загравати, бо інакше мене знову знудить.
Кальдон підняв руки, здаючись, а Ківин погляд нарешті сфокусувався достатньо, аби роздивитися кров, якою було заляпане його тіло.
— Ти поранений? — запитала вона, оглядаючи його ретельніше.
Кальдон фиркнув:
— Знадобиться більше, аніж жменька незграб-бунтівників, аби дійсно нашкодити мені. — Віддалений звук змусив його нахилити голову і пильно прислхатися, тоді він додав: — Але інші поспішають сюди, а ти більш «панянка в біді», ніж зазвичай, тож ходімо.
Ківі було надто боляче, аби сперечатися про «панянку». Кальдон обережно допоміг їй підвестися, підтримуючи, доки вона не була в змозі нести власну вагу.
— Все гаразд, сонечко? — запитав він, повторюючи прізвисько, яке вигадав, коли вони були в зимовому палаці, кепкуючи з її «менш ніж сонячної» особистості, як він стверджував.
— Може бути, — сказала вона, давно облишивши спроби вмовити його звертатися до неї справжнім іменем… особливо коли він відповів, мовляв, якщо їй не до вподоби «сонечко», він завжди може називати її «зловмисницею». Вона з надзвичайним задоволенням жбурнула диванною подушкою в його смішливе обличчя.
Коли він поділився причиною іншого прізвиська — Солоденькі Щічки, — вона жбурнула дещо значно важче.
— Хотів би я сказати, що ми підемо поволі, але я намагаюся не брехати вродливим жінкам, — сказав Кальдон, підтримуючи її рукою довкола стану, поки вони рухалися до дверей. Другою рукою він стискав руків’я свого закривавленого меча. — Нам варто повернути тебе в палац і повідомити решті, що з тобою все гаразд.
— А
де
решта? — запитала Ківа, коли вони ввійшли в обшарпаний коридор, яскравіше світло в якому змусило її замружитися.
— Нам довелося розділитися, — пояснив Кальдон, навшпиньках обминаючи тіло чоловіка, якого він зарізав, аби дістатися до неї.
Вона швидко відвела погляд — і щоб відігнати спогади про те, коли востаннє бачила таку жорстокість (кривавий тюремний заколот), і тому що Зулейка наказала мертвому чоловікові зостатись і він віддав своє життя заради мети бунтівників. Заради мети
її
сім
’
ї
.
— Твої викрадачі повелися розумно, — продовжував Кальдон. — Залишили кілька фальшивих стежок, через що було важко достеменно визначити, в якому напрямку тебе дійсно забрали, особливо серед фестивального хаосу. Джарен і Наарі зайнялися східною частиною міста, капітан Веріс і загін вартових — півднем і північчю, а я пішов на захід, — він хвацько усміхнувся їй. — Я завжди був кращим слідчим. До речі, нема за що дякувати.
— Ми ще не вибралися звідси, — сказала Ківа і, пригадавши роль, яку потрібно грати, додала: — Було б непогано знати, чому мене взагалі викрали.
— Вони не сказали? — недовірливо хмикнув Кальдон, тягнучи її у велику, з високою стелею кімнату, яка виглядала так, наче колись була кухнею.
— Я отямилася за кілька секунд до того, як ти зайшов, — сказала Ківа. То не була брехня, просто не вся правда. Вона продовжила грати відведену їй роль: — Ти казав раніше, що то були бунтівники… що їм від мене може бути потрібно?
Кальдонові сині очі спалахнули, щелепа напружилась, але він розслабився і сказав:
— Про це я знаю не більше, ніж ти, Солоденькі Щічки. — Він простягнув руку і торкнувся її носа рукою з мечем. — Але вважаю, що можна вважати тебе просто дуже смачною наживкою для значно більшої рибини.
Ківа вдарила його по руці, але він уже прибрав її до себе, його тіло напружилося, коли він різко зупинився і зупинив її. Пильно придивися до дверей у дальшому кінці кухні, його увага зосередилася на чомусь поза Ківиним сприйняттям.
— Що…
Кальдон затулив їй рота долонею і відштовхнув її за робочу станцію, яка стояла посеред занедбаної кімнати.
— Тихо, — зашипів він, зусиллям змушуючи її присісти. — В нас з’явилося товариство.
Зулейка сказала, що лишить тут людей, але Ківа припустила, що їх Кальдон уже бачив. Скільком ще доведеться битися — і
загинути
, — аби зробити цей обман правдоподібним?
— Схоже, ми вичерпали свою удачу, — сказав Кальдон, дістаючи з піхов другого меча для себе і кинджал для Ківи. — Ти знаєш, як цим користуватися?
Ківа незграбно взяла його великим і вказівним пальцями за навершя:
— Ем… мабуть…
Кальдон пробурмотів під носа щось дуже подібне на «помилуйте мене, боги».
— Вір чи ні, — захищаючись, сказала Ківа, —
у
в
’
язниці
нас не навчали користуватися зброєю.
Принц різко засміявся, але через шум у сусідній кімнаті обличчя набуло рідкісної для нього серйозності. Схопивши її за руку, він перемістив її пальці на руків’я, міцно їх стиснув і прошепотів: