Страница 136 из 147
— Я весь час планувала використати його на тобі, забрати
твою
магію, — заявила Зулейка, — але ж є краща можливість. Навіщо забирати твою магію, якщо я можу просто тебе вбити?
Ківа перестала дихати, її сила вислизала, як вода крізь пальці.
Зулейка притиснула лезо до Джаренового серця, озирнулась і запитала:
— Є останні слова, сестричко?
Ківин рот звільнився, але вона не заговорила, а відкинула жах і зосередилась,
зосередилась
на паланні під шкірою, поколюванні на кінчиках пальців, витягуванні сили зі свого єства. Та довкола неї крутилася темрява, не було й натяку на золоте світло, хоча вона відчувала його
прямо
там
— просто недосяжне.
«Твоя магія чиста, серце вірне. Ти повинна з цим боротися».
Ківі не було потрібне Делорине заохочення, вона й так боролася щосили. Обличчям стікав піт, змішуючись зі сльозами… І сльози ринули швидше, коли Зулейка знизала плечима, знову заліпила їй рота, повернулася до Джарена і, кривляючись, сказала:
— Видно, ти їй надто байдужий, щоб прощатися.
«Ти не така, як вони, — сказала Делора. — Ти світло проти їхньої темряви».
Зулейка відвела назад руку з кинджалом.
«Будь світлом у темряві».
— Прощавай, принце, — сказала Зулейка, її зміїна посмішка поширшала.
«Будь світлом у темряві».
Зулейчин кинджал черкнув у повітрі…
«БУДЬ СВІТЛОМ У ТЕМРЯВІ».
…і разом з могутнім криком із Ківи вирвалося золоте світло, темрява зникла під його напором, відпустила її, відпустила Кальдона, відпустила Джарена, не лишаючи жодного сліду недоброї магії сестри.
Але тоді Зулейчине лезо ввійшло у Джаренове тіло.
Прямісінько в серце.
З нього вирвалася хвиля сили, від чого Ківа з Кальдоном полетіли об стіну, вікна затріщали, канделябр розбився об землю. Лише Зулейка стояла, коли Джарен повалився навколішки, його рот розкрився в болісному зойку, його тепер вільні руки стиснули кинджал, який застряг у нього в грудях.
—
НІ
! — вереснула Ківа, в якої у вухах дзвеніло, голова стугоніла не тільки від сили його ударної хвилі, а й від того, як дорого їй обійшлося розігнати Зулейчину магію.
Вона спробувала підвестися, з неї вирвався схлип — не вдалося встати. Але вона повинна дістатися до Джарена…
повинна
дістатися
до
Джарена
.
Кальдон стогнав, з його голови текла кров, він ледве був при тямі. Він не міг їй допомогти. Вона повинна…
вона
повинна
…
Навкарачки, байдужа до гострих шматочків люмонію, які різали шкіру, розривали сукню, вона пробиралася до Джарена, тяглась до нього. Саме тоді Зулейка злісно висмикнула лезо й заявила:
— Рятуй його або зупиняй мене. Вибір за тобою, сестричко.
І тоді Зулейка пішла, одягнувши свою маску — маску
Змії
. Вибігла з кімнати укладати з королевою домовленість.
Але Ківі було байдуже.
Хай Зулейка забирає королівство.
Тільки б Джарен вижив.
Його очі вже заплющувалися, з грудей текла кров. І все ж, коли він побачив Ківу над ним, йому вдалося своїм зболеним поглядом упіймати її погляд і прошепотіти рваним, повним болю голосом:
—
Як
…
ти
…
могла
?
А тоді він програв боротьбу з непритомністю.
Звинувачення надломило щось у Ківі, але зараз у неї були більші турботи, ніж те, як сильно він її — заслужено — ненавидів.
—
Ні
,
ні
,
ні
, — плакала вона, притискаючи руки до його рани.
Він не може померти.
Він
не
може
померти
.
І хоча в Ківи нічого не лишилося, хоча в неї все пішло на те, щоб звільнити їх, вона все одно заплющила очі й погукала в найглибші закутки свого єства, благаючи, щоб хоч найменша порошинка сили з’явилася,
здійнялася
.
— Благаю! — стогнала вона. —
Б
-
благаю
!
Якийсь жахливий час нічого не відбувалося.
А тоді вона відчула.
Пальці закололо, шкіра запалала… і з рук потекло золоте сяйво прямо в Джаренову рану.
Ківа хлипнула й поклала голову на його закривавлений торс, неспроможна втримувати власну вагу, поки його наповнювало її цілюще світло.
Вона почула ще одне хрипіння від Кальдона, відчула, що той повзе кімнатою до них, проте не могла подивитися — вона штовхала рештки своєї сили в магію, доки світло врешті не розтануло.
І тоді Ківа сіла і знову захлипала, коли побачила, що його рана загоїлася.
А тоді з неї вирвався ще один схлип, але вже не полегшений, а жалісливий, коли вона пригадала, як Джарен одного разу розповідав їй про свою силу: «Моя магія — це частина мене. Як рука чи нога».
Зулейка проштрикнула його Оком Богів.
Коли Джарен отямиться, в нього більше не буде магії.
З ним це зробила Ківа.
Вона, можливо, і врятувала його життя, але через неї він втратив свою магію.
А незабаром — втратить ціле королівство.
Він їй ніколи не пробачить.
Вона
собі ніколи не пробачить.
— Тікай.
Мертвотний голос пролунав від Кальдона.
Ківа дерев’яно повернулася до нього. Його погляд був прикутий до Джаренових грудей.
— З ним усе буде гаразд, — хрипко кинула вона про всяк випадок.
— Тікай, — повторив він, його кобальтові очі потемніли до чорнильних. — Доки він не отямився. Доки
вона
не отямилася, — він кивнув на Наарі.
— Я не знала, — прохрипіла Ківа, потребуючи, щоб він їй повірив. —
Присягаюся
, я не…
—
Ні
! — сказав він різко, як батогом хльоснув, прикладаючи руку до закривавленої голови. — Не зараз. Мені потрібно… потрібно подумати. А тобі потрібно піти, щоб тебе не кинули в підземелля. Чи одразу вбили.
Ківа ковтнула слину, її очі ще більше наповнилися слізьми.
— Кальдоне…
—
Тікай
,
чорт
забирай
! — заревів він.
Побачивши на його обличчі гострий біль, смуток, страждання — через
неї
, — Ківа, спотикаючись, звелася на ноги.
І єдиний раз озирнувшись — щоб востаннє побачити Джаренове бліде непритомне обличчя, закарбувати кожну його часточку в пам’яті, — вона помчала з кімнати.
Дедалі швидше Ківа мчала палацовими коридорами, її золота сукня була закривавлена й подерта, по щоках текли сльози, але вона не зупинялася, навіть коли її збивали з ніг хвилі виснаження та журби, коли запаморочення погрожувало повалити її.