Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 18 из 147

— Жодних звинувачень з мого боку, молодша сестро. Просто намагаюсь оцінити твої пріоритети.

— Мої пріоритети такі самі, як були завжди, — рішуче сказала Ківа. — Перше і найголовніше — моя сім’я.

Після всього, що вона пройшла заради них, вона не могла зрозуміти, як у цьому взагалі можна сумніватися.

— «

Настав

час

забрати

наше

королівство

», — Зу­лей­ка повторила Ківину записку. Вираз її обличчя перетворився на лукавий, навіть підступний, коли вона продовжила: — Пробач мені, але я не можу не поцікавитися, як ти плануєш це зробити, поки крутишся в принцових простирадлах.

Палання в Ківиних грудях піднялося до обличчя, але не через ніяковість.

— Я не знаю, звідки ти береш інформацію, — холодним тоном сказала Ківа, — але поговори зі своїми шпигунами щодо достовірності фактів.

Зулейчині темні брови піднялися:

— Ти заперечуєш, що…

— Я нічого не заперечую! — сказала Ківа з люттю. — Тому що

не

повинна

цього робити. Я твоя сестра! Вже цього повинно бути достатньо, аби ти мені вірила.

— Я нікому не вірю, — кинула у відповідь Зулейка. — А найменше тій, хто однаково що була мертва де­сять років.

Ківина голова сіпнулася, наче її вдарили в обличчя, настільки різко, що Зулейчин вираз обличчя пом’якшився вперше з того часу, як вона зайшла до кімнати. Вона відкрила рота, наче збиралася вибачитись, але її перебило наближення гучних, швидких кроків, і чоловічий голос зажадав:

— Де вона?

Від вартових долинула рвана відповідь, і через секунду у двері ввірвався юнак, який різко завмер на місці, щойно його погляд упав на Ківу.

Смарагдові очі — точнісінько такі, як у неї.

І точнісінько такого відтінку, як у їхньої покійної матері.

—

Ківа

, — видихнув брат Торел її ім’я, наче молитву.

Її горло стислося, Ківа прошепотіла у відповідь:

— Так, Торе.

Він зробив ще крок уперед, його погляд досі тримався на ній, але тоді його очі звузилися, коли він помітив кляп, мотузки і синець, який вона відчувала на лівій скроні.

— Що це за

чортівня

?! — рикнув Торел і кинув на їхню сестру погляд, від якого в Ківи затремтіли коліна.

— Заспокойся, брате, — сказала Зулейка. — Ми з Кі­вою просто знайомилися заново.

Торове обличчя ще більше спохмурніло, щелепа сти­сла­ся, наче він намагався змовчати. Витяг з піхов кин­джал, став навколішки біля Ківи і почав розрізати мотузки. Щойно вона звільнилася, він підвівся, поставив її на ноги і одразу обійняв.

— Ківо, — знову видихнув він, його хватка вибила з її легень усе повітря. Але вона не жалкувала і трималася за нього не менш несамовито, в очах здіймалися сльози.

Оце

було таке возз’єднання, як вона уявляла. Возз’єднання, якого прагнула.

Торелу, другому серед її братів і сестер, було майже десять, коли Ківа востаннє його бачила, — худий хлопчак з постійно збитими колінами.

В юнакові, який височів над нею зараз, не було анічогісінько від тієї дитини. Його чорне волосся й пронизливі очі підкреслювала густа бронзова засмага, широкі плечі і міцне тіло вказували на роки серйозної дисципліни. Темне вбрання і стільки зброї, що навіть Наарі позеленіє від заздрості, — все в Торові кричало, що він боєць, воїн. Ківа зрозуміла, що він, як і Зу­лей­ка, чимало змінився за останні десять років.

— Боги, Ківо, не уявляєш, як я за тобою сумував! — сказав Тор, однією рукою витираючи їй сльози і тоді нахиляючи її підборіддя, аби оглянути синець на скроні. Його вродливе обличчя напружилося, коли вбивчим голосом він запитав: — Хто це зробив?

— Це всього лиш маленька ґуля, — зневажливо ска­за­ла Зулейка до того, як Ківа встигла відповісти. — Виникли деякі труднощі, коли довелося відділити її від друзів і всього фестивального натовпу, це вийшло з-під контролю. Але глянь — з нею все гаразд.

Ківі дуже хотілося, щоб грубіяна-Боріна покарали, та вона відчула, що значно важливіше заспокоїти брата, тож вона поклала долоню на ту його руку, що була на неушкодженій частині її обличчя, і сказала:

— Не переймайся, зі мною бувало гірше.

То виявилося не те, що варто було сказати: його смарагдові очі наповнилися тінями, коли він збагнув чому — і де — вона відчувала такий біль. Його горло забулькотіло, з нього сочилася лють, коли він жорстким голосом прошепотів:

— Я майже тебе витяг.

Ківа спантеличено перепитала:

— Ти про що?

— Ми були так близько, — продовжив він, його погляд був розосереджений, думки — за тисячі миль. — Зі мною — мої найкращі бійці, ми всі були готові зробити що завгодно, аби витягти тебе й матір.

Ківа різко вдихнула, раптом збагнувши.

— Ми ховалися в горах, діючи проти Наглядача та його вартових, — продовжив Торел. — Вдали спробу порятунку, щоб він подвоїв охорону. То був спосіб відвернення уваги, аби він не помітив наших справжніх намірів.

Ківа пригадала: вона йшла їдальнею ввечері перед другим Випробуванням і випадково почула, як група в’язнів розмовляла, що бунтівники здійснили невдалу спробу порятунку. А Тор каже, що

не

невдалу, що то була просто вистава…

— Все було готово, — сказав він, його голос зазвучав порожньо. — Ми були готові вдарити, але тоді…

— Тоді я відправила їм наказ відбою, — перебила Зу­лей­ка. Вона насторожено подивилася на Ківу, наче прий­ма­ла рішення, кивнула до себе і поділилася значно відвертіше: — Як генерал сил бунтівників, Тор має той са­мий рівень влади, що і я, але мати назвала мене виконувачкою обов’язків командувачки перед тим, як пішла в За­лін­дов. Я не лишила йому іншого вибору, крім як відступити, хоча йому це й не подобалося.

Це, схоже, було применшенням, зважаючи на вираз Торового обличчя.

— Ти сказала, мати

пішла

в Заліндов? — слова на Ківиному язику мали дивний присмак: це ж натяк на те, що Тільда добровільно обрала ув’язнення. — Хіба її не… не впіймали? У Мірравені?

Ще ніхто не встиг відповісти, як у стелю над головами тричі гучно стукнули, від чого на них посипалися пил і гіпс.

— В нас мало часу, — сказала Зулейка, струшуючи білі пластівці зі шкіряного одягу. — Схоже, що в твоїх

друзів

кращі навички відстежування, ніж я очікувала.

Ківа проігнорувала насмішку в її тоні… і те, як стала почуватися, дізнавшись, що Джарен і Наарі вже йдуть.

Вони

не чекали десять років, аби спробувати врятувати її.