Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 139 из 147

Ківа вхопилася за це, її наповнила надія.

— Відшукаєте його?

Кривлячись десь у глибину темного коридору, Міррин розповіла:

— Кальдон витягнув його й Наарі до того, як ми до них дістались. Але їм нікуди йти, і в Джарена немає магії. Ми незабаром їх знайдемо.

Уперше з часу пробудження Ківиних губ торкнулася посмішка.

— Не розраховуй на це.

Міррин ще сильніше скривилася:

— Ти надто задоволена як на ту, кого замкнули в підземеллі.

— У вас на мене є якийсь план, — зауважила Ківа, — інакше ти мене б сюди не тягла. — Вона вже помітила відсутність вартових, що змусило її думати: Міррин левітувала її в камеру, і цього ніхто не бачив, адже всі надто зайняті вечіркою. — Якщо ви сподіваєтеся використати мене, щоб заманити Джарена назад, це не спрацює. Не тепер, коли…

Не тепер, коли він знає, хто вона така. Ківа не могла договорити речення, її голос тріснув на цих словах.

— Насправді ми не маємо наміру це робити. Але не переймайся, ти тут надовго не залишишся, — сказала Міррин, її голос пронизував гумор. — Лише доки… а от і вона.

Проходом пролунали кроки ще однієї пари ніг, а тоді в полі зору розмашистою ходою з’явилася Зулейка, досі в темно-синій сукні, але тепер поверх був накинутий темний плащ. Вона мала серйозне обличчя.

— Привіт, сестричко, — сказала вона, зупинившись поруч із Міррин. — Тобі випав важкий день.

Ківа ковтнула слину, неспроможна відповісти. Зулейка повернулася до принцеси:

— Дай нам хвилину.

Міррин наче збиралася заперечити, але тоді кивнула й відступила:

— Погукай, коли будеш готова. Я прямо за дверима.

Ківа не знала, що можуть означати ці слова, але по­ки Міррин ішла, у Ківи в животі зав’язався тривожний ­вузол.

Зулейка дочекалася, доки принцеса відійде настільки, що не чутиме, і тоді сказала:

— Я казала, що поясню тобі дещо, коли опинимося на самоті.

— Думаєш, я хочу слухати те, що ти казатимеш? — прохрипіла Ківа, неспроможна приховати глибину свого болю. — Ти весь час брехала мені!

Зулейку це не схвилювало:

— Не я зрадила нашу сім’ю.

Ківа притиснулася ближче до ґрат.

— Ти лицемірка! — просичала вона. — Ти сердилася на мене через усе, пов’язане з Джареном, а сама весь той час працювала з Валлентісами.

— Ти не знаєш, про що говориш, — кинула Зулейка. Однак більше не сказала нічого.

Сердито зиркаючи на неї, Ківа сказала:

— Говори те, що прийшла сказати, і йди геть. Якщо я ще побачу тебе після того…

— То ти що? — запитала Зулейка глузливо. — Що зробиш, Ківо? Нападеш на мене своєю цілющою ма­гією? — вона підняла руку і викликала вихор темряви. — Хо­тіла б я побачити, як ти спробуєш це зробити.

Ківа відсахнулася, пригадавши, як було почуватися в пастці тієї жахливої сили.

Зулейка фиркнула, опустивши руку.

— Ти нікчемна. Матері взагалі не варто було навіть пробувати витягти тебе з Заліндова. Але якби вона цього не зробила, Мірравен не був би у мене в кишені, тож принаймні чогось її жертва була варта.

Ківа завмерла:

— Що?!

— Угода, яку мати уклала з Навоком. Я сказала, що розповім тобі, і думай що хочеш, але я рідко відступаю від свого слова, — Зулейка змахнула з плеча невидимий бруд, а тоді продовжила: — Мати вступила в союз із бунтівниками з Мірравену. З Карамору також, адже вони міцно пов’язані, хоча угоду вона уклала тільки з королем Навоком. — Наче сама до себе, Зулейка пробурмотіла: —

Йому

не сподобається те, що сьогодні трапилося на складі, однак варто було виявити більше терпіння. Ті ідіоти могли все зіпсувати.

Ківине серце гупало, у вухах повторювалися Зулейчині слова: «Мати вступила в союз із бунтівниками з Мірравену». Вона спитала онімілими губами:

— Угоду про що?

— Оборона Евалону міцна, північні території не вторг­нуться без внутрішньої допомоги, — сказала Зулейка. — Тож ми — бунтівники — допоможемо.

Ківа боролася з дедалі більшою тривогою. Це звучало так, наче Зулейка планує допомогти Навокові захопити Евалон. Але…

— Навіщо матері було давати таку обіцянку, якщо вона хотіла королівство для нас? — спантеличено запитала Ківа.

— Вона так лютувала, що вдовольнилася б уже тільки поваленням сім’ї Валлентіс, навіть якби й не змогла забрати трон собі, — сказала Зулейка. — Коли вона пішла від нас, щоб укласти угоду з Мірравеном, то вже працювала роками без жодних результатів і стала настільки хворою, що знала: в неї немає іншого вибору. Вона вирішила, що, об’єднавшись із Навоком, швидше доб’ється відплати. Але при цьому зробила все, щоб переконатися: поруч із ним правитиме Корентін.

Ківа не одразу збагнула, а коли таки збагнула, то зойкнула:

— Тобто… ти

вийдеш

заміж

за короля Навока? Це бу­ло частиною угоди?

Зулейчині руки стиснулися в кулаки — єдиний знак то­го, як вона ставиться до такого. Однак вона лише сказала:

— Мати не знала про Царствену Тріаду… не знала, що є інший законний спосіб. Хоча з цим усе одно можуть виникнути проблеми, тож мірравенські сили стануть гарантією згоди громадян Евалону. Армія також. У будь-­яко­му разі на троні буде Корентін. Це головне.

Запасний план, про який говорила принцеса Міррин… то був

Мірравен

.

Боги.

Боги

.

Джарен мав рацію, коли ділився своїми тривогами що­до північних королівств.

Але він помилявся, недооцінюючи бунтівників.

— Тор про це знає?

Зулейка гавкуче засміялася.

— А ти як гадаєш? — вона похитала головою і, подивившись додолу, тихо зізналася: — Я сьогодні жахливо почувалася, коли довелося його заколоти, проте не могла ризикувати тим, що він втрутиться. Я ж знала, що він спробує зупинити мене, якщо здогадається, що я планую на сьогодні. Знала, що його лояльність уже нестійка. І це погіршилося після твого повернення.

Ківа з роззявленим ротом дивилася на сестру:

—

Ти

його заколола?! Але я бачила…

Руки, ноги, три тіла сплелися. Оце Ківа бачила. І жодного доказу, хто проткнув мірравенським мечем її брата.

— Я мала зробити це реалістично, — заявила Зулейка, відступаючи і тягнучись до свого плаща. — І зна­ла, що тобі буде під силу його зцілити. Єдине питання — що він пам’ятатиме, коли прокинеться; але з цим я розберуся вранці.

Ти

, однак, певний час не знатимеш, як усе складеться.

— Що ти…