Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 138 из 147

Глава 43

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Ківа прокинулась у камері.

В неї почалася жорстока паніка, вона зірвалася на ноги, руки підлетіли до голови, яка досі боліла. Але біль поблякнув порівняно зі страхом. Її очі силкувалися щось розгледіти в обмеженому освітленні. Вона була настільки дезорієнтована, що на одну жахливу мить подумала, чи не опинилася знову в Безодні. Лише тоді до неї повернувся здоровий глузд. Подорож із Валленії до Заліндова триває тижні — вона досі була в палаці.

В підземеллі.

Тремтячи всім тілом, Ківа наблизилася до металевих ґрат, які не давали їй утекти, взялася за них руками і мар­но пошарпала.

— Агов! — погукала вона, і голос відлунням покотився в похмурий коридор. — Хтось є?

На відстані пролунали кроки, по каменю заклацали підбори. Ківа очікувала, що з’явиться варта, але вона опинилася сам на сам з Міррин, вигляд якої був не менш ідеальним, ніж раніше: жодної подряпини, нічого не порвано, нічого не вказує на те, що вона боролася.

Ківа простягла руку крізь ґрати, її голос був не гучніший за шепотіння, коли вона сказала:

— Зулейка тебе не викрадала, так?

Принцеса витримала її погляд:

— Їй не потрібно було.

Чотири слова — і Ківин світ розвалився.

— Ми з твоєю сестрою вже якийсь час союзниці, — сказала Міррин, розгладжуючи свою сукню спереду. — Ми збагнули, що в нас однакові цілі і що ми досягнемо їх швидше, якщо будемо діяти разом.

Міррин була Зулейчиною шпигункою в палаці, раптово збагнула Ківа. Це вона розповіла Зулейці про Джаренову магію, і лише богам відомо, про що ще. Вона зрадила власну сім’ю, допомогла спланувати все, що сьогодні сталося.

Боячись відповіді, Ківа запитала:

— Які цілі?

— Правити Евалоном, звісно ж, — сказала Міррин.

Але… Міррин

уже

править Евалоном. Вона ж Валлентіс. Принцеса з народження.

Ківа спохмурніла:

— Не розумію.

— Дійсно навіть гадки не маєш? — Міррин пирснула сміхом. Вона наблизилася, взялась однією рукою за ґрати, мало не торкаючись Ківиних пальців. — Ти бачиш мого брата так, як усі: ідеальний, чудесний, неймовірний, як не глянь. Можеш собі уявити, як воно — рости поруч із

таким

?

Ківин виснажений пульсуючий розум намагався встигати за сказаним.

— Ти… ти заздриш Джаренові? — запитала вона. — І тому допомагаєш бунтівникам забрати трон?

Твій

трон? Лише щоб

він

його не успадкував?

Міррин фиркнула:

— Нарешті починаєш розуміти! Але ти лише наближаєшся до відповіді. — Сердитий погляд блакитних очей зустрівся з Ківиним, і Міррин пояснила: — То

ніколи

не був мій трон, а

повинен

бути. Я — першонароджена дитина, то було моє право за народженням, аж тут з’явився дорогоцінний Джарен, його магія значно сильніша, наче це щось означає. У мене все відібрали в той день, коли вирішили, що він правитиме замість мене: мій титул, моє майбутнє,

все

. Мене виховували в його тіні: завжди друга, завжди

запасна

.

Її обличчя скривилося, кісточки пальців на ґратах побіліли, а тоді Міррин помітно розслабилася.

— Коли я зустріла твою сестру, вона сказала, що ми могли б діяти разом і повернути те, що належить мені, належить

нам

. Пропозиція була надто спокусливою, щоб опиратися, — Міррин зупинилась, а тоді визнала: — При цьому всьому я дійсно віддалася нашій роботі тільки в останні кілька тижнів. Я допомагала інформацією до цього, але не поспішала діяти. Тепер — поспішаю.

— Чому? — хрипко спитала Ківа. — Що змінилося?

— Навок, — Міррин виплюнула ім’я мірравенського короля, наче лайку. — Сказав, що я недостатньо хороша, що я «лише принцеса»… можеш повірити? Ми обережно тримали свої стосунки в таємниці від нього, проте якимось чином він дізнався. І тепер він змушує жінку, яку я кохаю, вийти заміж за Вошелла, знаючи, що колись той стане королем і вона правитиме Карамором із ним.

Ківа моргнула, усвідомлюючи, що Міррин каже про сестру короля Навока, Серафіну. Але це означає…

«Її сім’я втрутилася. Вони не вважали, що ми хороша пара».

Принцеса Серафіна була дівчиною Міррин.

Колишньою

. Їх силоміць розлучили, бо Навок хотів, щоб його сестра вийшла за спадкоємця, а не за запасну.

Ківі майже стало шкода Міррин… але тільки майже.

Принцеса нахилилася ближче, її очі були гарячковими.

— Це єдиний спосіб повернути Серафіну — стати королевою Евалону. Навок пообіцяв, що скасує заручини в ту мить, як я сяду на трон. Тоді вона буде моєю.

— Де в цьому плані місце для Зулейки? — хрипко запитала Ківа.

— Ми з нею правитимемо разом, — сказала Міррин. — Ми вже погодилися: станемо двома королевами, подібних яким ще ніколи не бачили. Корентін і Валлентіс, як завжди й мало бути. — Спалах посмішки. — І все завдяки тобі.

Ківа заперечно похитала головою, хоча й знала, що принцеса каже правду.

— Царствена Тріада, — вголос міркувала Міррин, під­ні­маю­чи вільну руку. У неї на пальці був перстень — Королівська Печатка, збагнула Ківа з важким серцем. — Ми б ніколи не знали про той пункт, якби не ти, — продовжила Міррин. — Це врятувало нас від

років

пла­ну­ван­ня. — Ще один спалах посмішки в поганому освітленні, розтягнувшись, перетворився на вишкір. — Дякую, Ківо. Ти навіть гадки не маєш, як мене порадувала. І Зулейку.

Ківа відчула порожнечу всередині.

— На жаль, — сказала Міррин, її посмішка згасла, — піде час на те, щоб вигадати, як оголосити про зміну правління. Навіть із пунктом про Тріаду громадяни Евалону можуть повстати. Їм може бути байдуже, що в нас законне право на трон, хоча в Королівської Ради не буде іншого вибору, крім як це підтвердити. — Губи Міррин знову вигнулися догори, коли вона сказала: — Але в ­твоєї сестри є запасний план про всяк випадок. Нехай сама пояснить, коли дістанеться сюди. Вона хоче попрощатися.

«Попрощатися?» — задумалася Ківа.

— Тим часом, — продовжила Міррин, — ми сказали матері поводитися так, наче нічого не змінилося, хоча вона цілком усвідомлює, що більше не головна. Королівську Раду повідомлять завтра вранці. Тоді ми обговоримо найефективніший спосіб, щоб моя сім’я зреклася трону.

— Джарен не зречеться, — сказала Ківа, у якої все боліло вже від того, що вона назвала його ім’я. — З Царственою Тріадою чи без.

Обличчя Міррин напружилося.

— В нього не буде вибору. Щойно ми його відшукаємо…

Вона раптово замовкла, наче збагнула, що сказала.