Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 136 из 147

— Я весь час планувала використати його на тобі, забрати

твою

магію, — заявила Зулейка, — але ж є краща можливість. Навіщо забирати твою магію, якщо я можу просто тебе вбити?

Ківа перестала дихати, її сила вислизала, як вода крізь пальці.

Зулейка притиснула лезо до Джаренового серця, озирнулась і запитала:

— Є останні слова, сестричко?

Ківин рот звільнився, але вона не заговорила, а відкинула жах і зосередилась,

зосередилась

на паланні під шкірою, поколюванні на кінчиках пальців, витягуванні сили зі свого єства. Та довкола неї крутилася темрява, не було й натяку на золоте світло, хоча вона відчувала його

прямо

там

— просто недосяжне.

«Твоя магія чиста, серце вірне. Ти повинна з цим боротися».

Ківі не було потрібне Делорине заохочення, вона й так боролася щосили. Обличчям стікав піт, змішуючись зі сльозами… І сльози ринули швидше, коли Зулейка зни­за­ла плечима, знову заліпила їй рота, повернулася до Джа­ре­на і, кривляючись, сказала:

— Видно, ти їй надто байдужий, щоб прощатися.

«Ти не така, як вони, — сказала Делора. — Ти світло проти їхньої темряви».

Зулейка відвела назад руку з кинджалом.

«Будь світлом у темряві».

— Прощавай, принце, — сказала Зулейка, її зміїна посмішка поширшала.

«Будь світлом у темряві».

Зулейчин кинджал черкнув у повітрі…

«БУДЬ СВІТЛОМ У ТЕМРЯВІ».

…і разом з могутнім криком із Ківи вирвалося золоте світло, темрява зникла під його напором, відпустила її, відпустила Кальдона, відпустила Джарена, не лишаючи жодного сліду недоброї магії сестри.

Але тоді Зулейчине лезо ввійшло у Джаренове тіло.

Прямісінько в серце.

З нього вирвалася хвиля сили, від чого Ківа з Кальдоном полетіли об стіну, вікна затріщали, канделябр роз­бив­ся об землю. Лише Зулейка стояла, коли Джарен повалився навколішки, його рот розкрився в болісному зойку, його тепер вільні руки стиснули кинджал, який застряг у нього в грудях.

—

НІ

! — вереснула Ківа, в якої у вухах дзвеніло, голова стугоніла не тільки від сили його ударної хвилі, а й від того, як дорого їй обійшлося розігнати Зулейчину магію.

Вона спробувала підвестися, з неї вирвався схлип — не вдалося встати. Але вона повинна дістатися до Джарена…

повинна

дістатися

до

Джарена

.

Кальдон стогнав, з його голови текла кров, він ледве був при тямі. Він не міг їй допомогти. Вона повинна…

вона

повинна

…

Навкарачки, байдужа до гострих шматочків люмонію, які різали шкіру, розривали сукню, вона пробиралася до Джарена, тяглась до нього. Саме тоді Зулейка злісно висмикнула лезо й заявила:

— Рятуй його або зупиняй мене. Вибір за тобою, сестричко.

І тоді Зулейка пішла, одягнувши свою маску — маску

Змії

. Вибігла з кімнати укладати з королевою домовленість.

Але Ківі було байдуже.

Хай Зулейка забирає королівство.

Тільки б Джарен вижив.

Його очі вже заплющувалися, з грудей текла кров. І все ж, коли він побачив Ківу над ним, йому вдалося своїм зболеним поглядом упіймати її погляд і прошепотіти рваним, повним болю голосом:

—

Як

…

ти

…

могла

?

А тоді він програв боротьбу з непритомністю.

Звинувачення надломило щось у Ківі, але зараз у неї були більші турботи, ніж те, як сильно він її — заслужено — ненавидів.

—

Ні

,

ні

,

ні

, — плакала вона, притискаючи руки до його рани.

Він не може померти.

Він

не

може

померти

.

І хоча в Ківи нічого не лишилося, хоча в неї все пішло на те, щоб звільнити їх, вона все одно заплющила очі й погукала в найглибші закутки свого єства, благаючи, щоб хоч найменша порошинка сили з’явилася,

здій­нялася

.

— Благаю! — стогнала вона. —

Б

-

благаю

!

Якийсь жахливий час нічого не відбувалося.

А тоді вона відчула.

Пальці закололо, шкіра запалала… і з рук потекло золоте сяйво прямо в Джаренову рану.

Ківа хлипнула й поклала голову на його закривавлений торс, неспроможна втримувати власну вагу, поки йо­го наповнювало її цілюще світло.

Вона почула ще одне хрипіння від Кальдона, відчула, що той повзе кімнатою до них, проте не могла подивитися — вона штовхала рештки своєї сили в магію, доки світло врешті не розтануло.

І тоді Ківа сіла і знову захлипала, коли побачила, що його рана загоїлася.

А тоді з неї вирвався ще один схлип, але вже не полегшений, а жалісливий, коли вона пригадала, як Джарен одного разу розповідав їй про свою силу: «Моя магія — це частина мене. Як рука чи нога».

Зулейка проштрикнула його Оком Богів.

Коли Джарен отямиться, в нього більше не буде магії.

З ним це зробила Ківа.

Вона, можливо, і врятувала його життя, але через неї він втратив свою магію.

А незабаром — втратить ціле королівство.

Він їй ніколи не пробачить.

Вона

собі ніколи не пробачить.

— Тікай.

Мертвотний голос пролунав від Кальдона.

Ківа дерев’яно повернулася до нього. Його погляд був прикутий до Джаренових грудей.

— З ним усе буде гаразд, — хрипко кинула вона про всяк випадок.

— Тікай, — повторив він, його кобальтові очі потемніли до чорнильних. — Доки він не отямився. Доки

вона

не отямилася, — він кивнув на Наарі.

— Я не знала, — прохрипіла Ківа, потребуючи, щоб він їй повірив. —

Присягаюся

, я не…

—

Ні

! — сказав він різко, як батогом хльоснув, прикладаючи руку до закривавленої голови. — Не зараз. Ме­ні потрібно… потрібно подумати. А тобі потрібно піти, щоб тебе не кинули в підземелля. Чи одразу вбили.

Ківа ковтнула слину, її очі ще більше наповнилися слізьми.

— Кальдоне…

—

Тікай

,

чорт

забирай

! — заревів він.

Побачивши на його обличчі гострий біль, смуток, страждання — через

неї

, — Ківа, спотикаючись, звелася на ноги.

І єдиний раз озирнувшись — щоб востаннє побачити Джаренове бліде непритомне обличчя, закарбувати кожну його часточку в пам’яті, — вона помчала з кімнати.

Дедалі швидше Ківа мчала палацовими коридорами, її золота сукня була закривавлена й подерта, по щоках текли сльози, але вона не зупинялася, навіть коли її збивали з ніг хвилі виснаження та журби, коли запаморочення погрожувало повалити її.