Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 20 из 147

Глава 12

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Удари сталі об сталь і важке гупання з коридору долинули до Ківиних вух, коли вона повільно повернулася до тями. Тихо застогнала: прощальний дарунок сестри відчувався так, наче крізь мозок проткнули лезо.

Її шлунок скрутився від нудоти, закіптюжена кімната вертнулася довкола, і це відчуття мало послабилося до того часу, як прямо з-за дверей долинув гучний стукіт і в них увірвалася постать.

— Боги, Солоденькі Щічки, ти виглядаєш жахливо!

Ківу наповнили полегшення і розчарування, коли вона побачила перед собою Джаренового двоюрідного брата, принца Кальдона.

— Знаю, знаю, — сказав він, швидко рухаючись вперед і тягнучись до мотузок, якими вона була зв’язана; його золоте волосся виблискувало в тьмяному світлі, широкі плечі кидали тінь. — Ти просто в захваті мене бачити. Щасливенна. Навіть уявити не можеш, що хотіла б бачити на моєму місці когось іншого. Мені боляче це казати, сонечко, але вгамуй свій захват. Це аж непристойно.

Ківа хрипко застогнала, коли всі мотузки було перерізано і він врешті забрав кляп. Не в змозі цьому запобігти, вона нахилилася вбік від крісла… і виблювала прямо на запліснявілий килим.

Кальдон лайнувся і відскочив, притримавши, однак, її волосся.

— Зазвичай люди по-іншому реагують, побачивши ме­не. Спробую не образитися.

— Пробач, — слабко сказала Ківа, витираючи рота і притискаючи долоню до своєї голови збоку. Шкіра там пашіла, набрякла і пульсувала.

— Ти не винна, — сказав Кальдон, розвертаючись, аби подивитися їй в обличчя. — Ото в тебе синяцюра. Але не переймайся, він лише підкреслює твої гарненькі очі.

Ківа застогнала вдруге:

— Припини загравати, бо інакше мене знову знудить.

Кальдон підняв руки, здаючись, а Ківин погляд нарешті сфокусувався достатньо, аби роздивитися кров, якою було заляпане його тіло.

— Ти поранений? — запитала вона, оглядаючи його ретельніше.

Кальдон фиркнув:

— Знадобиться більше, аніж жменька не­зграб-­бун­тів­ни­ків, аби дійсно нашкодити мені. — Віддалений звук зму­сив його нахилити голову і пильно прислхатися, то­ді він додав: — Але інші поспішають сюди, а ти більш «панянка в біді», ніж зазвичай, тож ходімо.

Ківі було надто боляче, аби сперечатися про «панянку». Кальдон обережно допоміг їй підвестися, підтримуючи, доки вона не була в змозі нести власну вагу.

— Все гаразд, сонечко? — запитав він, повторюючи прізвисько, яке вигадав, коли вони були в зимовому палаці, кепкуючи з її «менш ніж сонячної» особистості, як він стверджував.

— Може бути, — сказала вона, давно облишивши спроби вмовити його звертатися до неї справжнім іменем… особливо коли він відповів, мовляв, якщо їй не до вподоби «сонечко», він завжди може називати її «зловмисницею». Вона з надзвичайним задоволенням жбурнула диванною подушкою в його смішливе обличчя.

Коли він поділився причиною іншого прізвиська — Солоденькі Щічки, — вона жбурнула дещо значно важче.

— Хотів би я сказати, що ми підемо поволі, але я намагаюся не брехати вродливим жінкам, — сказав Кальдон, підтримуючи її рукою довкола стану, поки вони ру­ха­ли­ся до дверей. Другою рукою він стискав руків’я сво­го закривавленого меча. — Нам варто повернути тебе в палац і повідомити решті, що з тобою все гаразд.

— А

де

решта? — запитала Ківа, коли вони ввійшли в обшарпаний коридор, яскравіше світло в якому змусило її замружитися.

— Нам довелося розділитися, — пояснив Кальдон, навшпиньках обминаючи тіло чоловіка, якого він зарізав, аби дістатися до неї.

Вона швидко відвела погляд — і щоб відігнати спогади про те, коли востаннє бачила таку жорстокість (кривавий тюремний заколот), і тому що Зулейка наказала мертвому чоловікові зостатись і він віддав своє життя заради мети бунтівників. Заради мети

її

сім

’

ї

.

— Твої викрадачі повелися розумно, — продовжував Кальдон. — Залишили кілька фальшивих стежок, через що було важко достеменно визначити, в якому напрямку тебе дійсно забрали, особливо серед фестивального хаосу. Джарен і Наарі зайнялися східною частиною міста, капітан Веріс і загін вартових — півднем і північчю, а я пішов на захід, — він хвацько усміхнувся їй. — Я завжди був кращим слідчим. До речі, нема за що дякувати.

— Ми ще не вибралися звідси, — сказала Ківа і, пригадавши роль, яку потрібно грати, додала: — Було б непогано знати, чому мене взагалі викрали.

— Вони не сказали? — недовірливо хмикнув Кальдон, тягнучи її у велику, з високою стелею кімнату, яка виглядала так, наче колись була кухнею.

— Я отямилася за кілька секунд до того, як ти зайшов, — сказала Ківа. То не була брехня, просто не вся правда. Вона продовжила грати відведену їй роль: — Ти казав раніше, що то були бунтівники… що їм від мене мо­же бути потрібно?

Кальдонові сині очі спалахнули, щелепа напружилась, але він розслабився і сказав:

— Про це я знаю не більше, ніж ти, Солоденькі Щічки. — Він простягнув руку і торкнувся її носа рукою з ме­чем. — Але вважаю, що можна вважати тебе просто дуже смачною наживкою для значно більшої рибини.

Ківа вдарила його по руці, але він уже прибрав її до се­бе, його тіло напружилося, коли він різко зупинився і зупинив її. Пильно придивися до дверей у дальшому кінці кухні, його увага зосередилася на чомусь поза Ківиним сприйняттям.

— Що…

Кальдон затулив їй рота долонею і відштовхнув її за робочу станцію, яка стояла посеред занедбаної кімнати.

— Тихо, — зашипів він, зусиллям змушуючи її присісти. — В нас з’явилося товариство.

Зулейка сказала, що лишить тут людей, але Ківа припустила, що їх Кальдон уже бачив. Скільком ще доведеться битися — і

загинути

, — аби зробити цей обман правдоподібним?

— Схоже, ми вичерпали свою удачу, — сказав Кальдон, дістаючи з піхов другого меча для себе і кинджал для Ківи. — Ти знаєш, як цим користуватися?

Ківа незграбно взяла його великим і вказівним пальцями за навершя:

— Ем… мабуть…

Кальдон пробурмотів під носа щось дуже подібне на «помилуйте мене, боги».

— Вір чи ні, — захищаючись, сказала Ківа, —

у

в

’

язниці

нас не навчали користуватися зброєю.

Принц різко засміявся, але через шум у сусідній кім­на­ті обличчя набуло рідкісної для нього серйозності. Схо­пив­ши її за руку, він перемістив її пальці на руків’я, міц­но їх стиснув і прошепотів: